23 травня в Україні відзначають День Героїв. Жмеринка.City та Жмеринська газета зібрали важливу інформацію про жителів Жмеринської громади, які заплатили найвищу ціну за нашу свободу і незалежність.
Пам'ятаємо їхній подвиг і схиляємо голови в пошані!
Герої Небесної Сотні
Герой України Валерій БРЕЗДЕНЮК (18 лютого 2014)
Підприємець, талановитий художник, учасник Революції Гідності, герой НЕБЕСНОЇ СОТНІ, Герой України. Будучи людиною небайдужою, істинним патріотом своєї країни, Валерій Брезденюк не міг залишатися осторонь від Майдану.
Він не просто стояв, а боровся за справедливість. Та раптом настала тиша… У сонячній прохолоді із присмаком кіптяви й попелу рідним віддають тіло загиблого… Крик і сльози… І ця пісня, яку неможливо слухати: «Гей, пливе кача…». А ще скільки всього не встиг у житті здійснити запланованого… Він поспішав жити, він поспішав змінити цей світ на краще…
Герой України Леонід ПОЛЯНСЬКИЙ (20 лютого 2014)
Залізничник, учасник Революції Гідності, герой НЕБЕСНОЇ СОТНІ, Герой України. Друзі називали Леоніда миротворцем, адже він ніколи ні з ким не конфліктував і змушував усіх вирішувати сварки мирним шляхом.
«Атмосфера на Майдані надзвичайна – люди дуже ввічливі, привітні та доброзичливі», – чула сестра Юля у телефонній слухавці. Та одного разу він вже не відповів на дзвінок. Насильницька куля обминула саморобний із дерева щит та бронежилет і дісталася живої тканини. І щойно вона влучає, настає тиша, темрява та слабкість, яка беззаперечно валить з ніг, а на устах – крихітка від почуття перемоги та свободи.
Герої АТО
Віталій ВІННІЧЕНКО (14 червня 2014)
Народився 1 серпня 1973 року в місті Жмеринка, закінчив школу № 4, після – служба в Збройних Силах України. Майор прикордонних військ. Старший офіцер – старший викладач відділення підготовки з тактики прикордонної служби циклу підготовки прикордонних дисциплін та правової підготовки Навчального центру підготовки молодших спеціалістів.
Загинув 14 червня 2014 року у Маріуполі Донецької області, потрапивши у засідку в районі заводу «Азовсталь». Автомобіль, у якому рухались прикордонники був обстріляний терористами. Після загибелі Віталію Вінніченку присвоєно звання «Підполковник». Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеню та почесною відзнакою «За участь в Антитерористичній операції». З листопада 2016 року - Почесний громадянин міста Черкаси.
Тарас Шпіганевич (4 серпня 2014)
Народився у селі Чернятині Жмеринського району. Проходив службу у складі 95-ї бригади житомирської аеромобільної бригади Сухопутних військ Збройних сил України. 27 липня 20-річний Тарас отримав важкі поранення у бою під Торезом. Лікарі ампутувати ліву ногу десантника вище коліна, намагалися врятувати пришиту ліву руку. Тарас втратив дуже багато крові, організм не дуже добре сприйняв перелиту кров, з'явились ускладнення з нирками. 4 серпня Тарас Шпіганевич помер на лікарняному ліжку у Києві.
Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Антон МОСКАЛЕНКО (21 серпня 2014)
Народився 19 січня 1991 року в місті Жмеринка, закінчив школу № 3. У 2009 році отримав повну середню освіту та спеціальність «Помічник машиніста» у Жмеринському вищому професійному училищі.
З 2009 року проходив строкову службу в лавах Збройних Сил України. Повернувшись з армії, працював слюсарем в Локомотивному депо Жмеринка. Був неодноразовим призером обласних та всеукраїнських змагань з греко-римської боротьби. У 2014 році був мобілізований на військову службу в зону АТО у складі 9 Вінницького батальйону. За військовою спеціальністю – снайпер. Загинув 21 серпня 2014 року в с. Марково Новоазовського району Донецької області під час обстрілу із «Граду». У цей час Антон ніс варту на оглядовій вежі.
Микола Яжук (16 листопада 2014)
Народився 19 грудня 1980 року в селі Мартинівка Жмеринського району Вінницької області. У 1998 році закінчив загальноосвітню школу села Мартинівка. З 1998 року в Збройних Силах України. Служив у 169-му навчальному гвардійському Звенигородському орденів Червоного Прапора і Суворова центрі Сухопутних військ Збройних Сил України.
З 5 вересня 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. 16 листопада 2014 року майор Микола Яжук загинув внаслідок наїзду військової вантажівки «Урал», в якій він знаходився, на фугас на блок-посту «Гостра Могила» поблизу селища Польове Шахтарського району Донецької області. За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (27.11.2014) та орденом Богдана Хмельницького III ступеня, посмертно (15.05.2015).
Анатолій БУЙЛУК (20 січня 2015)
Загинув 20 січня, захищаючи підступи Донецького аеродрому. Боєць родом із с.Кацмазова Жмеринського району. Служив навідником 81-ї окремої аеромобільної бригади (90-й окремий аеромобільний батальйон). Неодружений. Удома залишилися батьки, дві сестри та брат.
Анатолію було 33 роки. Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, «За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Герой України В'ячеслав СЕМЕНОВ (17 лютого 2015)
Народився 23 липня 1969 року в місті Жмеринка, закінчив школу №6. Потім навчався у Вінницькому професійно-технічному училищі № 19, яке закінчив з відзнакою. З 1987 по 1989 роки проходив строкову військову службу. З 2001 року працював електромеханіком Жмеринської дистанції електропостачання. У 2005 році заочно закінчив радіотехнічний факультет Вінницького політехнічного інституту.
У серпні 2014 В'ячеслава Семенова мобілізовали до лав Збройних Сил України. Проходив службу на сході України. Був командиром взводу Могилів-Подільського прикордонного загону, заступником начальника ОБПК. Загинув 17 лютого 2015 року в результаті обстрілу контрольного блокпосту у районі населеного пункту Фащівка Луганської області. У 2015 році нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно). В березні 2016 року Указом Президента України Семенову Вячеславу Анатолійовичу було присвоєно звання Герой України (посмертно). На сьогодні – це єдиний Герой України серед прикордонників.
Петро Шептицький (18 лютого 2015)
При зміні вогневої позиції, під мінометним обстрілом 18 лютого 2015 року в с.Кам’янка Дебальцевського району Донецької області близько одинадцятої години вечора загинув Шептицький Петро Миколайович, який народився 14 серпня 1975 року в с.Могилівка Жмеринського району.
Призваний Жмеринським ОМВК 21.08.2014 року проходив службу у складі військової частини А 2731 м. Новоград-Волинський. До проходження військової служби працював майстром трамвайно-тролейбусного депо у м. Вінниця. Без сина, чоловіка і батька залишилися батьки, дружина та дві доньки, 2003 і 2005р.н. Указом Президента України № 553/2015 від 22 вересня 2015 року, «за мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Олег ПУГАЧОВ (20 квітня 2015)
Народився 5 листопада 1964 року в Мурманській області, згодом разом з родиною переїхав до міста Жмеринка. У 1979 році закінчив 8 класів школи №2 (нині Школа-ліцей). Потім – навчання у Вінницькому вищому професійному училище №2, де здобув професію монтажника високовольтних ліній.
З 1982 по 1983 роки - служба в армії. У 1986 році знаходився у Чорнобильській зоні, в самому епіцентрі радіаційного забруднення. До 2010 року працював у Жмеринській дистанції сигналізації та зв’язку. Працював на сонячній станції в Автономній Республіці Крим. Після анексії Криму, у 2014 році повернувся у Жмеринку. З лютого 2015 року пішов добровольцем у зону АТО. Був стрільцем Батальйону організації українських націоналістів (ОУН). Загинув 20 квітня 2015 року під час мінометного обстрілу населеного пункту Піски Донецької області.
Микола ЗАБОЛОТНИЙ (6 вересня 2016)
Миколa Заболотний народився 28 січня 1972 р. у с. Мовчaни в родині колгоспників. У серпні 2015 року був мобілізовaний для підготовки в зону AТО. З 1 квітня 2016 року у складі військової чaстини В 0927 брaв учaсть у бойових діях в Лугaнській тa Донецькій облaстях, неоднорaзово був порaнений.
У Жмеринському рaйоні прощaлися з Миколою Заболотним одноклaсники, друзі, знaйомі, бойові побрaтими. Покійного супроводжувaли почеснa вaртa тa військовий оркестр.
Максим КЕРНИЧНИЙ (29 червня 2017)
Народився 23 червня 1978 року в місті Жмеринка, закінчив школу №6. У 1996 році був призваний до лав Збройних Сил України. Під час проходження строкової служби перебував в роті Почесної варти бригади охорони Генштабу України (м. Київ). Тривалий час працював у Жмеринському об'єднаному міському військовому комісаріаті, а в 2014 році був переведений для подальшого проходження служби у військову частину міста Вінниця.
З жовтня 2015 року Максим Керничний брав участь в Антитерористичній операції на сході України. Загинув 29 червня 2017 року під час артобстрілу с.Новоселівка, Ясинуватського р-ну, Донецької області. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Микола СЕМЕНЮК (14 січня 2019)
14 січня близько 16 години у районі населеного пункту Зайцево Бахмутського району Донецької області під час обстрілу з великокаліберної зброї наш земляк Микола Семенюк отримав вогнепальне поранення, несумісне з життям.
Микола Семенюк
Як повідомили у Жмеринському об'єднаному військкоматі, Микола Семенюк з 30 березня 2016 року у званні молодшого сержанта пішов військовослужбовцем на військову службу за контрактом. Микола Іванович проходив службу на посаді заступника командира бойової машини, навідника-оператора 7 механізованої роти третього механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади. У загиблого військовослужбовця залишилися вдома дружина та двоє синів. Разом з сім'єю чоловік проживав в смт Браїлів Жмеринського району, батьки живуть у місті Жмеринка.
Герої російсько-української війни
Петро Каменецький (9 березня 2022 року)
Жмеринчанин Петро Каменецький стояв до останнього подиху за свою рідну землю, за суверенітет держави, за рідних і близьких, за усіх нас, а тепер Янголом Охоронцем оберігатиме нас з Небес! 9 березня 2022 року Петро загинув від артилерійського обстрілу у війні росії проти України.
Йому було лише 23. Петро був хоробрим юнаком, прекрасним сином, коханим чоловіком, турботливим батьком, люблячим братом, вірним та щирим другом, справжнім патріотом і захисником своєї Батьківщини.
В Збройні Сили України Петро відправився служити за власним бажання у 2020-му. Службу проходив водієм-механіком у 59-тій окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка.
Петро був чудовим чоловіком та разом з дружиною Вікторією виховував прекрасну донечку Єлізавету. Їй завжди розповідатимуть, що батько був ГЕРОЄМ, який віддав своє життя захищаючи рідну Україну.
14 березня у с. Подільське провели церемонію прощання з Героєм, до якої долучилися представники влади, військовослужбовці, рідні та близькі, а також усі ті, хто бажав віддати шану хороброму жмеринчанину.
Антон Ротарь (18 березня 2022 року)
18 березня на війні проти російських окупантів під Миколаєвом загинув браїлівчанин Антон Ротарь. Він був справжнім героєм-оборонцем, прекрасним сином, коханим чоловіком та люблячим батьком, а ще мужнім патріотом, який до останнього подиху боронив свою Батьківщину.
Антону було 25. Усі згадують його, як доброго та працьовитого юнака, який любив життя та любив свою країну.
Антон 3 роки відслужив за контрактом та був учасником бойових дій у зоні АТО/ООС, потім по завершенню контракту працював будівельником, а коли росія повномасштабною війною напала на Україну, мужньо пішов знову боронити свою державу. Служив старшим матросом, навідником-оператором БМП-2 в 35-тій окремій бригаді морської піхоти. Загинув від авіаудару під Миколаєвом 18 березня.
Безжальні окупанти залишили матір – без сина, дружину – без чоловіка та маленьких діток – без батька. Їм ніколи не буде прощення, а Жмеринщина завжди пам’ятатиме свого ГЕРОЯ!
Денис Латчук (19 березня 2022 року)
Йому було лише 22… Високий, мужній, хоробрий. Він залишив вдома дружину і донечку, маму і сестричку та пішов до війська захищати рідну землю від російських окупантів. Під час обстрілу російськими ракетами «Калібр» військової казарми в Миколаєві жмеринчанин Денис Латчук отримав смертельне поранення.
