– Алло! Це столиця світу?
– Так, це Вас раді чути у Жмеринці!
Саме із такої фрази розпочинається наша розмова із жмеринчанином, відомим українським поетом, меценатом і підприємцем Євгеном Юхницею. Теплими та приємними спогадами він згадує рідну Жмеринку, людей, з якими пов’язане дитинство та юність, із захопленням розповідає про кожен куточок у місті.
Сьогодні учні в школах вивчають його творчість у підручниках з української літератури, а сам він пам’ятає, як ходив до школи №2, і після уроків, нишком від батьків, бігав у парк імені Горького на шахи та дзюдо.
«Жмеринка – це столиця математики і шахів! Я на все життя запам’ятав уроки прекрасної вчительки Ціни Ісааківни Кривошеї, завдяки якій я неодноразово ставав переможцем олімпіад з математики, – розповідає наш земляк, і з ностальгією згадує роки юності: «В шахи у Жмеринці грали всюди: в парку, в ДКЖ, в клубі… Також всюди грали у футбол».
З особливим теплом Євгеній Юхниця згадує мікрорайон «Посьолок», де народився і виріс у невеличкій хатині по вулиці Миколи Леонтовича (колишня назва Красіна).
«Сама хата була бідна і холодна, ми жили в бідності. Навіть пам’ятаю той час, коли мені доводилося носити костюми на кілька розмірів більші. Я був дуже високим і худим, постійно хотілося добавки до їжі, але попросити у матері було соромно», – згадує Євгеній Юхниця, – Напевне, саме ці моменти і підштовхнули мене створити щось своє власне і стати підприємцем, працюючи самому на себе».
Євгеній Юхниця створив всеукраїнську професійну бухгалтерську газету-консультацію «Все про бухгалтерський облік», ініціював створення дитячого міжнародного журналу «Пізнайко». У 2008 році допоміг редакції журналу «Дніпро» залишитися на плаву, ставши шеф-редактором.
Має звання Заслуженого економіста України, лауреат літературно-художньої премії ім. Андрія Малишка та багато інших нагород і відзнак.
Восени 1992 року вступив до Спілки аудиторів України, звідки за власним бажанням пішов з причини нелюбові до політики та бажання сконцентруватися на творчості та бізнесі. У 1994 році був обраний в Першу аудиторську палату України.
Він активно займається спортом, має звання чемпіона України з настільного хокею, ще досі пам’ятає прийоми із занять дзюдо Самбо.
Сьогодні він має власний бізнес у столиці, однак ні на день не залишає своє улюблене заняття для душі – написання поетичних творів. «Робота роботою, а поезія – це вічне і для душі, це те, що надає сенсу нашому життю», – акцентує поет.
Лист-зізнання в любові дорогій серцю Жмеринці
Пропонуємо для читачів «Жмеринської газети» добірку тематичних віршів нашого талановитого, трудолюбивого земляка, а також «Лист-зізнання Жмеринці у любові».
Мальовничо-залізнична Жмеринка. Де жили і живуть розумні, кмітливі здібні люди. Обійми центру, повні бусики, де поштовхати-заштовхатися у салон – здоровки й перемовки. Й до когось протискуєшся ближче… Бойове Заріччя і колись населена сміливцями Корчовка, елітні Постройки, еротичні БЖ…
У милій Жмеринці вчили не боятися, перемагати, жаліти людей і усе живе. Талановиті вчителі збудили любов до літератури й математики. Кажуть, у школі ще пам'ятають, як на уроках літератури я вимальовував сторінки Поетів. На побаченнях читав дівчаткам Блока. Хіба міг тоді уявити, що мене читатимуть, і що читачки наздоганятимуть… І, звісно, Ціна Іссааковна, Вчитель, Батько-Мама, Тренер-Мудрець. Дуже хочу, аби місто встановило пам’ятник Вчительці 2-ї школи! І по сьогодні в світі є секретний пароль «Ціна», з наголосом на літері «і». А вчителька української мови, яка мене на уроках української мови відривала інколи від математики – хіба вона, янгол мови, могла уявити, що я розвиватиму, збагачуватиму українську мову?.. Диво.
Метафоричнісь узлісся, перерізані площини коліями та залізничними жолобами. ДКЖ… хто там не був, парою, сам… Виступи, нагородження, емоції, поцілунки. Отримання по шапчині…. А кінотеатр «Супутник», з його задніми рядочками. А у вихідні – на Базар… І хоча грошей було в обмаль, батьки зі поважно прогулювалися перед прилавками і розумничали із продавцями, покупцями… Батьки. В мене були хороші батьки. І сусіди. І вчителі. І просто знайомі. І паночки, яких я там покохав на все життя.
Питають інколи, що таке – щастя. Відповідаю – так як в неповторній далекозорій Жмеринці – моє збережене, осяяне казкою див перед очима, надихаюче дитинство.
15.12.2020р. Є.Юхниця
В День Святого Миколая – Святому Миколаю
Ми ж навпаки: дарунки – на поріг!
Й віршем Святого Миколая ранком стрінемо:
«Ми дякуєм, за те що нас беріг!
Й за щогрудневі пригостинки з наших мрій!
Ось – теплі речі, ось – планшетик з диво-іграми!
Бери, від кожного – й по чистій масці, з клямкою:
У цьому році, ми - Тебе оберігатимемо!»
***
Святий вечір
Сьогодні, сім'єю, з добром – і за стіл!
Матуся усіх запросила на сьому.
Молитва зійде - з нас, зсхвильованих, з дому -
На їжу, до неба, як в кров – чистотіл.
...Повітря – з любові невимовлиної.
Родина – єдина, в словах, в інтуіціях,
Різдво, думки чемні, сердечна традиція.
На віруючій, на поважаючій мові,
Ми - разом із віруючим світлим панством,
…Потрібні і совісливі поздорови -
Шлемо́, кожен - добрій, єднаючій пастві.
24.12.16р.
***
На сніжному порожці хворостянки,
Де зранку за гардинками - зірнички,
Й узвар п'є Миколай із замовлянки...
...Здалося ...заспівала «няви»... киця...
Сім'єю – до дверей! І ..справді... лапки
Тремтіли, й обіймали нас, по черзі.
А вгрілася, й ...потішно - на канапку...
– Так, чесно, хто загадував чудне́ську?
Вечеря, крізь віконце, янголятком,
Вітає перехожих киця – лапкою.
19.12.15 р.
Подробиці – на сторінках щотижневика «Жмеринська газета»
