У свої 30 років молодший лейтенант, начальник медичної служби Владислав Свердліков врятував понад 300 поранених військовослужбовців, разом із побратимами звільняв Херсон, Миколаїв, Соледар Бахмутського району. Чоловік вільно володіє англійською мовою, має десятки нагород і відзнак від Верховної Ради України, Митрополита Київського і всієї України Епіфанія та Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного.
Про те, як лікар невідкладних станів, онколог Жмеринської центральної районної лікарні прийняв рішення стати на захист держави, що, на думку захисника, може допомогти завершити війну, і якою військовий медик бачить рідну державу через 10 років, - у нашій розмові за кавою.
«Рішення стати на захист держави прийняв 24 лютого, бо розумів, що мої навики, знання і досвід можуть знадобитися Збройним Силам України під час захисту суверенітету держави. Мені відмовили 25 лютого, аргументуючи, що я не військовослужбовець, і не маю військового досвіду. Але я знову і знову приходив до Жмеринського військкомату, і 26 лютого мене запитали: «Речі з собою взяв?», - згадує начальник медичної служби Владислав Свердліков.
З вибором професії визначився ще у школі
Владислав Свердліков родом із села Носківці. Із вибором професії хлопець визначився ще у школі, коли зрозумів, що рівняння з математики його мало цікавлять, а от підручник з біології він вивчив напам’ять і навіть не один.
«У школі зрозумів, що тангенси і котангенси мене мало цікавлять, а от підручник з біології вивчив напам’ять. Мені це було цікаво. ЗНО здав на 195 балів, і це відкрило мені шляхи на безкоштовне навчання у будь-який університет. Навчання в медичному університеті відрізнялося від навчання в інших освітніх закладах. Це був складний шлях, багато знань, досвіду, практичних вмінь. 6 років навчання в університеті імені Пирогова, далі інтернатурана базі Регіонального центру онкології, додаткові курси з підвищення спеціалізації, постійне самовдосконалення і навчання чогось новому», - розповідає Владислав.
Ставка молодого лікаря у 2800 гривень вбила бажання працювати за фахом
Із великим багажем знань, практичними вміннями, досвідом роботи після інтернатури Владислав розпочав свій трудовий шлях у місцевій лікарні в Жмеринці. Працював лікарем екстреної медичної допомоги, лікарем-онкологом, але ставка лікаря на той час у 2800 гривень одразу вбила у молодого фахівця бажання працювати за професією, і він був змушений покинути лікарську справу та виїхати за кордон.
26 лютого став на захист держави
В Данії рік працював не за професією, і на початку 2022 року тимчасово повернувся додому. Коли 24 лютого дізнався про початок повномасштабної війни, зрозумів, що повертатися на роботу в Данію вже не буде, натомість стає на захист рідної держави. З третьої спроби 26 лютого у військкоматі прийняли документи Владислава, і направили на формування 61 окремої піхотної бригади.
«26 лютого вночі ми вирушили вночі автобусами у напрямку Одеси. Там формувалася 61 окрема піхотна бригада. У той момент по всій Одесі лунали сильні обстріли, була паніка. Скажу чесно, були думки, що це вже кінець. Але вдалося відбити висадку російського десанту в Одесі, і наша вже сформована бригада пішла своїм рухом через Одесу, Миколаїв, далі на Херсон. Наша бригада разом з багатьма іншими військовими частинами займалася тим, щоб звільнити окуповані території. Це вдалося завдяки спільним зусиллям військових та цивільного населення, яке всіма способами допомагало. Добре запам’ятав, як одного разу їхали на грузовику з українськимипрапорами по звільненому населеному пункті на Херсонщині. Я не бачив жодного, хто нам був не радий. Люди плакали від щастя, посміхалися, і навіть в очах загартованих і міцних чоловіківбули сльози радості в очах», - згадує Владислав.
Наше відео
В Соледарі не раз довелося подивитися в очі смерті
Одеса, Миколаїв, Херсон, Донецька область і найгарячіша точка, де довелося не раз подивитися в очі смерті – оборона міста Соледар Бахмутського району, куди була прикута увага не тільки України, а й всього світу. Саме тут, вже маючи звання офіцера, Владислав приймав рішення, які навіть суперечили правилам, але все заради порятунку і збереження життя наших захисників.
Для росіян норми і правила не писані: медиків і цивільних розстрілювали
«Перед початком нового 2023 року Соледар був найгарячішою точкою, і наша 61 бригада тримала там оборону. Медична служба знаходилася за 3 кілометри від нульових позицій, і після повідомлення про поранених ми одразу вирушали на евакуацію. Ситуація кожної хвилини могла змінюватися. Тут йде наступ, а за кілька хвилин це могла бути оборона. Для росіян не писані правила, і норми,захищені міжнародним правом, тому медичні працівники, які вирушали на евакуацію поранених, не раз були розстріляні.
Мені, як командиру, приходилося приймати рішення, кого відправляти на евакуацію. Багато рішень приймав сам, брав водія, і їхав. Я не міг послати туди своїх військовослужбовців, бо не знав, яка там ситуація, і ще було багато факторів. Серед моїх хлопців медичної служби багато молодих, у яких по троє дітей. Я не міг морально їх туди відправляти, і тому приймав рішення їхати самостійно.
- Але ж у вас також донечка Ангелінка 5-ти років! І вам теж лише 30 років!