Ракетний удар по 79-й ОДШБр у Миколаєві відбувся 19 березні. За попередньою інформацією там загинуло щонайменше 40 людей. Його тіло ідентифікували під завалами.
Денис був чудовим батьком і люблячим чоловіком, свідомо обрав службу в Збройних Силах України для захисту кордонів, суверенітету та незалежності рідної держави. Денис завжди був активним у громадському житті, брав участь у військово-патріотичних гуртках, також презентував творчість у театрі тіней, який започаткували вчителі у Жмеринській школі-інтернат.
Без чоловіка залишилася дружина, без батька – донька, без сина – мати, без брата – сестричка.
Ярослав Христюк (18 березня 2022 року)
Він не один рік мужньо та хоробро захищав Україну, – на війні росії проти України 18 березня у місті Маріуполь загинув браїлівчанин Ярослав Христюк. Перед початком війни Ярославу виповнилося 26 років.
Мати втратила сина, брат та сестри – улюбленого брата, друзі – вірного товариша. Ярослав був щирим, хоробрим, безстрашним Героєм, який захищав свою Батьківщину від російських окупантів.
Ярослав Христюк тричі був відзначений державними нагородами:
- 2016 року — нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни»;
- січень 2019 рік — орденом «За мужність» III ступеня;
- жовтень 2019 рік — орденом «За мужність» II ступеня.
Висловлюємо глибокі слова співчуття родині, друзям, товаришам і побратимам загиблого Героя.
Сергій Суслик (18 березня 2022 року)
37-річний Сергій Суслик Дубівського старостинського округу Жмеринської територіальної громади загинув від ворожого обстрілу російських окупантів під Миколаєвом.
Сергій був люблячим сином, братом, дядьком… Йому було лише 37 років… У нього ще все життя мало бути попереду, однак ворожий обстріл ракетами «Калібр» військової казарми в Миколаєві обірвав життя молодого хлопця…
Віталій Гнатовський (2 квітня 2022 року)
Жмеринчанин Віталій Гнатовський, захищаючи Київську область, потрапив під обстріл російського снайпера, але до останнього боровся за своє життя. 2 квітня серце Віталія не витримало та перестало битися.
Віталій одним з першим став учасником Майдану у 2014-му році та в перших рядах вже у 2022-му добровільно пішов захищати український народ від фашистської росії. Він був справжнім патріотом, бійцем за незалежну суверенну Україну.
А ще Віталій був відомим тренером з карате у Жмеринці. Його вихованці неодноразово займали призові місця на змаганнях та любили і поважали свого наставника.
Родина втратила свого сина, друзі та близькі – вірного товариша, Жмеринщина втратила свого Героя!
Ярослав Кушпіта (30 квітня 2022 року)
30 квітня пішов у вічність жмеринчанин, Герой України — Ярослав Кушпіта, двічі учасник АТО, який брав участь у боях за Дебальцеве,— йдеться у некролозі. — На той час санінструктор 128-ї мукачівської гірсько-піхотної бригади. Більше трьох місяців він разом із дев’ятьма іншими солдатами охороняв блок-пости неподалік від Дебальцевого, який на сьогодні уже давно контролюється сепаратистами.
Після їх нападу на блок-пост тоді Ярославу вдалося вижити. Після АТО продовжував навчання в Київському медичному університеті, потім знову АТО і аж потім повноцінне закінчення університету, практика в Житомирській області і, нарешті, через багато років, такий омріяний ним диплом лікаря!
Але після повномаштабного вторгнення, наш Герой знову взяв до рук зброю і свою санітарну валізу і призвався в лави ЗСУ старшим бойовим медиком. Два місяці воював наш земляк. Був в районах двох областей: Запорізької та Дніпропетровської. Загинув, як герою у бою.
Артем Полянський (9 травня 2022 року)
У жорстокій війні перестало битися серце нашого земляка, який захищав рідну державу і кожного з нас від російських окупантів. 9 травня від уламків вибухового снаряду загинув браїлівчанин Артем Полянський.
Артему було 24 роки, він мав непереборну жагу до життя та поспішав жити, він любив, захищав і підтримував… Він нікому нічого не сказав, залишив родину та пішов захищати рідну землю у війні.
«Я не хочу, щоб у Браїлові була нова Буча чи Ірпінь», – так говорив Герой своїй матері у телефонних дзвінках.
Артем Полянський воював у 80 окремій десантно-штрурмовій бригаді. Загинув від уламків вибухового снаряду у Донецькій області.
«Тебе запам’ятали як світлу та добру людину з великої літери. Ти поклав на мене подвійну місію – жити за нам двох. Обіцяю реалізувати всі твої мрії і плани, а ти мені, знаю, будеш завжди допомагати в цьому», – написав на своїй Facebook-сторінці Олександр Полянський, брат загиблого Героя.
Без люблячого сина залишилися батьки, без турботливого брата залишились брати, без коханого чоловіка залишилася дружина, без мудрого товариша залишилися близькі та друзі.
Андрій Кобилянський (19 квітня 2022 року)
У бою за Україну загинув ще один наш земляк – 46-річний Андрій Кобилянський. Цілий місяць дружина намагалася знайти хоч звістку про чоловіка, адже останній дзвінок від чоловіка отримала ще 19 квітня.
У селі Новобахмутівка Донецької області 21 квітня від ворожого обстрілу російських окупантів загинуло багато військових Збройних Сил України 9 роти 2 взводу 110 механізованої бригади 3-го механізованого батальйону. Разом із побратимами поліг і жмеринчанин Андрій Кобилянський.
Андрій мав звання полковника, але на війну пішов простим солдатом ЗСУ. 27 років чоловік пропрацював у прокуратурі різних рівнів Жмеринки, Крижополя та Вінниці, а останні 2 роки за вислугою років знаходився на заслуженому відпочинку.
2 березня 2022 року чоловік отримав повістку зі Жмеринського військкомату. Дружина знала, що чоловіка направлять у найгарячіші точки, адже завжди мав гарячий дух, самодисципліну та почуття відповідальності за інших.
Ніколи не любив сліз, і казав: Як не ми, то хто? Як я буду дивитися внукам і дітям в очі, коли розповідатиму про окупацію України росією?
«Я мушу йти захищати рідну землю. Як не ми, то хто? Як я буду дивитися в очі своїм дітям і онукам», – одразу відповів дружині Оксані Андрій Кобилянський і вже наступного дня пройшов медкомісію та був направлений на полігон для навчань.
Під час обстрілів зі сторони окупованої території російськими військами командир БМП Андрій Кобилянський отримав травми несумісні з життям.
На жаль, дружина не змогла отримати вчасно будь-яку інформацію про загибель чоловіка, а ще місяць намагалася знайти хоч щось про той бій і його наслідки…
Жодна нагорода і відзнака не зможуть замінити і стримати біль втрати рідної людини. Але справжній Герой України завжди житиме в серцях рідних і в нашій пам’яті
Без батька залишилися двоє синів Валентин і Данило, без коханого чоловіка – вдова Оксана.
Віталій Вовк (25 травня 2022 року)
Від вибуху ворожого снаряду 25 травня на війні росії проти України загинув 55-річний жмеринчанин Віталій Вовк, який з перших днів війни за власним бажанням пішов захищати рідну землю від російських окупантів.
Без люблячого батька залишилося 4 дітей, коханого чоловіка втратила дружина Олена, без доброго та турботливого друга залишилися близькі та колеги.
Віталій близько 30-ти років працював електромеханіком в Жмеринській дистанцiї сигналiзацiї та зв'язку. Колеги розповідають, що Віталій був надзвичайно турботливим та позитивним чоловіком, завжди підтримував як не справою, то добрим словом, а коли почалася повномасштабна війна не зміг стояти осторонь.
Віталій пішов до військомату з перших днів війни і вже 25 лютого приніс на роботу повістку. Він сам захотів захищати країну, своїх дружину та діток, рідних, близьких та знайомих.
Євген Фалінський (4 липня 2022 року)
Весь шлях до кладовища браїлівчани виходили зі своїх домівок та на колінах проводжали Героя, – 4 липня у Браїлові в останню путь провели захисника України Євгена Фалінського.
Добрим та щирим, працьовитим та наполегливим згадуватимуть рідні та близькі загиблого Героя, браїлівчанина Євгена Фалінського. Він пожертвував заради нас найдорожчим – своїм життям.
Євгену було 36 років, він любив життя та рідну землю. Довгий час працював водієм-далекобійником, а з початком повномасштабної війни росії проти України був призваний до Збройних Сил України.
Серце Євгена зупинилося 27 травня, під Авдіївкою. Саме через жорстоку та безжальну російську агресію мати Людмила залишилася без дорого сина, брат Володимир – без турботливого брата, дружина Вікторія – без коханого чоловіка, а донечка Кіра – без прекрасного батька.
Рідні та близькі, усі жителі Жмеринської громади та побратими Євгена ніколи не пробачать російським окупантам втрати чудової людини.
Анатолій Войтович (17 липня 2022 року)
Він любив своїх рідних, хотів розбудуватися та зварити з онучкою її перший борщ, а ще несамовито прагнув справедливості, тому пішов захищати Україну від окупантів, – 17 липня в Миколаєві від ракетного обстрілу російських загарбників загинув 56-річний Анатолій Войтович.
Вдруге сім’я Войтовичів втрачає рідних. Цьогоріч в травні в Донецькій області від ворожого обстрілу загинув рідний брат Анатолія Войтовича – Олег Войтович.
Рідні згадують загиблого Героя як доброго, щирого, працьовитого чоловіка, який завжди прийде на допомогу, зігріє теплим словом та підтримає у важку хвилину. Жорстокі російські окупанти забрали в дружини Анни – коханого чоловіка, в сина Олега – турботливого батька, в онуків Назара та Софії – люблячого та мудрого дідуся.
Анатолій Войтович пішов воювати ще у 2014-му, захищав Україну на Сході. З початку повномасштабного вторгнення росії до України не зволікав ні хвилини та сам пішов до військомату.
У розмовах з рідними ніколи не признавався, що важко, завжди старався підбадьорити та вірив в перемогу України.
17 липня під час ракетного обстрілу в Миколаєві серце Анатолія Войтовича перестало битися.
Олег Горбачук (1 серпня 2022 року)
1 серпня в Одеському госпіталі зупинилося серце нашого земляка, 55-річного жмеринчанина Олега Горбачука, який став на захист рідної української держави з перших днів російської окупації.
«Він отримав повістку в лютому, одразу після вторгнення росіян на нашу землю, він не вагався і навіть не думав шукати відмовки через вік. Він мав за плечима досвід афганської війни, і знав, що це все дуже серйозно», – розповідає дружина загиблого Галина Дмитрівна.
У званні сержанта Олега Петровича Горбачука відправили одразу на передову, він тримав оборону кордонів держави у напрямку Херсону. Нещодавно військовослужбовець разом із побратимами отримали важкі поранення, лікуватися довелося в польових умовах.
Надалі лікування тривало в Миколаєві, але через погіршення самопочуття та втрачання свідомості пораненого доправили в госпіталь міста Одеси. У важкому стані під апаратом ШВЛ лікарі не змогли врятувати життя військовослужбовця.
Без чоловіка залишилася дружина, без батька – дві донечки, без дідуся – двоє онуків…
Станіслав Джура-Соколовський (9 квітня 2022 року)
23-річний жмеринчанин, щирий, завжди усміхнений і доброзичливий, надійний товариш і колега на залізничному підприємстві КМС з перших днів російської окупації пішов на захист рідної землі. Хлопець був резервістом, адже у 2019-2022 роках проходив службу в рядах Нацгвардії.
У Жмеринці навчався у школі №6, потім закінчив місцеве училище і працював монтером колії, паралельно навчався у Вінницькому технікумі. На роботі завжди користувався авторитетом серед колег і керівництва, і отримав звання бригадира.
9 квітня у Маріуполі жмеринчанин отримав поранення несумісні із життям: серце юнака зупинила ця клята війна.
Загинув наш Герой, Станіслав Анатолійович Джура-Соколовський, у званні старшого сержанта, ОЗСП «Азов» Національної Гвардії України.
За Указом президента нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня» (посмертно). «Загинув у боях з агресором в ході відбиття російського вторгнення в Україну», – йдеться у повідомленні.
Василь Олійник (10 серпня 2022 року)
Його війна розпочалася ще 2020 році, коли Василь підписав контракт та пішов воювати на Схід. «Я йду служити до Петра», – так сказав Василь своїм сестрам та до останнього подиху боронив Україну від російських окупантів. Серце Героя зупинилося від ворожої кулі снайпера 6 серпня під Миколаєвом.
