Через повномасштабну війну в Україні харківчанка Наталя Жовтобрюх оселилася нашій рідній Жмеринці. Її рідна Харківщина наразі потерпає від ворожих обстрілів, і повертатись додому зараз – це наражати на небезпеку своє життя і життя дитини. Але жінка не склала руки, змогла перетворити складнощі на нові можливості, – Наталя трансформувала улюблене хобі у невеличкий бізнес і відкрила для себе абсолютно нову сторінку життя через громадську активність.
Ділимося історією життя переселенки, яка змогла в нашому місті адаптуватися до нового життя, знайти нових друзів, і навіть, за підтримки активістів, розпочати майстер-класи для інших.
Наталя Жовтобрюх з Харківщини
Єднання українців – потужна сила, яку не здолати ворогу. Співпраця, активна діяльність з ініціатив допомоги, як гуманітарної, так і інформаційної, залучення гостей громади до спільних активностей, зокрема воркшопів, толок, майстер-класів і просто дружніх посиденьок в облаштованих інтеграційних центрах, є запорукою успішної інтеграції людей у життя приймаючих громад. Наталя каже, що саме громадська активність допомогла їй подолати страхи і перші складнощі на новому місці, знайти нових друзів і за підтримки активістів започаткувати власні проєкти. Вона поділилась з нами власною історію і розказала нам про шлях адаптації та перші власні успіхи на новому місці.
Унікальні в'язані іграшки та аксесуари на замовлення
– Наталю, розкажіть, будь ласка, чому для переселення ви обрали саме Жмеринку, і як вас прийняла громада?
– У березні через важку безпекову ситуацію ми з родиною виїхали з Дергачів, що на Харківщині, важкий шлях евакуації тривав три дні. Скажу, що у Жмеринку потрапили майже навмання. Три роки тому нам довелося тут побувати на весіллі племінниці, тому вже у процесі було прийняте рішення їхати саме сюди, тим більше що тут вже були наші знайомі, у яких ми перший час перебували. Трохи згодом ми знайшли окреме житло, почали облаштовувати нове життя, а чоловік повернувся додому, бо там в нього залишилася робота.
В'язані вироби сповнені любов'ю і патріотизмом
– Як вас прийняла громада? Які були складнощі на етапі адаптації?
– Місцеві дуже приємні люди, вони намагались всіляко нам допомогти, перш за все, інформаційно, а це на новому місці є дуже цінним. Я вдячна всім за гостинність, дружнє відношення. Взагалі, спілкуючись з іншими переселенцями, в інших громадах, вважаю, що мені дуже повезло саме сюди потрапити. Адаптувались ми досить швидко, і все завдяки допомозі місцевих активістів.
Під час Фестивалю гостинності Наталя презентувала власну творчість на площі Миру
У Жмеринській бібліотеці організували інтеграційний центр для переселенців. Тут вони обмінюються досвідом, знаходять нових друзів, спілкуються
У Жмеринці організували інтеграційний центр у місцевій бібліотеці, де нам запропонували різні цікаві активності, так ми познайомились з новими людьми, знайшли нових друзів. Ще хочу окремо подякувати місцевим активістам Андрію та Світлані, вони без перебільшення вдихнули у мене нове життя: у складний для мене момент запропонували відвідати тренінги з інтеграції, уникнення конфліктів, проєктної діяльності. Це стало поштовхом започаткувати власний проєкт, над створенням якого ми наразі працюємо з моїми новими друзями і партнерами.
Ми втрьох об‘єднались, зараз пишемо заявку, і сподіваємось виграти грант для втілення ініціативи, що допоможе іншим переселенцям більш комфортно інтегруватися у життя приймаючих громад.
Ви також можете замовити будь-яку іграшку в Наталі або записатися на майстер-клас з в'язання.
– Розкажіть про те, чим ви зараз займаєтесь?
– Я в’яжу іграшки, а відтепер ще й допомагаю навчитись рукоділлю всім бажаючим. Мене ще в дитинстві навчила в’язати бабуся, я в’язала здебільшого речі. Але потім життя закрутило, я вийшла заміж, народились діти, і хобі своє я закинула. Не так давно, коли бабусі не стало, я чомусь відчула поклик повернутись до в’язання, але захотілось створювати саме м’які іграшки. Вважаю, якщо маєш бажання, перепонів для втілення мрії не існує. Завдяки відеоурокам, самотужки вчилась, створюючи іграшки у вільний від основної роботи час, спочатку для себе, близьких і друзів.
Взагалі, мені цей процес допомагає відволіктись від сумних думок, заспокоює. Я люблю фантазувати, свої витвори вигадую сама, за натхненням. У кожній іграшці не тільки моя особиста ідея, я намагаюсь вкласти частинку своєї душі. Одного разу до мене звернулась жінка з проханням зв’язати персонажів казки «Золотий ключик», це було моє перше, скажімо так, комерційне замовлення. З нього і почався вже такий невеличкий hand made бізнес, магазин в Instagram.
Зв’язати персонажів казки «Золотий ключик» – це було моє перше, скажімо так, комерційне замовлення
Тут, у Жмеринці, в інтеграційному центрі, мені запропонували провести майстер-клас з в’язання іграшок. Я з радістю погодилася, ми разом з іншими учасниками заходу весело і з користю провели час. Вірю, що цей майстер-клас був тільки «першою ластівкою», в планах – продовжувати проводити такі заходи для переселенців і місцевих жителів. Радію, що маю можливість ділитися секретами майстерності і мотивувати інших.
– На Вашу думку: наскільки дієвими і цінними є такі заходи для інтеграції переселенців у приймаючі громади?
– Створення інтеграційних центрів, місць, де ми можемо збиратись разом, навчатись чомусь новому, знайомитись з іншими гостями громади та місцевими жителями, знаходити нових друзів, це чудова ідея. Насамперед, це важливо з психологічної точки зору, бо це допомагає відчути головне: у біді ми не на самоті, єдність і підтримка дуже важливі. У Жмеринці для більш комфортної адаптації і інтеграційному центрі організовують екскурсії, теплі зустрічі, майстерні і воркшопи, цікаві тренінги. Такі заходи згуртовують, дозволяють краще познайомитись з громадою, її історією і традиціями, і що найцінніше, – знайти нових друзів, започаткувати і реалізовувати разом нові проєкти і ініціативи. У моєму випадку, – це ще і нові можливості для започаткування власного невеличкого бізнесу.
У планах – створення у Дергачах громадської організації, мрія вже вдома впроваджувати громадську активність
Також Наталя поділилася з нами подальшими планами. Після перемоги вона збирається повернутись додому, але зазначає, що це вже буде нова людина, сильніша, мудріша, з великою скарбничкою нових знань. Не сидячи склавши руки, Наталя використовує час для навчання, створення спільних ініціатив і проєктів з іншими переселенцями. Також у планах створення у Дергачах громадської організації, є мрія вже вдома впроваджувати громадську активність, допомагати людям, створювати цікаві проєкти, підтримуючи зв’язок і співпрацюючи з новими друзями із Жмеринки. Але, звісно, для цього ще треба пройти довгий, але цікавий шлях.
Понад пів року люди, які вимушено покинули власні домівки, будують життя у нових громадах. Але успішні приклади сильних духом українців і українок мотивують та надихають на нові звершення. Щиро дякуємо Наталі за те, що поділилася власною історією.
Спілкувалася Ольга Попченко
