У День визволення Жмеринки від нацистських загарбників, 18 березня, Василю Івановичу Веселюку виповнилося 103 роки. Чоловік проживає у селі Леляки Жмеринської громади. Одного разу його, пораненого, без свідомості, кремезного хлопця, винесла із поля бою тендітна медсестра Ніна. Як виявилось, це була його доля: вони пройшли поруч усю війну, а згодом одружилися.
За своє життя Василь Іванович збудував 2 будинки, виростив славний фруктовий сад, за яким доглядав майже до 100 років.
Василь Іванович усе життя присвятив розвитку залізничного транспорту, має 32 роки трудового стажу у Вагонному депо м.Жмеринка. Разом з дружиною Ніною виховав доньку Людмилу та двох онуків Раю і Євгена, пишається правнуками і 4-ма чарівними праправнучками – Марійкою, Тіночкою, Арінкою та Ріточкою.
З самої молодості йому довелося пройти і всі щаблі воєнного лихоліття: з 1939 року призваний до війська, а після армії одразу пішов на війну. Воював з окупантами у складі мінометного і кулеметного взводів 127 Стрілецької дивізії.
Одного разу його, пораненого, контуженого, без свідомості, кремезного хлопця, винесла із поля бою тендітна медсестра Ніна. Як виявилось, це була його доля: вони пройшли поруч усю війну, а згодом одружилися. Крок за кроком разом із мільйонами бойових побратимів Василь Веселюк визволяв міста України та Будапешт. За хоробрість та самовіддану службу нагороджений орденом «За Мужність» і багатьма медалями.
За своє життя Василь Іванович збудував 2 будинки, виростив славний фруктовий сад, за яким доглядав майже до 100 років.
«Багато любові доклав дідусь до саду, в якому проводив так багато часу і після смерті бабусі. Тримав господарство, випасав і доїв корівку. Часто вживав у їжу молочну продукцію, до цих пір любить молочні каші. Перед бабусею ніколи не готував їжу, хоча вмів смачно приготувати для своїх працівників в депо, – з усмішкою згадує онучка Раїса Дуднік і додає: А ще пам’ятаю, що він був дуже високим, а бабуся маленькою на зріст. Інколи вона швиденько підставляла стілець, і дотягувалась, щоб цілувати його в щічку».
З правнучками та праправнучками
Сьогодні Василь Іванович зовсім мало говорить, однак його блакитні очі можуть розказати дуже багато… Особливо, коли в домівці лунає радісний дитячий щебет, а поруч бігають маленькі праправнучки. Ветеран, за плечима якого героїчний бойовий шлях і трудові роки на залізничному підприємстві у післявоєнний період, залишається прикладом самовідданої праці не лише для своїх рідних, а й усієї нашої громади та держави.