10 серпня у селі Подільське Жмеринської громади в останню путь провели загиблого Героя Василя Олійника.
Це вже друга втрата для родини. Цьогоріч 9 березня загинув двоюрідний брат Василя – Петро Каменецький. Коли Василь пішов підписувати контракт на службу, то сказав своїм сестрам, що йде служити до Петра.
Брати служили у 59 бригаді Збройних Сил України та пліч-о-пліч боронили рідну державу, проте жорстокість російських окупантів відібрала їх двох у родини.
Без люблячого і турботливого брата залишилися сестри Альона та Анна, які розповідають, що Василь був веселим та позитивним хлопцем, завжди підтримував та допомагав, був надзвичайно працьовитим та щирим.
Востаннє Альона та Анна говорили з Василем в день, коли він загинув.
10 серпня попрощатися з Героєм прийшли рідні та близькі, друзі, односельчани та усі ті, хто вирішив провести в останню путь Василя Олійника.
Михайло Росовський (15 серпня 2022 року)
Через два дні жмеринчанка Ліза могла б святкувати свій перший День народження разом з татусем, але безжальна війна забрала життя дорого батька, коханого чоловіка, брата, сина, мужнього нашого захисника – 30-річного Михайла Росовського.
Цього молодого хлопця у нашому місті знали як чудового майстра-покрівельника, і друзі і знайомі завжди зверталися до нього за допомогою і казали, що в Міши золоті руки і добре серце.
У липні цього року чоловік змушений був взяти до рук зброю і піти на захист рідної землі, незалежної і суверенної держави України, на захист усіх нас від російських окупантів.
Відважний і хоробрий солдат ЗСУ загинув у Донецькій області, служив у військовій частині А 0641.
Немає слів, щоб передати біль, розпач через непоправну втрату! 20 серпня донечка Ліза могла б святкувати 1 рік разом з татусем, але безжальна війна забрала у дівчинки тата 15 серпня.
Без чоловіка залишилася дружина Леся, без сина – матір, без брата – 2 сестрички, без славного земляка – вся наша громада.
Віталій Кузнєцов (28 серпня 2022 року)
«Я йду захищати своїх донечок, дружину та рідних, бо хто як не я», – з такими словами 26 лютого відправився захищати свою країну від російських окупантів жмеринчанин Віталій Кузнєцов. Він боронив країну до останнього подиху та віддав за неї найдорожче – своє життя.
44-річний Віталій Кузнєцов загинув 28 серпня в Херсонській області від ворожого обстрілу російських окупантів.
Жорстока агресія росіян залишила дружину Марію без чоловіка, донечок Марію та Дарину – без люблячого тата, мати Валентину – без сина, а сестру та братів – без турботливого брата.
Жмеринчанин Віталій Кузнєцов до початку повномасштабного вторгнення працював слюсарем на Жмеринському вагоноремонтному заводі. Завжди був працьовитим та відповідальним.
«До кожного він був добрим, всім намагався допомогти та підтримати. Любив займатись спортом. Частенько вдома підіймав гантелі. А потім пішов воювати і сказав, що йде захищати своїх рідних», – розповідає дружина загиблого Героя Марія Кузнєцова.
Микола Сирота (28 серпня 2022 року)
У Миколи Васильовича Сироти без батька залишилися 4 донечки – Альонка, Анастасія, Софійка та Марійка, без коханого чоловіка – дружина Ольга. 40-річний чоловік працював у будівельній фірмі ТОВ «Поділляшляхбудтранс».
Від початку війни записався до роти охорони рідної Жмеринки, згодом отримав повістку і пішов захищати рідну землю. Нещодавно наша громада збирала кошти на автомобіль для бригади, з якою Микола Сирота проходив службу на Миколаївському напрямку.
28 серпня під час ворожого обстрілу серце нашого земляка зупинилося…
Ігор Клекоцюк (28 серпня 2022 року)
Щирим, привітним, завжди усміхненим і мужнім назавжди залишиться в пам’яті у рідних і друзів Ігор Клекоцюк. Три дні чоловік не дожив до дня народження синочка Олега, якого назвав на честь Київського князя. Жмеринчан захоплювався історією, досліджував і вивчав детально історію Київської Русі-України, створював шедевральні полотна і картини, любив людей і життя.
За професією автомеханік, випускник школи №5. Від початку війни пішов до роти охорони і як тримав повістку одразу промовив до матері Зінаїди і батька Віталія: «Україна переможе, бо ми стоїмо за рідну землю, за нашими плечима наші рідні і дорогі люди!».
Загинув Герой 28 серпня 2022 року на Миколаївському напрямку, обороняючи Україну та її суверенітет.
Коли відправлявся на фронт, чолвоік з посмішкою промовив такі болісні для мами слова: «Останній раз іду по вулиці Соборній…». І болісні для мами слова стали дійсністю… Сьогодні вулиця Соборна і вся Жмеринка на колінах стояла перед Героєм…
В Ігоря Віталійовича без батька залишилося двоє діток – син Олег та донечка Анастасія.
Вадим Яарвеотс (30 серпня 2022 року)
Проклята війна забрала гідного сина українського народу Вадима Яарвеотса з позивним «Естонець».
Вадим трагічно загинув 30 серпня поблизу села Благодатівка на Херсонщині під час стрілецького бою. Йому було лише 28… Командир піхотного відділення, старший солдат ВЧ А3425 з перших днів війни став до лав ЗСУ та самовіддано боронив нашу країну, її незалежність та віддав своє життя за наше право жити у вільній та суверенній державі.
Олександр Опалінський (31 серпня 2022 року)
Із державними прапорами і живими квітами сьогодні жмеринчани зустрічали на щиті загиблого земляка 29-річного Олександра ОПАЛІНСЬКОГО.
Чоловік загинув 31 серпня у Миколаївській області, стримуючи російських окупантів, які прийшли на нашу землю....
Живим коридором на колінках жмеринчани зустрічали тіло Героя України і проводжали аж до самої домівки.
Без чоловіка залишилась дружина Юлія, без батька донечка Кіра... без славного залізничника – рідна Жмеринка, баз вірного сина – Україна...
Олег Козубовський (11 вересня 2022 року)
Він сказав, що їде у відрядження, а сам відправився захищати рідну країну від російських окупантів, – 11 верерсня під Авдіївкою зупинилося серце відважного воїна, жмеринчанина Олега Козубовського.
«Завжди був життєрадісний та співчутливий, а ще безмежно любив свою маму», – таким 51-річного Олега Козубовського згадує однокласниця Оксана Пастушина, а ще додає, що загиблий Герой ніколи не залишав в біді друзів та знайомих. А зараз, коли на рідну землю прийшли російські загарбники, не зміг стояти осторонь та відправився захищати рідну землю.
Батьки залишилися без люблячого сина, брати та сестри – без турботливого брата, рідні та близькі – без доброго друга, Жмеринка втратила хороброго земляка.
Дмитро Пилипчук (11 вересня 2022 року)
Дмитро захищав рідну країну з перших днів війни, нещодавно приїжджав до рідних у відпустку і мріяв про якнайшвидшу перемогу – 11 вересня зупинилося серце справжнього Героя, жмеринчанина Дмитра Пилипчука.
Йому було лише 27, але ворожі кулі російських окупантів забрали життя веселого та доброго юнака. Дмитро випускник школи №2, відслужив строкову службу у Нацгвардії, а потім працював помічником машиніста у Жмеринці. Все життя попереду.
З перших днів війни Дмитро Пилипчук боронив рідну землю від російських окупантів, але 12 вересня серце відважного воїна зупинилося від ворожих куль на Сході України.
Мати Тетяна втратила люблячого сина, сестра Дарина – турботливого брата, всі рідні та близькі доброго друга, який у будь-яку хвилину міг прийти на допомогу, Жмеринка втратила хороброго земляка.
«Наш Дмитрик завжди був неперевершеною людиною. Це однозначно людина слова, той сім'янин, який завжди проявить тепло, обійме та не залишить. І наразі він є тим, хто захищав нашу країну з 25 лютого від нелюдів, які скалічили тисячі життів. Він назавжди в наших серцях», – згадуває сестра Героя Дарина Пилипчук.
Олексій Лебідь (25 вересня 2022 року)
25 вересня від вогнепального поранення у званні лейтенант загинув 37-річний Олексій Лебідь – захисник України, вірний син, люблячий чоловік та батько двох діток.
Олексій родом з Донеччини, але після російської агресії 2014 року разом із батьками переїхав до села Кармалюкове Жмеринського району, звідки родом матір Галина.
Саме тут відбудеться прощання з Героєм України у понеділок, 10 жовтня.
До початку повномасштабної війни і вторгнення російських військ до нашої держави Олексій працював менеджером в одній із агрокомпаній міста Кременчук Полтавської області.
Без чоловіка залишилася дружина, без батька – 8-річна донечка Кіра та 14-річний син Артем.
Ігор Буратевич (31 серпня 2022 року)
Ігор Буратевич захищав Україну у 2014-му та з перших днів повномасштабного вторгнення знову взяв до рук зброю та відправився боронити рідну державу від російських окупантів. Він відважно захищав рідну землю до 31 серпня. На 52-му році життя, під час наступальних дій у Херсонській області, наш земляк загинув.
Ігор Буратевич, родом з с. Жуківці Жмеринської громади, був патріотом та справжнім сином українського народу для якого Україна була понад усе. Доброзичливий, щирий, чесний, роботящий та завзятий - таким був та назавжди залишиться в наших серцях Ігор. Він був надійною опорою для своїх племінників, ставши для них опікуном після смерті їхньої матері. Тепер його не стало…
Роман Буран (18 жовтня 2022 року)
Йому було лише 42… Двоє прекрасних діток – донечка Анна та син Ілля, кохана дружина Юлія та улюблена робота – кранівник… А потім російська окупація його країни, і він змушений був взяти 8 серпня зброю до рук, щоб йти на захист рідної землі, держави, суверенітету України, усіх нас…
18 жовтня під Бахмутом у званні старший сержант загинув наш земляк Роман Станіславович БУРАН.
Чоловік родом із села Потоки, останні 9 років проживав із сім’єю у Жмеринці в районі колишнього автовокзалу, працював кранівником, допомагав у будівництві різних проєктів. У Жмеринці будував АЗС по вулиці Київській, у вільний час захоплювався рибалкою.
Дмитро Вигрівач (24 жовтня 2022 року)
У Жмеринській громаді Дмитра Володимировича знали не тільки як хорошого сім’янина, люблячого батька двох діток, чоловіка, комбайнера, майстра меблів із золотими руками та молодшого сержанта ЗСУ, який у 2015 році отримав орден «За мужність» 3-го ступеня за те, що разом із побратимами 308 окремого інженерно-технічного батальйону на передовій підірвав злітну смугу в логові сепаратистів для того, аби не дати висадитись російському десанту.
З самого початку повномасштабної війни, 24 лютого, 40-річний Дмитро Вигрівач взяв до рук зброю і став на захист рідної землі і батьківщини.
У 2015 році Дмитро отримав від президента орден «За мужність» 3-го ступеня за «За особисту мужність і високий професіоналізм, проявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».
24 жовтня 2022 року командир відділення протитанкового відділення взводу вогневої підтримки 2 аеромобільного батальйону, військовослужбовець Дмитро Вигрівач загинув в районі населеного пункту Мар’їнка Донецької області під час забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Віктор Бондарчук (2 листопада 2022 року)
47-річний Віктор Бондарчук загинув 2 листопада на Луганщині від мінометного обстрілу, захищаючи українську землю та нашу незалежність.
Віктор Бондарчук – патріот та справжній син свого народу. Активний та веселий, життєрадісний та завжди готовий прийти на допомогу – саме таким Віктора Бондарчука згадує староста Кармалюківського старостинського округу Микола Огородник.
Щоб боронити рідну землю, вигнати окупантів з України та відстояти право кожного українця жити у незалежній та суверенній державі Віктор Бондарчук взяв до рук зброю та щодня плече-в-плече з побратими наближав Перемогу.
Але страшна російська агресія забрала в матері коханого сина та залишила без батька 3-х маленьких діток.
Андрій Скрипник (1 грудня 2022)
Через 12 днів він міг відзначати свій 26 день народження, але російська куля обірвала його життя в Херсонській області, коли він разом із побратимами захищав територіальну цілісність нашої держави і наше право жити вільними на своїй землі.
