– Інно Володимирівно, на Вашій сторінці в інтернетмережах вказано, що наразі виповнилося рік як Ви призначені на посаду голови Жмеринської районної державної адміністрації адміністрації. Дозволю процитувати Ваш пост:
Рік на посаді голови Жмеринської адміністрації:
✅ Це рік особливого досвіду, у якому з’явилися нові справжні друзі,
✅ рік, у якому не загубилися справжні друзі, з якими й до цього ішла нога в ногу професійними стежинами,
✅ рік, коли добре, що загубилися ті, які виявилися несправжніми.
Для мене та команди адміністрації, яка дедалі більше набуває монолітності, скріпленої значними завданнями, рік був сповнений напруженої праці, особливих знайомств, перешкод та величезної кількості завдань.
У цей день хочу подякувати всім:
- за допомогу та конструктивну критику,
- за активність та поради,
- за зауваження та рух уперед,
- за «підніжки», які роблять мене сильнішою та за створені проблеми, вирішення яких відкриває нові горизонти.
Я змогла, я зможу!
Спасибі за колосальну підтримку та за можливість бути поруч при виконанні завдань задля розвитку району Ірині Борзовій - Народному депутату України та Сергію Борзову - голові Вінницької ОДА.
Вірю в Україну!
– Тут, здається, Ви завуальовано сказали і про минуле, і про тепер. Знаю Вас давно як віддану освітянку. Як так сталося, що залишили освітянску галузь? Звідки з'явилася таке бажання чи ідея очолити район?
– Загалом тоді все відбувалося якось ніби за окремим сценарієм, у якому мені ніби заздалегідь була виписана завідомо мені не відома роль.
До жовтня 2020 я дійсно багато років очолювала і без зайвої скромності скажу, що успішно, освітянську гадузь району. Про це яскраво демонстрували результати. Освіта для мене - то так би мовити - любов назавжди. Змінилося усе наприкінці 2020 року.
Тоді у жовтні з очікуваним для мене результатом завершилися виборчі перегони.
До цього я також двічі успішно обиралася, - один раз до Вінницької обласної Ради, у складі якої п'ять років була головою комісії з питань освіти, другого разу - стала депутатом Жмеринської районної ради. І власне - втретє уже в чинній каденції.
Упускаючи усі деталі складної передвиборної кампанії, відзначу, що вибори 2020 року стали для мене третьою успішною спробою: я була обраною до Вінницької обласної ради від політичної партії "Слуга народу".
Дещо пізніше перейшла на посаду заступника голови Жмеринської районної адміністрації.
Якби продовжував працювати відділ освіти, імовірно, я не зрадила би освіти, а так то було вимушеним кроком: бо спочатку не стало поняття району у його попередньому значенні, управління освітою перейшло до громад; моїх колег, із яким у відділі працювала багато років, а то все дуже гарні фахівці, - запросили на роботу в громади. Так само і мені вимушено треба було знайти берега.
Найскладнішим спочатку було змиритися із тим, що розійшовся колектив, бачити непросту адаптацію закладів освіти, з якими багато років топтали одну стежку, - до їх роботи в нових умовах. Та, власне, складно було змиритися із тим, що треба було змінювати щось у своєму професійному житті.
– А як працювалося на посаді заступника голови адміністрації?
Ніяких складнощів не виникало, колектив адміністрації добре знала, питання, якими опікувалася, також були в полі зору роботи попередніх періодів. Щоправда додалося і дуже нетипових питань, причому нетипових для усіх, адже то був період передачі повноважень від районних державних адміністрацій до громад, а з ним і суперечливе трактування різними сторонами нових механізмів роботи, нові функції адміністрацій, невпевненість колективу.
– А як же ж посада голови адміністрації? Які почуття були коли отримали пропозицію очолити район?
Це тепер я усе згадую з посмішкою, а тоді якось було по-іншому. Телефоном отримала завдання прибути у визначений день у Київ у Секретаріат Президента на співбесіду. Все було дуже швидко: не пропозиція, а наказ - прибути.
Навіть оговтатися якось не було часу. Добре, що не сама, а разом із нині вже колегами із п'яти інших районів. Саме у цей період ми усі познайомилися, наразі - дружимо.
У той день у секретаріат були запрошені кандидати на посади і з інших областей. Із приємністю тоді відзначила, що лише нас, кандидатів із Вінницької області, зустрічав особисто голова ОДА: Сергій Борзов був із нами поки ми усі шестеро по черзі проходили співбесіди. І це, на мою думку , багато вартує, коли керівник, та ще не просто, а "губернатор" - особисто підтримував у такі моменти.
