Жмеринчанка Ольга Бесараб ніколи не викидає у смітник крихти хліба, бо добре знає їхню справжню ціну. У буремний 1932 рік їй було лише 7, але вона пам’ятає той непростий час, коли її батькам доводилося виживати.
«Про голод добре знаю з розповіді моєї мами, – розповідає Ольга Власівна, – Найважче було навесні 33-го, їсти взагалі було нічого. Доводилося у лісі збирати кору дерев, запарювали її водою, її і пили, і їли. На замерзлій землі збирали залишки від врожаїв – гнилу картоплю, буряки. Дуже важко доводилося усім. Пам’ятаю, що на вулицях у той час зовсім не водилися коти і собаки, не було голубів. Дивом нам вдалося вижити».
Далі розпочалася війна, юна Ольга змушена була припинити навчання у початковій школі. «Німці хотіли забрати маму в Германію, але пошкодували, залишивши її з малими дітьми, а замість неї забрали старшу сестру Анну. Добре пам’ятаю, як ми ховалися у погребі, – зі сльозами на очах згадує жмеринчанка. – Не дай, Боже, щоб щось подібне повторилося!».
Крихти хліба жінка ніколи не викидає у смітник, бо добре пам’ятає їхню ціну.
Кожного року сім’я Ольги Власівни у День пам'яті жертв Голодомору запалює на підвіконні свічку пам’яті усім, хто не вижив у ті дні.
До слова, жертв Голодомору – геноциду українського народу – вшановують щороку в четверту суботу листопада. Цьогоріч цей день пам'яті випадає на 23 листопада. По всій Україні відбудуться поминальні заходи. О 16.00 –загальнонаціональна хвилина мовчання й початок акції «Засвіти свічку у вікні.»