Андрій – випускник школи №3 та Вищого професійного училища, електромонтер на залізниці. Армійську службу ніс в пограничних військах.
«Він був настільки життєрадісним і добрим до людей, що я завжди чула лише схвальні відгуки про навчання і службу в армії, – розповідає матір Валентина, – Класний керівник та командир в Чернівцях завжди дякували мені за виховання сина, за його громадянську позицію, патріотизм і почуття справедливості... Він був найкращим…», – зі сльозами на очах говорить жмеринчанка.
Герой України Олексій Кравцов (4 грудня 2023 року)
«Пробачте, що не вберегли. Вони забирають кращих з нас», — з такими словами до матері загиблого Героя Олексія Кравцова звернулися побратими Олексія з 3-го батальйону оперативного призначення Нацгвардії України.
14 грудня в селі Межирів Жмеринської громади прощалися з Героєм Олексієм Кравцовим, який віддав за незалежність України своє життя. До Межирова цього дня приїхали близькі та друзі Героя, побратими, всі односельчани та багато небайдужих жителів всієї громади.
Олексія Кравцова згадували як люблячого сина, коханого чоловіка, турботливого батька, справжнього захисника своєї родини та найкращого друга, який ніколи не залишить в біді. Захищати Україні від російських окупантів Олексій пішов 3 березня.
Він хотів жити у вільній країні, разом з дружиною виховувати донечку, почати власну справу, але не встиг. Життя Олексія обірвала ворожа куля снайпера 4 грудня поблизу селища Спірне Донецької області.
Віктор Ліпей (8 грудня 2022 року)
Веселий, добрий, мужній, завжди привітний і доброзичливий... У нього все завжди було на відмінно: добре вчився в школі, з червоним дипломом закінчив Черкаську пожежну академію, заслужив авторитет у колег пожежно-рятувальної частини на посаді начальника караулу, став призером Європи з карате.... І в рядах перших, 25 лютого, став на захист рідної держави після повномасштабного вторгнення росії...
8 грудня серце 32-річного жмеринчанина Віктора Ліпей ворожа куля зупинила під Мар'янкою.
«Випускник школи №3, зовсім молодий хлопець, спортсмен, батько 3-річної донечки Евелінки, добрий, чемний, вічливий. А як гарно він співав під гітару довгими вечорами. Ми слухали його і чули його голос, ми віталися з ним, бажали йому Ангела-Охоронця, коли він їхав на війну.
Він був нашим сусідом, був з нами поряд, любив своїх батьків, брата, а тепер його не має...
Батьки – Наталя та покійний Льоня, дуже гарно виховали своїх двох синів.
Навчили поважати людей, любити свою землю. Вітя, в числі перших, пішов в тероборону, а пізніше добровольцем попросився на фронт.
Ти так мало жив, а так багато зробив для нас, для родини, друзів, для всіх українців, для своєї рідної землі. Разом з побратимами відстоював незалежність та свободу України, ти став її та нашим Героєм.
Ти так мріяв про Перемогу. Твоя війна закінчилася. Вічна пам'ять про тебе, Вітя, буде у наших серцях», – такими словами згадують Віктора рідні та знайомі.
Віктор із позивним «Аміго» служив у 79-й десантно-штурмовій бригаді ЗСУ. Із гаслом «Завжди перші!» разом із побратимами йшов у бій за рідну землю... Пройшов Слав'янськ, Покровськ, Лиман, з липня давав відсіч окупантам під Мар'янкою...
В'ячеслав Поливаний (14 грудня 2022 року)
14 грудня ворожий артилерійський обстріл під Бахмутом зупинив серце 39-річного жмеринчанина, випускника школи №1, молодшого сержанта військової служби В'ячеслава Поливаного.
Люблячий батько, син, брат, мужній і хоробрий захисник, вірний друг і справжній патріот... Таким назавжди Славік буде в нашій пам’яті і серцях рідних!
В’ячеслав Вікторович – інспектор прикордонної служби 2 категорії-кулеметник 1 відділення інспекторів прикордонної застави відділу прикордонної служби «Могилів-Подільський», був призваний на військову службу по мобілізації 4 травня 2022 року.
14 грудня у бою за територіальну цілісність України і нашу свободу загинув у бою в районі населеного пункту під Бахмутом Донецької області.
Костянтин Воловода (11 грудня 2022 року)
Костянтина ВОЛОВОДА працював електриком на цукровому заводі, потім на ЖВРЗ. З початку вторгнення росії на територію України пішов захищати рідну землю від окупантів. Серце мужнього захисника зупинилося від важкого поранення 11 грудня біля с. Водяне, Донецької області. Без батька залишилися двоє синів, без чоловіка дружина, без дідуся онуки...
Один із синів також на фронті стримує ворога і захищає усіх нас від окупації росії.
Олександр Балюк (13 грудня 2022 року)
Молодший сержант, командир 2-го відділення кулеметного взводу 2-ої стрілецької роти Олександр Балюк.
13 грудня російський артобстріл зупинив серце 42-річного жмеринчанина, батька двох синів, люблячого чоловіка. Олександр Балюк – випускник школи №5, за професією будівельник. За його плечима чимало зведених будівель, а також будівництво пологового відділення ЦРЛ.
Ще з 2014 року Олександр зупиняв російських окупантів на сході держави у статусі учасника АТО. А з 24 лютого пішов на захист рідної землі одразу після повномасштабного вторгнення росії.
Артур Орищук (16 грудня 2022 року)
Трагічна звістка прийшла до родини жмеринчан Орищуків – під Бахмутом від артилерійського обстрілу загинув 29-річний Артур Орищук.
Випускник школи №5 і Вищого професійного училища прийняв рішення стати на захист рідної держави в лавах ЗСУ ще у 2014 році, коли росія атакувала території Донецька і Луганська.
Вірний присязі і українському народу старший солдат Артур Орищук гідно ніс службу в 28-мій окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового Походу, обороняючи територіальну цілісність нашої держави, наш спокій і свободу.
Серце хороброго воїна зупинилося під час оборони від російських окупантів населеного пункту Бахмут Донецької області 16 грудня.
Олег Цвілик (21 грудня 2022 року)
8 грудня він відзначив свій день народження на фронті серед побратимів 95-ї десантно-штурмової бригади, а вже через 13 днів його серце зупинилося. Йому назавжди 34… вірному сину України, залізничнику зі Жмеринки, випускнику школи №4
24 лютого він у Вінниці проходив медогляд, щоб продовжити роботу у провідницькому резерві, але почув, що розпочалася повномасштабна війна, і повернувся на службу… Він захищав незалежність України від російської окупації з 2015 року і «За зразкову службу» має нагрудний знак від Міністерства оборони України.
Брат Віталій разом із колегами Вінницького будівельного монтажного поїзда та філії Енергоремтранс передавали волонтерську допомогу для бригади, в якій служив Олег.
«Привозили на передову продукти, генератори, тепловізор, допомагали усім, чим могли, але не змогли врятувати…», – зі сльозами на очах розповідає брат Віталій
«Він завжди із захопленням розповідав про свою 2-гу роту 95-ї ДШБ, але пізніше його перевели в іншу роту, і він дуже сумував за хлопцями, з якими так сильно подружилися… Звільняли від російських окупантів Ізюм, Кам’янку, Довгеньке, Долину, Святогірськ, востаннє вийшли з Лиману і Олег відчув великі проблеми зі здоров’ям. Забрали до лікарні в Донецькій області, а потім до реанімації… Але вже не змогли врятувати від прогресуючої хвороби перитоніту і тотального пантеронекрозу», – розповідає брат Віталій.
Андрій Голуб (26 грудня 2022 року)
За незалежність України та нашу свободу на війні проти російських окупантів в районі Краматорська загинув 39-річний жмеринчанин Андрій Голуб.
Люблячий батько, чоловік, син, випускник школи №2, вірний син України, солдат 80-ї окремої десантно-штурмової бригади в березні цього року взяв до рук зброю, щоб захистити територіальну цілісність держави, рідну землю і свободу українського народу. Він загинув у бою 26 грудня поблизу населеного пункту Торське Краматорського району Донецької області, виявивши стійкість та мужність.
Випускник Жмеринського вищого професійного училища і державного університету та технологій.
Владислав Бучко (23 грудня 2022 року)
23 грудня неподалік від населеного пункту Водяне Донецької області від артилерійського обстрілу загинув 47-річний жмеринчанин, солдат 59-ї окремої механізованої бригади імені Якова Ганзюка
Владислав Станіславович працював в дирекції залізничних перевезень, Локомотивному депо та охороні. З початку повномасштабного вторгнення російських окупантів на територію нашої держави пішов до Збройних Сил України, щоб зберегти незалежність держави та нашу свободу.
Без батька залишився син, без чоловіка – дружина, без вірного сина – батько, матір і вся Україна
Олександр Волос (4 січня 2023 року)
Громада Браїлова втратила на війні ще одного сина – 49-річного Олександра Волоса. З початку повномасштабного вторгнення росії на територію України на війні за нашу незалежність загинуло 8 славних браїлівчан, ще двоє полягли від окупації з 2014 року.
Військовослужбовець 2 гранатометного відділення протитанкового зводу роти вогневої підтримки військової частини А4279 загинув 4 січня 2023 року від отриманих втрат несумісних з життям під час виконання бойових завдань в південно-східному районі міста Бахмут Донецької області.
Павло Столяров (2 січня 2023 року)
З перших днів війни жмеринчанин Павло Столяров без роздумів залишив рідну домівку та пішов боронити Україну від російських окупантів. Він був мужнім та хоробрим українським захисником та справжнім сином українського народу. Серце Павла перестало битися під час жорстокого артилерійського обстрілу 2 січня в місті Соледар, що під Бахмутом.
Найкращий син та надія для батьків, турботливий брат, вірний та щирий друг – саме таким в пам’яті рідних і близьких залишиться Павло Столяров.
37-річний жмеринчанин Павло Столяров працював залізничником, допомагав батькам та мріяв про вільне майбутнє для незалежної України. 25 лютого 2022-го Павло сказав батькам, що йде на місцевий ринок, проте сам відправився до військомату. Він боронив рідну землю з перших днів війни разом з побратимами з 61-ї окремої механізованої Степової бригади.
Серце Павла Столярова зупинилося 2 січня в місті Соледар, що під Бахмутом. Без сина залишилися батьки Галина Петрівна та Петро Миколайович, без брата – брати Анатолій та Анатолій і сестра Тетяна, без хороброго земляка залишилася Жмеринська громада.
Сергій Крисько (10 січня 2023 року)
Випускник школи №2, будівельник-залізничник Сергій Крисько пішов на захист рідної землі і свободи усіх у День повномасштабного вторгнення росії на територію України – 24 лютого.
Серце вірного сина України, батька, сина, брата зупинилося 10 січня під час артилерійського обстрілу поблизу н.п. Бахмут Донецької області. Загинув військослужбовець 57 окремої мотопіхотної бригади ЗСУ під час виконання бойового завдання.
Жмеринчанин працював на залізничному підприємстві БМЕУ, а на фронті старший солдат був водієм та електриком.Без батька залишилися двоє діток: 10-річна Зоряна та 15-річний Валентин.
Руслан Яворський (22 січня 2023 року)
Завжди привітний, щирий, веселий і товариський, відданий своєму покликанню та вірний Україні – таким назавжди рідні, друзі і побратими запам’ятають 45-річного Руслана Яворського, який в перший день повномасштабної війни пішов на захист держави
Випускник школи №6, приватний підприємець, найкращий Друг, син, чоловік, батько… а з 24 лютого 2022 року – старший стрілець 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Ганзюка.
Чоловік пішов на захист рідної землі у перший день повномасштабного вторгнення росії на територію нашої держави зі словами: «Хто, як не ми, постоїмо за нашу свободу і незалежність?».
Руслан Яворський із позивним «BMW» у званні молодший сержант загинув під час артилерійського обстрілу 22 січня в населеному пункті Первомайськ Донецької області.
Данило Галкін (29 січня 2023 року)
Він пішов захищати країну 2 місяці тому, а вже 29 січня батькам повідомили, що Данило загинув – серце Героя, жмеринчанина Данила Галкіна перестало битися від жорстокої агресії російських окупантів під Вугледаром 29 січня.
«Він був добрим та чуйним, завжди першим приходив на допомогу, любив батьків і сім’ю та дуже за ними сумував, а ще розповідав, що воювати важко», – розповів батько загиблого Героя Микола Іванович.