«Я командир. Мені як офіцеру було заборонено їхати «на нуль», і витягувати поранених з-під обстрілів, але таким було моє рішення. Я бачив страх в очах. Чи боявся я? Так, звісно. Інстинкт самозбереження ніхто не відміняв. Але треба було опанувати паніку, взяти все в свої руки і робити роботу, бо від твоєї роботи залежить людське життя.
Завдяки роботі медичної служби окремого механізованого батальйону у нас було більше поранених військовослужбовців, ніж тих, що загинули.
Нашим завданням також є одужання військових, щоб вони повернулися до нормального життя або навіть знову у стрій.
Я бачив багато зруйнованих міст, сіл на Херсонщині, бачив багато смерті, яку принесла російська федерація. Це біда. Що мене мотивує? Щоб такого ніколи не було у рідній Жмеринці, на Вінниччині, щоб ця біда не прийшла наших домівок. Ми будемо робити все, щоб це лихо не торкнулося наших дітей і наших сімей», - стверджує молодший лейтенант, начальник медичної служби Владислав Свердліков.
Військовий медик розповів про алгоритм дій та надання медичної допомоги в бойових умовах за міжнародною системою M.A.R.C.H: M (Massivebleeding) - Масивна кровотеча.A (AirwayManagement) - Управління дихальними шляхами.R (Respiration) - Дихання.C (Circulation) - Циркуляція.H (Headinjury / Hypothermia / Hypovolemia) - Травма голови / Гіпотермія / Гіповолемія.
У свої 30 років молодший лейтенант Владислав Свердліков врятував понад 300 поранених військовослужбовців. За сумлінну службу, збережене життя, заслуги перед Українським народом та любов до України отримав багато відзнак і нагород: Грамоту Верховної Ради України, почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного «За збережене життя», відзнаку святого великомученика і цілителя Пантелеймона від Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, медаль святого Архістратига Михаїла за заслуги перед Помісною Українською Православною Церквою та за жертовність і любов до України та грамоти і відзнаки від громадських організацій та волонтерів.
Однак Владислав не вважає ці нагороди особистими, а каже, що це заслуга усього його колективу.
«Ніколи не одягав цих нагород, і не вважаю, що це лише моя заслуга. Це нагороди усього мого колективу медичної служби окремого механізованого батальйону. Завдяки нашій згуртованості та оперативності у нас було більше поранених військовослужбовців, ніж тих, що загинули.І це найкраще, що може бути.
Пам’ятаю випадок, коли поїхали на евакуацію і поруч в будинок прилетів снаряд. Забігли на подвір’я, щоб забрати поранених, і знайшли в підвалі наших військових. Ми почали евакуацію оперативно, адже ситуація з наступом і обороною могла змінюватися миттєво. Їхали з відкритими дверима в авто, і нас всю дорогу обстрілювали. На щастя, в нас не попали. Евакуація вдалася!», - згадує наш співрозмовник.
У військових мотивація 100%, але їм теж треба відпочинок!
Командир медичної служби переконаний на всі 100% у перемозі українського народу і мотивації наших захисників: «Те, що настрій у військових лише до перемоги будь-якою ціною – в цьому можете бути певні! Вони готові боронити державу до останнього подиху, але їм важко психологічно. Багато з них довгий час не бачать своїх сімей, дітей, дружин. Тому зараз збільшили кількість днів відпустки для захисників, що позитивно вплине на їхню продуктивність, бажання захищати, і стояти далі».
Читаю новини про рідну громаду і район
За розмовою Владислав Володимирович зізнається, що цікавиться новинами, що робиться у рідній Жмеринській громаді і Жмеринському районі та повністю підтримує рішення секретаря міської ради Вадима Кожуховського про виділення коштів для військових замість відзначення Дня міста.
«Читаю новини на сторінках «Жмеринської газети». Повністю підтримую рішення секретаря міської ради щодо перенесення Дня міста після Перемоги, а зараз об’єднання зусиль заради перемоги. Звісно, потрібно вкладати кошти в школи, лікарні, соціальний захист, але разом з тим можу сказати, що дронів багато не буває. Моя думка така: краще втратити дрона, аніж згубити життя військовослужбовця. Дрони є, але працюємо над тим, щоб їх стало більше. У моєму підрозділі ми забезпечені авто технікою на 100%, бронетехнікою не на 100%, але є уціліла після Соледару. Медикаментами держава забезпечує на всі 100%. Це насамперед державне забезпечення та, звісно, волонтери, які завжди допомагають і підставляють плече в різних ситуаціях. І вінницькі волонтери, і з Данії знайомі. Також переконаний, що поставка F-16 надасть нам перевагу в повітрі і зміцнить наш повітряний простір, наші школи, лікарні, об’єкти інфраструктури.
Українців хочу бачити заможними, а країну без корупції і під мирним небом
На запитання, якою бачить Україну через 10 років, командир військової служби відповідає впевнено та переконливо: «Європейською, без корупції, під мирним небом. Українців – заможними. Навіть не заможними, а в достатку. Вірю, що так буде. Війна нас змінила, загартувала, ми переоцінили свої життєві цінності. Ми побачили, що у нас навіть більше свобод, ніж у європейських країн. Але рівню культури їхньому нам ще треба повчитися. Основна наша відмінність від європейців – вони дуже люблять свою країну. Якби ми так само любили і цінували свою державу, мову, звичаї, історію, переконаний, що цієї війни не було б!», – наголошує Владислав Свердліков.
–Дякуємо за наш захист! Ангела-охоронця! Чекаємо з перемогою!
– Будь ласка. Будемо робити все можливе і неможливе, щоб наблизити нашу Перемогу!