Уже за рік роботи, скажу, що Сергій Сергійович - завжди поруч, телефонним дзвінком, коли треба - повідомленням, або - особисто присутній. Працювати в команді Борзова - це точно знати, що з тобою поруч надійне плече!
– А яким був цей рік для Вас, Інно Володимирівно?
– Рік на посаді голови Жмеринської районної державної адміністрації промайнув як один день.
Жмеринський район наразі функціонує на території колишніх трьох і охоплює 8 територіальних громад: Жмеринська, Барська, Шаргородська міські, Копайгородська селищна та Северинівська, Станіславчицька, Джуринська, Мурафська сільські територіальні громади.
Приймаючи пропозицію очолити район, насамперед керувалася бажанням долучитися до тих трансформаційних процесів, які стрімко, на той момент, рухали Україну вперед. Багаторічний досвід роботи у державних структурах, вважала, мав би бути корисним для Жмеринського району.
Позаду рік сміливої, впевненої і чесної ходи задля розвитку району, пошуку компромісів та взаєморозуміння заради інтересів людей - усіх жителів Жмеринського району. Це, звісно, невеликий час. За такий відносно короткий відрізок об’єктивно не можливо радикально змінити стан справ у районі, але закласти фундамент на подальший розвиток, що і було зроблено, можна.
Намагалася не зробити жодного кроку назад. Після об’єктивного і конструктивного аналізу стану справ у районі, його спроможностей, першочерговим було зберегти в районі вертикаль державної влади, надати їй нового дихання.
Не скажу, що було легко. На початках багато хто скептично, і навіть публічно зауважував, що жінці важко буде справитися з непростою роботою керівника району, та ще й багаторічні амбіції окремих місцевих політиків не допомагали, а навпаки - заважали, а ще - адаптація колективу, а ще - не зовсім чіткі межі повноважень різного рівня влади на місцях. І було і є усього...
Але загартування дванадцятирічною керівною діяльністю на посаді начальника відділу освіти Жмеринської РДА, управління успішним великим колективом освітян, - потужних, фахових та порядних, - неодноразово дозволяло доводити скептикам, що коли робота дає позитивний результат для людей, то немає особливого значення гендерний аспект.
Своїми діями та конструктивними рішеннями намагаюся довести, що влада може бути відкрита, влада може бути для людей, усвідомлюючи при цьому велику міру відповідальності щодо необхідності вирішення першочергових проблем життєдіяльності району спільно з керівниками органів місцевого самоврядування та громадськістю району.
На посаді відлік часу розпочався в період коронакризи, спільними зусиллями відповідних служб та громад району ми робили все можливе аби зупинити цю біду, принаймні – мінімізувати її наслідки.
Мені пощастило і щастить працювати пліч-о-пліч із Депутатом Верховної Ради України Іриною Наумівною Борзовою, яка доповнила наш район не просто значним залученим із різного рівнів бюджетів ресурсом, а продемонструвала всеоб'ємну єдність із нами, із людьми району заради його розвитку.
Дуже комфортно, що склалися робочі відносини довіри із заступниками, їх троє, і кожен із них - особистість, а разом ми, безперечно - гарна команда. Хоча у мене досвіду роботи у державній структурі значно більше за кожного із них, але у кожного із них маю чому повчитися. Разом нам спільно із колективом вдається успішно виконувати ті завдання, які накреслені як обов'язками, так і часом.
Останні півтора місяці, місяці страшної війни, які змінили як суспільство в цілому, так і кожного, перед нами, уже не цивільною, а військовою адміністрацією поставили ряд нетипових до цього викликів.
Життя розділилося на «до» і «після» повномасштабного вторгнення росії. І ніколи вже не буде таким, як раніше. Виділилися нові пріоритети, відбулося переформатування першочергових завдань. А потім були сотні зустрічей, дотичність до доль багатьох людей, яких треба підтримати, допомогти, обігріти теплом.
Проведено десятки консультацій, безліч реалізованих планів із відповідними силовими структурами, і все – задля забезпечення належного функціонування району в умовах військового стану і, безперечно, вагомої підтримки наших Збройних Сил, тих людей, які найбільше постраждали.
Формуємо продуктові вантажі у звільнені від ворога території, отримуємо тонни гуманітарних вантажів із-за кордону, який адресно спрямовуємо для допомоги як переселенцям, так і нашим мужнім землякам, надаємо різнопланову підтримку сотням людей.
Щиро дякую за колосальну спільну роботу усім територіальним громадам, запаленим патріотизмом землякам, усім, у кого в серці – Україна!
Вірю в Україну!