Данилу було лише 26 – все життя мало бути попереду, але безжальна війна залишила батьків без люблячого сина, братів та сестер – без турботливого брата, всю Жмеринську громаду – без мужнього та хороброго захисника.
Данило Галкін – випускник ліцею №1, потім навчався у Вінницькому коледжі, а далі пішов на строкову службу. Як прийшов з армії, працював у Жмеринці на ЖВРЗ, потім шукав роботу за кордоном. Два місяці тому Данило відправився захищати рідну країну від російських окупантів, був стрільцем-санітаром 2 мотопіхотної роти та загинув під час виконання бойового завдання під Вугледаром.
Олександр Триба (3 січня 2023)
41-річний жмеринчанин Олександр Триба із позивним «Саша Жмеринка» загинув за незалежність України, отримавши несумісні із життям поранення під час артилерійського обстрілу.
Чоловік ніс службу у 61 окремій механізованій бригаді, виконував завдання бойового медика, під час стрілецького бою під Соледаром потрапив під артилерійський обстріл, в результаті якого отримав осколкове поранення голови і несумісні із життям поранення.
«Саша працював зварювальником, а 25 лютого пішов до військкомату, сказав, що треба ставати на захист рідної України, бо хто, як не ми?», – з болем згадує дружина Юлія, і додає: «Він дуже хотів усім нам кращого майбутнього».
Сестричка Тетяна розповідає, що Олександр завжди був дуже оптимістичним, брав участь у захисті українських земель ще в антитерористичній операції з 2014 року. Не зважаючи на всі труднощі військового часу, він телефонував з фронту, завжди намагався підтримати і підбадьорити нас.
«Він робив усе, щоб окупанти покинули наші землі, і Україна відвоювала свою територію і незалежність… А тепер він наш Герой! І він назавжди у наших серцях!», – акцентує сестричка
Степан Гнатишин
Випускник школи №1, будівельник, батько двох синів і донечки, вірний син українського народу, 39-річний Степан Гнатишин загинув за Україну і нашу свободу.
Солдат-гранатометник 3-го мотопіхотного взводу 2-ї мотопіхотної роти в/ч А 2962 отримав поранення, захищаючи території рідної України у Донецькій області. З 3 лютого проходив лікування у Вінницькій обласній лікарні, але лікарям так і не вдалося врятувати чоловіка – від важких поранень серце захисника зупинилося на лікарняному ліжку
Степан Гнатишин працював будівельником, виховав трьох дітей двох хлопчиків Михайла і Максима та дівчинку Маргариту. У грудні минулого року пішов у Збройні Сили України на захист незалежності і суверенітету нашої держави від російських окупантів.
Сергій Кришталь (10 лютого 2023 року)
Він мав бронь, але відмовився від неї ще в травні, і хоча навіть не служив в армії, але вирішив взяти до рук зброю, і стати на захист рідної землі.
34-річний випускник школи №3, водій екстреної медичної допомоги, щирий і доброзичливий чоловік, батько, чоловік, вірний син українського народу, старший солдат-сапер інженерно-саперного взводу в/ч А4017 Сергій Кришталь загинув 10 лютого за незалежність України і нашу свободу у населеному пункті Федорівка Бахмутського району.
«Якби у цьому світі було побільше таких світлих людей, як наш Сергій, цей світ був би кращим… Відповідальний, товариський, щирий, справедливий і дуже добрий. Його світла вистачало на усіх нас. І хоча від працював лише 3 роки водієм швидкої, він зарекомендував себе чудовим працівником, здобував перемоги на змаганнях серед водіїв швидкої за відмінні вміння і навички у роботі. Він мав бронь, але відмовився від неї і в травні пішов добровольцем у ЗСУ. Ми завжди будемо його пам’ятати!», – такими словами згадують Сергія його колеги, працівники Екстреної медичної допомоги.
«Ще один наш учень журавликом в небо… Сергій Кришталь віддав своє життя, щоб ми жили у вільній Україні, робили все, щоб вона процвітала, радувалися кожному дню. Невимовно боляче… Допоки буде школа, допоки буде Україна і цей світ, тебе пам'ятатимуть, Сергію, рідні, близькі, друзі, однокласники, учителі, наш народ, а головне – це твій син… Герої не вмирають», – згадує Сергія його вчителька Ірина Адамусик.
«Ти показав, як можна любити, і я передам твою любов сину… Я могла тобі розповісти те, що не кажуть ніколи й нікому, а ти завжди розумів і підтримував. При останній зустрічі ти витирав мені сльози, і обіцяв, що ніколи не залишиш, що будеш берегти себе… Сергійчику, рідний мій, не вірю, що втратила тебе... Не вірю, що не сховаєш більше мене і діток в свої обійми від цілого світу... Ти наш Герой, ти віддав своє життя за мирне небо, за вільну Україну. Ти наш Ангел, наш Захисник, який тепер буде оберігати нас з небес...», – із болем згадує дружина Світлана.
Андрій Драпуля (18 лютого 2023 року)
На 42 році життя зупинилося серце вірного сина України, батька, чоловіка, старшого солдата 2 мотопіхотної роти військової частини А2962 Андрія Драпулі. За повідомленням командира військової частини, на жаль, тіло загиблого залишається нині на тимчасово окупованій території.
Андрій Драпуля стримував російських окупантів на сході держави ще з 2014 року під час антитерористичної операції, а з початку повномасштабної війни прийняв рішення знову взяти зброю до рук заради захисту рідної землі і нашої свободи.
Трагічна звістка сколихнула с.Сьомаки 18 лютого: у місті Вугледар Донецької області під час виконання завдань із забезпечення національної безпеки і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій області від рук російських окупантів загинув наш земляк – Андрій Васильович Драпуля.
Олександр Поповський (19 лютого 2023 року)
Він у всьому бачив красу, захоплювався природою, бачив її не просто очима, а й серцем. З захопленням фотографував дітей, робив весільні фото і відео зйомки… А потім пішов на захист держави і нашої свободи, бо не хотів жити під російським ярмом… 19 лютого серце талановитого фотографа Олександра Поповського зупинилося під Вугледаром Донецької області.
Олександра у Жмеринці добре знали усі: спокійний, відповідальний, привітний, добрий… Він усе своє життя присвятив фотографії, працював в Будинку науки і техніки, а згодом у ТЦ «Прайм» по вулиці Соборній.
Жмеринчанин пішов на захист України ще у 2014 році під час антитерористичної операції, армійську службу проходив у прикордонній службі, тому трохи мав військового досвіду.
З жовтня 2021 року проходив службу у 59-тій окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка, був командиром відділення.
19 травня 2022 року одержав від Президента України медаль «За військову службу Україні», а 19 лютого 2023 року серце мужнього захисника зупинилося під час артилерійського обстрілу російських окупантів під Вугледаром Донецької області.
«Ще 16 лютого я розмовляла з ним, він мав 2 поранення, проходив реабілітацію, і вирішив повернутися до своїх побратимів… А вже 19 лютого ми дізналися про його загибель. Я до цих пір не можу в це повірити», – розповідає дружина Ольга.
«Завжди привітний, усміхнений, добрий і дуже скромний, він навіть соромився носити в місті військову форму, переодягався у цивільне. Дуже любив природу, рибалку, багато фотографував краєвидів, і завжди казав, що мріє бачити Україну вільною і розвиненою державою», – розповідають про Олександра діти.
Вадим Черняхівський (28 лютого 2023 року)
Кожного ранку вона чекала і раділа його «плюсику» в смс та словам: «Мама, все добре. Я тебе люблю», але останній день зими приніс для жмеринчанки найгіршу у житті новину – вона втратила єдиного сина, а вся Україна – мужнього захисника незалежності.
28 лютого від артилерійського обстрілу російської армії в населеному пункті Красногорівка Донецької області, захищаючи рідну державу, загинув 21-річний Вадим Черняхівський, випускник школи №6, один з кращих студентів магістратури Вінницького навчально-наукового інституту економіки Західноукраїнського національного університету, офіцер, лейтенант 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка
У свої 20 він вже був призваний на службу, а в 21 вже одержав відзнаку Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного – медаль «Сталевий Хрест» за високі показники у бойовій підготовці.
«Він був таким юним ще, але таким відповідальним, серйозним, відданим своїй справі… За хороші успіхи у навчанні його зарахували на магістратуру у Західноукраїнському університеті, але вже 16 березня йому вручили повістку і через півтора місяця Вадим виконував бойові завдання в Авдіївці…», – з відчаєм у голосі розповідає мама Олена Михайлівна.
Жінка згадує усі роки Вадима, як зростав в Сутисках, і до цих пір любив приїжджати туди до бабусі, як малював картини, захоплювався автомобілями, і як одразу від заправника авто на АЗС «БРСМ-Нафта» став завідувачем. Він був дисциплінований, відповідальний, люблячий син і коханий чоловік.
16 вересня минулого року Вадим отримав дозвіл від командування повернутися на Вінниччину, щоб одружитися з коханою дівчиною Оксаною із Кривого Рогу. І одразу повернувся до служби.
Вадим вивчав підприємницьку справу та економічні науки в університеті при військовій кафедрі, отримав диплом міжнародного зразка, мріяв відкрити власну справу, але через російську окупацію був змушений взяти у руки зброю для захисту рідної землі.
28 лютого серце мужнього воїна зупинилося в Красногорівці від артилерійського осбрілу під час виконання бойових завдань.
Петро Солоненко (7 березня 2023 року)
7 березня у бою за Україну від артобстрілу російських військ в селі Меньківка Донецької області загинув 42-річний житель села Дубова Жмеринської громади Петро Григорович Солоненко.
Чоловік працював у фермерському господарстві «Шарм-ОМ», виховував сина і доньку, у 2016 році захищав кордони України від наступу російських військ під час АТО/ООС, а 16 листопада минулого року був мобілізованим до 56-ї бригади Запоріжської БМП
Петро Солоненко гідно ніс службу і виконував бойові завдання в оперативному угрупуванні військ «Запоріжжя»
3 січня 2023 року генерал-майор командування оперативного угрупування військ «Запоріжжя» вручив старшому сержанту Петру Солоненку почесну відзнаку – медаль За оборону Запоріжжя.
Без коханого чоловіка – залишилася дружина, діти Максим та Діана втратили турботливого тата, вся Жмеринська громада втратила відважного захисника.
Віталій Орлов (10 березня 2023 року)
В грудні, стоячи біля військомату, він обіцяв донечці Анні повернутися додому з Перемогою, а вже в березні через обстріли російських окупантів серце 39-річного жмеринчанина Віталія Орлова перестало битися під Бахмутом.
«Він був справжнім патріотом своєї держави, а ще чуйним і таким щирим, що поділився би останнім, що мав. І безмежно любив свою родину та донечку Анну. Ми з нею удвох проводили Віталія воювати, а він нам обіцяв повернутися з Перемогою», – згадує мама загиблого Героя Ніна Василівна.
Жмеринчанин Віталій Орлов – випусник ліцею №4, навчався у Вінницькому транспортному коледжі, а потім проходив строкову службу у Львові. Після закінчення строкової служби навчання у Жмеринському ВПУ, а згодом працював на залізниці оглядачем вагонів.
Віталій поєднав в собі любов до комп’ютерних технологій та літератури. Останні роки працював на металобазі «Київська Русь» у Вінниці. «Колеги його дуже любили і цінували. Віталій був в нас такий, що завжди прийде на допомогу», – розповів брат загиблого Героя Олександр Орлов.
17 грудня жмеринчанин Віталій Орлов був мобілізований до 67-ої окремої механізованої бригади та разом з побратимами захищав рідну землю від російських окупантів. Він вірив в Перемогу до останнього подиху. Як поділилася мати загиблого Героя Ніна Василівна, в останній розмові, за день до загибелі, Віталій Орлов обіцяв: «Мамо, тут справжній котел, але я обов’язково повернуся додому».
Обіцянку стримати не зміг, його відважне серце перестало битися 10 березня у бою під Бахмутом.
Василь Федькович (2 квітня 2023 року)
Одразу на другий день повномасштабного вторгнення російських військ на територію України жмеринчанин Василь Федькович пішов на захист рідної землі. 34-річний жмеринчанин служив снайпером у 59-тій окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка, отримав поранення під Бахмутом і проходив лікування у Запорізькому та Вінницькому госпіталях, а 30 березня серце воїна зупинилося у реанімації через серцево-легеневу недостатність.
2 квітня Жмеринська громада попрощалася з Героєм України, який віддав своє життя за незалежність України і нашу свободу.
