З молитвою на устах, хвилиною мовчання, хлібом з свічками, живими квітами та колосками у руках: в різних куточках Жмеринської громади вшанували пам’ять тих, хто не зміг пережити справжнього геноциду над українським народом.
Українцям довелося пережити три голодомори у 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947, однак найбільш масштабним став справжній геноцид у 32-33-х роках.
Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня помирало голодною смертю 25 тисяч чоловік, щогодини – 1 тисяча, щохвилини – 17 осіб. Голод забрав протягом цих страшних років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів.
Жмеринка
27 листопада у мікрорайоні «Сектор» відбувся мітинг-реквієм, присвячений 88-м роковинам Голодомору в Україні.
Заступник міського голови Ольга Боровська закликала не забувати про трагічні сторінки історії нашої держави та вчити молоде покоління з шаною відноситися до пам’ятних дат.
Настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці отець Сергій провів молебень за душами усіх загиблих у роки голодоморів в Україні біля пам’ятного знаку і хреста у мікрорайоні «Сектор». Саме у цьому місці відбувалися масові захоронення людей, яких звозили з різних куточків Жмеринки та станції Жмеринка.
Цього дня в селах Жуківці та Щучинці біля пам’ятного знаку жертвам Голодомору відбувся мітинг-реквієм. Представники влади, односельчани, діти і дорослі в молитві та із запаленими свічками вшанували пам’ять закатованих штучним голодом.
Жуківці
Депутат міської ради Надія Тріскун розповіла, що лише в селі Жуківці в роки голодомору померло 146 людей, а найстрашніше було, коли помирали одразу сім’ями, із маленькими дітьми.
Щучинці
Акція на площі Миру з молоддю
Увечері на площі Миру у Жмеринці відділ молоді та спорту Жмеринської міської ради спільно з молоддю та небайдужими жмеринчанами провели акцію «Запали свічу пам’яті».
Вчитель історії, головний спеціаліст відділу молоді та спорту Руслан Назарінський розповів про страшні сторінки історії та наслідки комуністичного тоталітарного режиму, що призвели до штучного голодомору, коли в людей відбирали останній хліб.
Керівник музею історії в селі Носківці Світлана Щуришена підготувала спогади односельчан, яким довелося пережити страшні роки Голодомору.
Зі спогадів Бондар Марії Василівни: «Я сиділа маленькою біля вікна, і притулившись до шибочки, просила їсти. Я так їсточки хотіла, як я вижила не знаю, мама померла, потім тато.. Пам'ятаю, що давала мені сусідка киселику, а з чого він був не знаю».
Зі спогадів Михайла Григоровича Барана: «Залишилися ми сиротами п'ятеро дітей, мачуха варила нам затірку з лободи, кропиви, пекла коржі з жолудевого борошна. Не приведи, Господи, цього лиха, ми навіть ходили і в землі шукали гнилу бараболю, збирали борозняків. Як ми хотіли їсти...»
«Пам'ятаю, - каже Марія Василівна, - як розповідала мені сусідка: прийшли вони до хати і знайшли в печі вузлик гороху, а в хаті ж діточки малесенькі. Я ж давай проситися, щоб віддали торбинку, мовляв, чужа, позичена. А горох я вам в щось інше пересиплю... вони дивляться на мене, вагаючись. І подає вузлик, а я той горох вмить по всій хатині розсипала. Ой, як же вони кричали...»
Було і таке: підводою їздили і збирали трупи, було що і ще живих людей кидали, аби не їхати другий раз. А то копає знесилена людина яму на кладовищі, поки принесла небіжчика, а в тій ямі вже є трупи..
У селі Носківці, за офіційною статистикою, загинуло 119 чоловік, а не офіційною...? Хто може сказати правду?
Проходять роки, ще якась мить і залишиться по наших рідних вічна пам'ять, а від прийдешніх поколінь навіки сховається гірка правда Голодомору. Тож складемо скорботну данину пам'яті великомученикам голоду...
