Щодня після важкого трудового дня вона поспішає до своєї кімнати, одягається у квітчасту українську хустину, бере до рук свою тонку подругу, і стібок за стібком вишиває візерунки на білосніжному полотні.
Жмеринчанці Ользі Левченко 73, але вона жодного свого дня не може прожити без улюбленого заняття. Вишивати жінка розпочала ще з дитинства, а сьогодні у її хаті, наче в музеї, та й з вишиванками жінка встигла побувати на різних районних та обласних виставках.
«Любов до вишивання мені прищепила моя матуся. Навіть якщо світла в хаті в селі не було, ми вишивали при свічках, і це заняття стало моїм головним життєвим захопленням», – розповідає майстриня.
Картини, серветки, рушники, подушки, сорочки та ікони – у кожній кімнаті так затишно, і так красиво! Вишивкою уквітчалися книги, посуд, вишиті ікони та картини, фотосвітлини найдорожчих. На столах – вишиті скатертини, а на стінах – вишиті килими. З великою любов’ю Ольга Денисівна береться за кожну свою роботу, і вже в думках планує, що вишиватиме наступного разу.
Найбільше Ольга Левченко полюбляє вишивати рушники. Жінка вірить в особливу енергетику такого оберегу, адже на них немає жодного вузлика, і вишиті вони з великою любов’ю.
«Вишитий рушник – це завжди святково і особливо. Це прекрасний подарунок для близької людини, і справжній оберіг на весіллі для молодих. Я вишиваю без жодного вузлика, як мене вчила моя мама, і в кожний стібок вкладаю добрі, позитивні думки. Тому здавна й вірять в особливу енергетику українського рушника», – розповідає наша співрозмовниця.
Справжній іконостас жінка вишила власними руками, а благословення на вишивання образів святих брала у священника під час служби. 22 ікони величаво споглядають із вершечку шафи, і ніби осявають усю домівку своєю благодатною енергетикою. Тут і «Таємна вечеря», і «Свята Трійця», і образи Богородиці та Ісуса Христа, Святий Миколай-Чудотворець, ікона Святого Пантелеймона, княгині Ольги, Михаїла та інших святих.
Найважче, за словами майстрині, вишивати обличчя, адже не так просто передати емоцію і справжній погляд. Тому вишивати завжди розпочинає із середини рушника або з обличчя на картині чи іконі.
Інколи важко доводиться із підбором кольорів. Тому, щоб вишивка виглядала максимально наближеною до справжньої ікони, Ольга Денисівна йде до храму, і намагається зрозуміти навіть відтінки кольорів.
«Ікону вознесіння Христове вишивала майже 2 місяці, було непросто. Ходила до храму і багато разів вдивлялася в образ, аби підібрати найбільш точні відтінки для передачі найвеличнішого моменту Воскресіння. Дехто підбирає дуже яскраві кольори, і думає, що в такий спосіб ікона буде виглядати яскравіше, але він помиляється. Інколи тиша може сказати набагато більше, ніж слова. Так і в кольорах: не завжди яскравість потрібна для передачі особливого», – акцентує Ольга Левченко.
Ольга Денисівна щиро радіє, що змогла прищепити любов до вишивання своїй доньці Олені, а також онуку Дмитрику, який з 5-ти років самостійно вишивав картини, доки до його рук не потрапив комп’ютер (ред. – з посмішкою згадує жінка).
А ще Ольга Левченко пригадує цікаву ситуацію, коли на виставці в області під час інтерв’ю з Ганною Секрет маленький Дмитрик був одягнений у вишиту сорочку, і на запитання журналістки, чи це бабуся йому вишила, щиро зізнався: «Ні, це ми позичили!».
Усе своє життя Ольга Денисівна важко працювала, разом із чоловіком Володимиром побудували хату, займалися господарством, а вечорами спільно проводили час за читанням книг, газет та вишиванням. Та й сьогодні, будучи у поважному віці, вона намагається швидко зробити усі домашні справи, і з нетерпінням чекає того моменту, коли візьме до рук голку з нитками.
«Чоловік читав, а я вишивала, разом проводили час у затишку. Мені приємно, що онук Діма часто каже, що хоче з дружиною ось так у щасті прожити довге і радісне життя. А ще мене радує маленька правнучка Марійка, яка також вже сказала, що хоче навчитися вишивати», – із гордістю розповідає майстриня.
Жінка радіє, що змогла прищепити любов до національних традицій своїм рідним, і сподівається, що візерунки зігріватимуть родину і передаватимуться з покоління в покоління.