Василь Васильович Федькович родом з села Ярошенка, проживав у місті Жмеринці по провулку Мокрому у мікрорайоні «Товарна», працював будівельником. Розлучений, без батька залишилися син і донька. У 2014-2016 роках Василь стримував ворога під час антитерористичної операції на сходу держави. Молодий, повний мрій та планів на майбутнє, які, на превеликий жаль, вже не збудуться… Він віддав своє життя за рідну землю, за життя кожного українця.
Павло Яновський (5 квітня 2023 року)
5 квітня, йому мало виповнитися 25 років, але він віддав за нашу свободу і незалежність України найдорожче – своє життя. Унаслідок ворожого обстрілу російськими військами у місті Бахмут загинув наш земляк – 24-річний браїлівчанин Павло Яновський.
Павло Костянтинович Яновський – старший навідник мінометного взводу мінометної батареї військової частини А 7336, мобілізований на службу 5 березня 2022 року. Солдат загинув 3 квітня під час виконання бойового завдання із захисту держави, її суверенітету і територіальної цілісності України.
Анатолій Богачук (12 квітня 2023 року)
12 квітня в ході виконання бойових завдань щодо захисту Батьківщини, суверенітету та територіальної цілісності України загинув ще один житель Жмеринської громади – 32-річний Анатолій БОГАЧУК.
Толя Богачук – водій 3-го стрілецького відділення стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини A7336 загинув у м. БАХМУТ Донецької області внаслідок вогневого ураження ворогом. У ході виконання бойових завдань проявив вірність військовій присязі, стійкість, мужність та героїзм.
Віктор Олійник (13 квітня 2023 року)
До його 32-річчя залишалося 4 дні, але ворожа російська чума, що прийшла на українські землі, розпорядилася інакше – солдат Віктор Вікторович Олійник, водій відділення снайперів зенітно-ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки військової частини А 7336 13 квітня загинув у місті Бахмут, обороняючи нашу свободу і незалежність України.
Боляче шукати слова, щоб описати біль родин, які втрачають найрідніших прекрасних синів, чоловіків, які стали на захист рідної землі. У Віктора з родини залишилася лише сестричка Ліда, яка розповідає, що брат за власним бажанням пішов до військкомату, і став на захист України ще 3 березня 2022 року.
Випускник школи №4, веселий, товариський, світлий, справедливий… Йому назавжди 31.
«Він дуже любив музику, завжди слухав, казав, що вона його надихає. Любив життя, але ще більше любив Україну, і віддав своє життя, щоб ми жили вільними на своїй землі. Люди, цінуйте нашу свободу», – розповідає сестричка Лідія.
Ярослав Терземан (16 квітня 2023 року)
Браїлівчанин Ярослав Терземан змінив домру на автомат і пішов захищати Україну, однак російська куля зупинила його серце. За офіційною інформацією Ярослава вважають безвісти зниклим, однак побратими сповістили рідних, що Герой загинув 16 квітня, на Великдень, поблизу населеного пункту Хромове Бахмутського району Донецької області під час виконання бойового завдання.
Говорять, що людина, яка померла у цей день, Богом відзначена. Її душа відразу вирушить до раю, до святих угодників. Вклоняємося перед подвигом мужніх Воїнів, які загинули за рідну землю у війні з російськими окупантами.
Ярославу Терзерману назавжди 30 років Такий молодий... Ще мало бути все життя попереду. У Браїлові його згадують як працьовитого, вихованого, мудрого, щирого та світлого чоловіка. Своєю музикою Ярослав радував багатьох браїлівчан, завжди поспішав на допомогу та турбувався про рідних.
Не зміг стояти осторонь, змінив домру на автомат та пішов захищати рідну Україну від жорстоких російських окупантів, які ні на хвилину не зупиняють своїх обстрілів.
Старший солдат Ярослав Терземан загинув 16 квітня 2023 року поблизу населеного пункту Хромове Бахмутського району Донецької області під час виконання бойового завдання, при виконанні службових обов’язків по захисту територіальної цілісності та суверенітету України від збройної агресії Російської Федерації, виконуючи бойове завдання в складі підрозділу Збройних Сил України.
Офіційно Ярослав вважається безвісно зниклим, оскільки немає можливості евакуювати тіло Героя та його побратимів через ворожі обстріли, однак рідним достеменно відомо, що Ярослав загинув на Великдень 16 квітня.
«Трагічна звістка для родини нашого коледжу, - 16 квітня 2023 року у Бахмуті загинув випускник відділу народних інструментів 2011 року Терземан Ярослав Васильович. Втрачає своїх найкращих синів Україна, – дорогою ціною платимо кожного дня за право жити на своїй землі. Бережемо світлу пам’ять про воїнів, що пожертвували своїм життям для кожного з нас», – опублікували на Facebook-сторінці Вінницького фахового коледжу мистецтв імені Миколи Леонтовича.
Олександр Поліводський (16 квітня 2023 року)
До останнього подиху вірив у Збройні Сили України і своїх побратимів та в останній публікації у Facebook написав: «Перемога буде за нами!» і опублікував фото з Бахмутського району.
Олександр Поліводський прийняв рішення стати на захист рідної землі ще до початку повномасштабного вторгнення, а вже 24 лютого прибув до пункту збору та був мобілізований на посаду стрільця стрілецької роти батальйону ТрО.
16 квітня, на Великдень, під час боїв на Луганщині загинув відомий жмеринчанин, випускник школи №1, кандидат юридичних наук, доцент, адвокат з 20-річним стажем, КМС України Олександр Поліводський.
Український захисник мав понад 20 років адвокатського стажу, був кандидатом юридичних наук, доцентом та викладачем курсів «Земельне право» та «Використання земель у підприємницькій діяльності» НаУКМА, фахівцем з проблем аграрного, земельного та екологічного права. До лютого 2023 року очолював Комітет з аграрного, земельного та довкілевого права НААУ.
Олександра часто запрошували бути радником міжнародних організацій, зокрема Світового банку, Міжнародної фінансової корпорації та Європейської комісії. В грудні 2021 року юриста відзначили нагрудним знаком Національної асоціації адвокатів України «Видатний адвокат України».
Дмитро Терещенко (7 травня 2023 року)
Одразу на другий день повномасштабного вторгнення російських окупантів на територію України вчитель фізкультури Жмеринського ліцею №4 Дмитро Терещенко став на захист рідної землі.
Зранку 7 травня уся освітянська родина Жмеринщини дізналася трагічну звістку: мужній воїн загинув від поранень, несумісних із життям.
Без батька залишилися двоє хлопчиків: 8-літній Єгор та 10-літній Матвій, без чоловіка – дружина, без вірного сина матір і батько та вся Україна.
Дмитро Терещенко – вчитель фізкультури зі Жмеринки
«Я йду на війну для того, щоб Ірпінь і Буча не прийшли сюди, в рідну Жмеринку, у наші будинки. Ми на своїй землі, і будемо стояти за нашу свободу до кінця…», – саме ці слова постійно повторював Дмитро своїм рідним у телефонних дзвінках.
Освітяни Жмеринської громади зібрали кошти і придбали для Дмитра і його побратимів тепловізор, а сьогодні дізналися про страшну звістку – серце мужнього воїна зупинилося в лікарні у місті Дніпро.
Андрій Богданюк (1 травня 2023 року)
Авдіївка, Костянтинівка, Бахмут… Андрій Богданюк у свої 26 взяв до рук зброю, щоб стати на захист рідної землі і незалежності України від російських окупантів.
Розвідник-радіотелефоніст 2-го розвідувального відділення розвідувального взводу 1-го штурмового батальйону в/ч А4010 загинув за Україну 1 травня в населеному пункті Бахмут Донецької області, гідно виконуючи свій військовий обов’язок – обороняючи рідну землю і стримуючи збройну агресію російської федерації.
Молодий юнак нещодавно організовував збір коштів на авто для виконання бойових завдань.
Без батька залишилася маленька донечка Ангелінка, без вірного сина – матір і вся Україна.
Олександр Білошкурський (10 травня 2023 року)
За два місяці до свого 20-річчя загинув мужній захисник з Браїлова Олександр Білошкурський. Юнак у свої 19 відправився захищати рідну землю від російських окупантів та загинув в бою 10 травня під час обстрілу з РПГ поблизу села Первомайське, Донецької області.
«Скромний, привітний і сміливий Герой, який віддав найцінніше! Прощавай дитино, бо ми вже ніколи тебе не побачимо! Тільки в спогадах, залишишся тим маленьким хлопчиком, який тримав маму за руку! Низький уклін Герою і щирі співчуття рідним!», – пишуть односельчани в коментарях під звісткою про загибель Героя.
Олександр Білошкурський був стрілецем-снайпером 3-го мотопіхотного відділення 1-ї мотопіхотної роти військової частини А2896. Коханий чоловік, турботливий брат та люблячий син – він захищав від агресора свою родину та кожного з нас і віддав за це своє життя.
Без коханого чоловіка залишилася дружина Світлана, без найкращого сина та брата – мати Людмила Іванівна, сестри Інна, Валентина, Оксана та брат Дмитро, хороброго захисника втратила Жмеринська громада.
Володимир Висоцький (11 травня 2023 року)
«Його на Постройках знали всі. Не було такої людини, якій би він не допоміг. Володимир був щирим, люблячим, працьовитим, найкращим. Тепер він наш Янгол», – такими словами рідні згадують захисника України Володимира Висоцького.
Серце Володимира Висоцького зупинилося 11 травня поблизу Бахмута під час штурму ворожих позицій від кульових поранень несумісних з життям.
Як розповіла сестра загиблого Героя Марина, Володимира мобілізували кілька місяців тому. В кожному повідомлені та навіть в останньому Володимир писав: «Все буде добре» та просив не хвилюватися за нього.
Володимир разом сестрою в юному віці осиротіли, навчалися у Жмеринській школі-інтернат. Потім Володимир вступив до Жмеринського ВПУ. Працював у Жмеринці на СТО, а потім поїхав за кордон.
Мужній захисник служив радіотелефоністом І розвідувального відділення – бойової розвідувальної машини військової частини А1736.
Жмеринчанка, волонтерка Анна Карамелька неодноразово організовувала збір для Володимира Висоцького. «Я працювала з великою кількістю військових. Ви – особливий. Не можу написати був. Ви є. Герої не вмирають! Для мене ви назавжди людина – серце! Ви завжди ставали на мій захист, підтримували в коментарях і особистих повідомленнях. Ви дякували за звичайні речі, наче вони коштували мільйон», – написала у Facebook волонтерка Анна.
Василь Дишкант (12 травня 2023 року)
Добрий, щирий, веселий, завжди приходив на допомогу рідним та всім хто звертався, – такими словами рідні згадують 38-річного загиблого захисника України Василя Дишканта.
Василь Дишкант – житель села Почапинці, виховувався у багатодітній родині. Завжди піклувався про своїх братів і сестер та безмежно любив їх.
Був мобілізований пів року тому, а до цього у 2015 році ставав на захист рідної держави в зоні АТО/ООС.
Після повномасштабного вторгнення мужній воїн протистояв російським окупантам під Бахмутом та в гарячих точках, отримав поранення, але після одужання повернувся воювати.
Стрілець стрілецького відділення військової частини А 7093 Василь Дишкант загинув 12 травня.
Віктор Очеретний
За Україну загинув Віктор Очеретний з села Лисогірка: вічна пам’ять Герою
Добрий, щирий, ввічливий, працелюбний та завжди готовий прийти на допомогу, – саме таким Віктора знали односельчани і його побратими.
Віктор Очеретний захищав Україну та нашу свободу у складі 42-го батальйону 57-ї бригади. З кінця квітня про долю воїна було мало відомо і рідні сподівались на краще, але, на жаль, отримали страшну звістку про загибель військового...
Ворог обірвав життя воїна та вірного сина України на 51 році життя поблизу населеного пункту Хромове на Донеччині.
Іван Рудь (24 травня 2023року)
Під Бахмутом за Україну загинув 25-річний Іван Рудь. У молодого хлопця залишився 1,8-річний синочок та дружина, рідні та багато друзів і знайомих, які поважали та любили Івана за принциповість, доброту, вміння цінувати дружбу.
«Це була настільки тепла людина, світла особистість, що ми до цих пір не можемо повірити у те, що Івана немає серед живих. Товариський, толерантний, з власною думкою і почуттям відповідальності… Якщо комусь потрібна була допомога, – то Іван був першим, хто прийде на поміч», – з болем згадує свого учня класний керівник ліцею №2 Людмила Поліщук.
Ще зовсім нещодавно Іван приходив до рідної школи як випускник. Вчився на відмінно у школі до 9 класу, згодом із червоним дипломом закінчив Жмеринське вище професійне училище та Могилів-Подільський коледж. Пройшов службу в армії, а в 2020 році захищав кордони України під час АТО. Іван був прекрасним батьком, з дружиною Дар’єю в любові виховували синочка Тимофійчика.
«Ми разом 8 років, і три роки у шлюбі. Іван завжди повторював, що не дозволить, щоб на нашу землю прийшли окупанти, і хто, як не ми, мусимо стати на захист рідної землі. Він захищав Україну під час антитерористичної операції, а з початку війни пішов у тероборону, а потім служив у 57 окремій мотопіхотній бригаді. Я не уявляю, як можна далі жити? Я не можу повірити у це!», – крізь сльози промовляє дружина Даша.
Несумісні поранення із життя Іван Рудь отримав 24 травня в населеному пункті Богданівка, неподалік від Бахмута Донецької області.
Руслан Родакаєв (23 травня 2023 року)
За його любов до риболовлі йому дали позивний «Рибалка», а за вміння цінувати дружбу завжди могли розраховувати на допомогу і підтримку. Таким назавжди в пам’яті залишиться 26-річний Руслан Родакаєв, який 23 травня загинув в Авдіївці внаслідок мінометного обстрілу російських військ.
Руслан Олександрович Родакаєв народився 20 квітня 1997 року в селі Леляки, навчався у Жмеринському ліцеї №2, закінчив Браїлівський технікум, здобув освіту водія, автослюсаря. Армійську службу пройшов в місті Чугуїв, на Харківщині та згодом в Херсонській області.
Разом із дружиною Оленою виховував донечку Катю, якій 29 червня має виповнитися 3 роки.
8 березня 2022 року пішов до військкомату, щоб стати поруч плече-в-плече для захисту рідної землі.
Вже рік мужній воїн стояв на захисті кордонів рідної держави та нашої свободи. «Я мушу бути там, щоб вони не були тут, на нашій землі, у наших домівках», – говорив Руслан своїй дружині.
Руслан був розвідником у 110-тій окремій механізованій бригаді імені генерал-хорунжого Марка Безручка. Загинув внаслідок мінометного обстрілу 23 травня в населеному пункті Авдіївка Донецької області.
Сергій Підопригора (29 травня 2023 року)
Він безмежно любив своїх рідних і побратимів цінував, як власних синів, – 29 травня під час виконання бойового завдання від артилерійського обстрілу російських солдатів загинув житель села Подільське 53-річний Сергій Підопригора.
«Сергій був дуже добрим, щирим та завжди приходив на допомогу тим, хто її потребував. Любив усіх нас, зажди піклувався про синів, невісток вважав доньками, обожнював своїх онучок Злату і Алісу», – розповіла дружина загиблого Героя Оксана Підопригора.
Сергій Підопригора працював слюсарем-інструментарем на Жмеринському вагонно-ремонтному заводі. Але не зміг стояти осторонь і на початку вересня 2022 року відправився на схід країни боронити рідну державу від російських окупантів. «Якщо ніхто не захоче йти і я не піду, то хто захистить Україну і вас усіх?!», – говорив Сергій своїм рідним.
Був командиром бойової машини 3-го механізованого відділення 4-ї окремої танкової бригади імені гетьмана Івана Виговського. Відважний Герой з позивним «Афган» щиро турбувався про своїх побратимів, намагався врятувати усіх, цінував їх як власних синів.
За 9 місяців служби наш земляк приїздив додому лише один раз, цьогоріч перед Великоднем. «Коли Сергій приїхав у відпустку, він подарував кожній з нас квіти і говорив, що незабаром буде перемога та всі повернуться додому», – згадує сестра загиблого Героя Раїса.
На жаль, свою обіцянку Сергій стримати не зміг. В останніх телефонних розмовах Сергій просив їх берегти себе. Загинув наш земляк 29 травня поблизу села Нововодяне Луганської області під час виконання бойового завдання від артилерійського обстрілу російських окупантів.
Вадим Пендюр (13 червня 2023 року)
Йому навіки 23… Такий молодий, добрий, світлий, відповідальний і мужній… Таким назавжди запам’ятають Вадима його рідні, друзі та побратими. 13 червня в Донецькій області внаслідок артобстрілу загинув військовослужбовець 59 окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка Вадим Пендюр із позивним «Жмеринка».
Вадим Олександрович Пендюр родом із села Володимирівка, що поруч із Браїловом, Жмеринської громади. Навчався у Браїлівській школі імені Забаштанського, закінчив Гніванське училище за спеціальністю «Кухар».
У зв’язку з повномасштабною війною і окупацією російських військ території України, став на захист рідної держави. Мобілізований 3 січня 2023 року.
Разом із побратимами 59 окремої мото-піхотної бригади стримував ворога у Донецькому напрямку. 13 червня ворожа куля зупинила серце хороброго воїна.
Анатолій Репей (29 червня 2023 року)
29 червня радіотелефоніст зенітної ракетно-артилерійської батареї 6-го батальйону охорони військової частини А 1231 Анатолій Васильович Репей загинув під час виконання бойових завдань з національної безпеки, оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації в районі населеного пункту Старомайорське Донецької області.
Без сина залишилася матір, без чоловіка дружина, без батька – 11-річний синочок, без вірного захисника – вся наша громада і держава.
«Толя сам прийняв рішення стати на захист рідної держави. Він часто повторював: мої діди воювали за нашу землю, і я мушу стати на захист, щоб ми були незалежними у вільній державі…», – згадує сестричка Тетяна Василівна.
Добродушний, товариський, щира душа, компанійський, любив рибалити, майстерно виконував роботи як будівельник. Анатолій Васильович багато років працював за кордоном, але останні 2 роки свого життя провів на фронті, захищаючи кожного з нас.
«Він пройшов Бахмут, Авдіївку, весь час був у напрямку Донецької області. Приїхав минулого тижня на кілька днів до Жмеринки, волонтери передали йому тепловізор, і він провернувся до побратимів… Просив ще радіостанції, але вже не дочекався…», – розповідає в сльозах сестричка.
Сергій Панчоха (6 липня 2023 року)
У Сергія немає серед живих батьків, – хвороба передчасно обірвала їхні життя, помер у віці 33 роки і брат Віктор. Залишився рідний брат Микола, який разом із двома синами також стоять на захисті України.
Загинув Сергій Васильович Панчоха 6 липня поблизу населеного пункту Новодарівка Пологівського району Запорізької області мужньо виконуючи військовий обов’язок, стримуючи російських окупантів, які прийшли на рідну землю. В бою за свободу українців та незалежність України зупинилося серце відважного Героя.
Сергій був гранатометником механізованого відділення механізованої роти механізованого батальйону. Рідні розповідають, що у Сергія був позивний «Сеня», бо рідного сина звуть Сергій, а в родині ще є племінник Сергій.
«У нас в родині три Сергія – Сергій Панчоха, його 11-річний син Сергій та племінник Сергій, мій син. Сергія вони називали лагідно Сеня. Він був дуже світлою людиною, доброю, нікому не відмовляв у допомозі. Зараз на війні мій чоловік, Микола, рідний брат Сергія, і двоє моїх синів – Сергій та Дмитро. Не знаю, чи відпустять їх з передової на поховання брата і дядька, але це велике горе для нашої родини», – розповідає дружина рідного брата Світлана, – Сергій був розлученим, у шлюбі було двоє дітей – син Сергій та донечка Аліна. Зараз вони проживають з матір’ю Оленою в Тернополі».
У Жмеринці ще є племінниця Олеся Швайдецька, волонтерка і активна громадська діячка.
Поховати Сергія вирішили в рідному Браїлові, поруч із могилами батьків та брата.
Олександр Смолич (9 липня 2023 року)
Олександр завжди був стійким у своїх рішеннях, тому коли отримав повістку, твердо заявив дружині і матері: «Якщо всі будуть ховатися, то хто стане на наш захист? У такому разі вони прийдуть сюди… Ми змушені обороняти рідну землю!», – з болем згадує слова свого сина Тетяна Смолич.
Олександру Смоличу навіки 28… Підла війна обірвала життя молодого хлопця, залізничника, батька однорічного синочка, коханого чоловіка та вірного сина українського народу…
Боляче підібрати слова, щоб передати біль серця матері і дружини, яка залишилася на руках з маленьким синочком і в свої 24 стала вдовою.
Олександр Ярославович Смолич народився 20 березня 1995 року, закінчив школу №1, згодом отримав спеціальність слюсар-оглядач вагонів. Працював у Жмеринці на залізниці, у 2015 році пішов в армію. З 2016 по 2019 рік підписав контракт та став на захист держави у лавах Збройних Сил України, обороняв східні території України під час антитерористичної операції. З 2019 по 2023рр. працював на залізниці в Жмеринці та в Вінниці на підприємстві.
В лютому отримав повістку і, не зважаючи на той факт, що на руках був новонароджений синочок, прийняв рішення знову стати на захист рідної землі – 24 лютого 2023 року повернувся до військової служби.
Олександр був кулеметником І відділення кулеметного взводу 2 стрілецької роти 411 окремого стрілецького батальйону.
Побратими згадують його лише добрими словами: «І хоча нам по 47 і більше років, ми вчилися у таких хлопців, як Саша! Олександр показував нам багато речей у військовій справі, адже він мав досвід в АТО. Ми вчилися у нього, як правильно вести бій, як ховатися від ворога, як робити засідки для знищення окупантів…».
Матір Тетяна Іванівна згадує, що в сина завжди був бойовий дух і він твердо вірив, що Україна переможе у цій війні: «Він завжди казав, що все буде добре, що ми переможемо. Він підтримував бойовий дух побратимів і наш також. Коли отримав повісту, ми йому казали, що в тебе новонароджений синочок, можливо, трохи побудь із сім’єю поруч? Але він був стійким у своєму переконанні: Якщо всі будуть ховатися, то хто нас захистить?», – у відчаї згадує матуся.
Олександр любив рибалити і займався у вільний час різьбою по дереву. Навіть коли їх відпускали перепочити на кілька днів після оборони позицій, він знаходив можливість порибалити і надсилав фото своїм рідним. Світлий, добрий, щирий, привітний, найперше думав про всіх, а потім про себе… Йому б ще жити і жити…
9 липня внаслідок мінометного і артилерійського обстрілу в населеному пункті Терни Лиманського району Донецької області серце відважного воїна зупинилося через несумісні із життям травми…
Володимир Березовський (19 липня 2023 року)
Володимир міг не йти воювати, адже мав бронь, але незважаючи на це в перші дні війни пішов захищати рідну державу від російських окупантів – 19 липня на війні виконуючи бойове завдання загинув 34-річний жмеринчанин Володимир Березовський.
Жмеринчанин Володимир Березовський отримав почесну медаль «За звільнення Херсону» та разом з побратимами відправився захищати Україну під Бахмут.
Без люблячого батька залишився 8-річний син Костянтин.
Незадовго до загибелі мати Володимира Ірина Анатоліївна разом з колегами з садочку №8 зібрали захиснику кошти на новий бінокль. Володимир Березовський записав небайдужим жмеринчанам відео зі словами вдячності. «Як шкода, що той бінокль не зміг врятувати його життя», – написала на своїй сторінці у Facebook жмеринчанка Ольга Орлик.
«Мій син був чуйним та щирим, любив правду та був справжнім патріотом України, а ще жив по справедливості і ніколи нікому не відмовляв у допомозі», – розповіла мати загиблого Героя Ірина Березовська.
«Вова був справжнім чоловіком, люблячим батьком, прекрасним сусідом… Завжди усміхнений, з ноткою гумору – таким ми будемо його пам’ятати», – написала на своїй сторінці у Facebook жмеринчанка Олена Гонтар.
Володимир у Жмеринці навчався в ліцеї №5, закінчив Донецький військовий ліцей, відслужив строкову службу та залишився на контракті. По закінченню контракту вступив на юридичний факультет Міжрегіональної академії управління персоналом. До початку повномасштабного вторгнення працював у Вінницькій установі виконання покарань та мав спеціальне звання «прапорщик».
З самого початку повномасштабного вторгнення не зміг стояти осторонь. Жмеринчанин Володимир Березовський був стрільцем-санітаром стрілецької роти 28-ої окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. Разом з побратимами побував на Миколаївському, Херсонському та Бахмутському напрямках. Серце відважного воїна зупинилося 19 липня поблизу смт Кордюмівка, Бахмутського району під час виконання бойового завдання.
Владислав Червінський (27 липня 2023 року)
Він врятував сотні життів військових на полі бою, а сам загинув від снаряду, який прилетів з ворожого дрона – за Україну загинув 24-річний санінструктор, сержант Нацгвардії Владислав Червінський. Жодні слова не вгамують болю матері, яка втратила через війну єдиного сина: пекельний біль знову огорнув родину жмеринчан.
Як і хлопці його віку, Владислав захоплювався футболом, мріяв стати лікарем, і після випуску в ліцеї №3 пішов навчатися на зубного техніка до Вінницького медичного коледжу. У 20 років пішов до армії і підписав контракт на службу в Нагвардії як бойовий медик. Хлопець розумів усю відповідальність своїх дій, але бачив на власні очі, як не вистачає медичних працівників, які можуть надати кваліфіковану допомогу на лінії фронту. Вже з 2019 року Владислав Червінський їздив на схід у Донецькому напрямку та надавав медичну допомогу постраждалим, які захищали східні кордони під час антитерористичної операції.
З 2022 року бойовий медик вже у званні сержанта ніс службу у напрямку Житомира, а згодом – Бахмутського напрямку Донецької області.
За сумлінне виконання службових обов’язків, високі бойові показники у службово-бойовій діяльності, проявлену мужність, зразкову військову дисципліну сержант Владислав Червінський нагороджений багатьма грамотами військових частин, має посвідчення про успішне навчання і вдосконалення вмінь за курсом бойового медика взводу.
У 2021 році отримав посвідчення учасника бойових дій. Останні 2 місяці санінструктор Владислав Червінський рятував життя поранених на Запорізькому напрямку, там і зупинилося серце відваженого медика 27 липня в населеному пункті Роботине.
«Він міг не їхати з хлопцями на завдання, адже був саінструктором. Влад мав би залишитися в частині, і надавати допомогу пораненим, яких доставляли бойові медики, але він сказав, що мусить теж бути поруч навіть на складних завданнях контрнаступу. Його відвазі та хоробрості можна лише позаздрити. Він справжній Герой, який не пошкодував віддати свого життя заради інших…», – такими словами згадують Владислава його побратими з Гвардії наступу «Червона калина».
У листах до матері Наталії син писав завжди надихаючі смс, Владислав розповідав про труднощі через замінування територій, говорив про втому, часто надскладні умови, але завжди повторював, що Україна переможе, адже ми захищаємо свою землю!
«До ротації залишалося лише три дні, він писав, що мусить протриматися ще кілька днів, і відбудеться зміна бригад… Але смс о 6:30 27 липня про вихід на позиції стало останнім…», – крізь сльози промовляє матір Наталія Анатоліївна.
Сергій Петуховський (9 серпня 2023 року)
З перший днів війни Сергій Петуховський став на захист України, хоча до цього часу працював на різних посадах будівельником та водієм. Він мужньо захищав рідну землю в лавах 35 бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського 88 батальйону 1-ї роти, і в званні старшого сержанта разом із побратимами звільняв населені пункти у Донецькому напрямку.
17 липня наш земляк на фронті зустрів свої 53 роки та вже 9 серпня перестало битися серце відважного воїна внаслідок мінометного обстрілу, коли захисник йшов у наступ на ворога, відвойовувавши і звільняючи від окупації село Урожайне.
18 серпня у Жмеринській громаді оголошено Днем жалоби – в цей день ми зустрічатимемо Сергія Петуховського «на щиті» і прощатимемося в селі Новоселиця Жмеринської громади.
Сергій Миколайович Петуховський народився в селі Новоселиця Жмеринського району, там закінчив восьмирічку і вступив до Вінницького училища на спеціальність плиточника-облицювальника.
Батьки Сергія, Микола і Рома Павлівна, виховали трьох дітей, двох синів і доньку, у любові та кращих українських традиціях, прищеплювали любов до рідної землі, вчили бути чесними і справедливими.
У Сергія було багато друзів і товаришів. Він завжди користувався повагою серед людей, бо нікому не міг відмовити у допомозі. Працював будівельником, армію проходив в десантних військах в Німеччині, повернувся до України, проживав у місті Вінниці. Згодом довелося заробляти на життя за кордоном. Але коли почув про повномасштабне вторгнення росії на територію України, одразу повідомив рідним, що йде на захист нашої свободи і незалежності.
Під Мар’янкою отримав 2 контузії, проходив лікування в Хмельницькій області, і за кілька тижнів знову повернувся на фронт. Разом із порбаримами 35 бригади морської піхоти звільняв окуповані території Донеччини, а в серпні цього року пішов з хлопцями у наступ ворогові. Звільняв Урожайне Волноваського району Донецької області.
«Знали б ви, люди, якою ціною дається кожен клаптик рідної землі… Ви б в тилу були б більш згуртовані і єдині, і допомагали б хлопцям наближати перемогу», – зі сльозами говорить сестричка Героя Неля Миколаївна.
Дружина Галина, двоє діток і двоє онуків так і не дочекалися коханого і люблячого батька, дідуся вдома… А в повідомленні отримали звістку, що загинув, як справжній Герой!
Євген Медведєв (17 серпня 2023 року)
«Завжди усміхнений і дуже добрий… Женя міг не йти на війну, бо матуся має ІІ групу інвалідності, але коли він отримав повістку, то навіть в думках в нього не було «відкосити». Він став на захист рідної землі і нашої свободи, на фронті зустрів своє 33-річчя з побратимами, а 17 серпня під час штурму ворожих позицій в районі населеного пункту Роботине Запорізької області загинув внаслідок скиду з ворожого дрона.
Євген Олександрович Медведєв народився 5 квітня 1990 року у Жмеринці, закінчив загальноосвітню школу №4, вищу освіту за спеціальністю «фінансова справа» здобув у Вінницькому європейському інституті.
Працював на різних роботах у Жмеринці та Вінниці. Мав багато друзів і користувався авторитетом у побратимів під час служби.
«Женя був настільки добрим, що муху не міг образити. Не повірите, але він мух не вбивав, а ловив в кімнаті і випускав у вікно. Настільки добра і світла його душа… Не можемо повірити у цю трагічну звістку…», – з великим болем на серці розповідають рідні загиблого Героя.
Захищав Україну з грудня минулого року у званні старший вогнеметник вогнеметного відділення взводу радіаційного, хімічного, біологічного захисту 118-ї окрема механізованої бригади.
Загинув 17 серпня під час наступу на ворожі позиції в районі населеного пункту Роботине Запорізької області в результаті скиду з ворожого дрона.
Євген не встиг створити сім’ї, не був одруженим, не реалізував ще стільки планів, мрій… Він віддав за нашу свободу найцінніше – своє життя!
Євген Ліпко (25 серпня 2023 року)
Щиро вірив в Перемогу України та пішов воювати, щоб захистити своїх рідних – 25 серпня на війні загинув Євген Ліпко з позивним «Лаборант». За тиждень до загибелі 43-річному жмеринчанину присвоїли звання молодшого сержанта.
Без турботливого батька залишилися двоє діток – Ілля та Уляна, без коханого чоловіка – дружина Тетяна, єдиного сина втратила мати Неллі Віталіївна.
Жмеринчанин Євген Ліпко – випускник ліцею №4 у Жмеринці. Довгий час працював лаборантом на елеваторі, за що й отримав позивний «Лаборант» на війні. «Євген був щирий і чуйний, завжди приходив на допомогу всім, хто її потребував. Відгукувався на будь-які прохання. Його дуже цінували на роботі та з нетерпінням чекали з Перемогою вдома», – розповіла дружина загиблого Героя Тетяна Ліпко.
Мобілізований був 7 березня 2023 року. Служив командиром 1 мотопіхотного відділення, командиром машини 1 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти військової частини А2960 59 –ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка.
Дружина Героя згадувала, що Євген телефонував по кілька разів на день в трой час, коли не був на позиціях, а також розповідав, що щиро вірить в Перемогу Збройних Сил України над російським ворогом.
«Нещодавно Євген був у відпустці. Приїздив на 10 днів. А після того, як повернувся до побратимів, за тиждень до загибелі отримав звання молодшого сержанта. Нам так його не вистачатиме. Ми кожного дня будемо згадувати про Євгена та збережемо пам’ять про його подвиг», – мовила дружина Тетяна.
Загинув жмеринчанин Євген Ліпко 25 серпня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Невельське, Донецької області.
Олександр Бінецький (30 серпня 2023 року)
Він боронив рідну землю під час АТО/ООС, з початку війни служив в складі київської територіальної оборони, пройшов військове навчання за кордоном та до останнього подиху захищав незалежність України у складі 101-шої окремої бригади охорони Генерального Штабу імені генерал-полковника Геннадія Воробйова – 30 серпня на війні за Україну загинув 30-річний браїлівчанин Олександр Бінецький.
Олександр народився 3 травня 1993 року в смт Браїлів, навчався в Браїлівській гімназії, з часом переїхав жити до столиці. Хоробрий браїлівчанин боронив рідну землю під час АТО/ООС і з початку повномасштабного вторгнення не зміг стояти осторонь та відправився захищати незалежність своєї держави.
Богдан Лебідь (29 серпня 2023 року)
Богдан Лебідь
Завжди усміхнений та щирий, найперший мамин помічник та найстарший син в родині – 29 серпня на війні загинув 24-річний Богдан Лебідь. В жовтні відважному юнаку мало б виповнитися 25. Серце Героя зупинилося в бою за Україну поблизу населеного пункту Рівнопіль Донецької області.
В родині Богдан був найстаршим сином та допомагав матусі виховувати братів та сестер. «Ніколи не сидів без діла. І дрова нарубає, і покосить, не відмовить в допомозі нікому. Богдан був таким добрим, а ще завжди під час дзвінків з фронту заспокоював мене та казав, що в нього все добре», – згадує мама Лариса
24-річний Богдан Лебідь закінчив школу в рідному селі Будьки, потім навчався на кухаря в Жмеринському ВПУ, а останнім часом працював у Жмеринці на м’ясокомбінаті. 28 квітня був мобілізований в лави Збройних Сил України та через 4 місяці, 29 серпня, загинув в бою за Батьківщину.
Максим Шульган (29 серпня 2023 року)
В перші дні повномасштабного вторгнення жмеринчанин Максим Шульган повернувся із-за кордону та став на захист України. Він сміливо боронив рідну землю від російських окупантів, відстоював незалежність України та до останнього подиху вірив в Перемогу. 29 серпня під час виконання бойового завдання від артилерійського та мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Роботине Запорізької області загинув жмеринчанин Максим Шульган.
Без турботливого та люблячого сина залишилися батьки Олена Анатоліївна та Іван Миколайович, найкращого брата втратив брат Дмитро, без відважного та мужнього воїна залишилася Жмеринська громада.
27-річний Максим Шульган – випускник ліцею №3 у Жмеринці, навчався на залізничника в Києві. Перед початком повномасштабного вторгнення працював за кордоном, а в перші дні війни повернувся до України, для того щоб захистити Батьківщину від російських солдатів.
Старший лейтенант Максим Шульган був командиром 1 взводу оперативного призначення 3 роти оперативного призначення 1 батальйону військової частини 3028 східного ОТО Національної гвардії України.
«Максим був щирий і привітливий, працьовитий та завжди першим приходив на допомогу. Був впевненим в собі та обожнював спорт. А ще щиро вірив в Перемогу України та робив все, щоб її наблизити. Він був найкращий брат та прекрасна людина», – розповів брат загиблого Героя Дмитро Шульган.
Дмитро Кравченко (11 вересня 2023 року)
З перших днів війни Дмитро Кравченко боронив Україну, звільняв Херсон від російських окупантів, пройшов навчання у Великобританії та мріяв з Перемогою повернутися до рідної домівки, – 11 вересня за незалежність загинув браїлівчанин Дмитро Кравченко з позивним «Крава».
Дмитро розумів, що почнеться війна ще за тиждень до повномасштабного вторгнення та знав, що відправиться боронити рідну землю. «Десь за сім днів до війни мені було чітко зрозуміло, що вона таки буде. На це вказувало багато факторів. Дружина моя як раз збиралась летіти відпочивати до Мексики, я ще казав їй не їхати, бо таки війна буде. Але звісно вірити в таке вона відмовлялась і полетіла. Зранку 24 лютого все почалось, я чекав поки дружина повернеться аби передати їй сина, бо вже тоді чітко розумів, що піду воювати. Вона важко та довго добиралась до Вінниці, через відсутність авіасполучення. Щойно вона повернулась я зібрав речі і подався в частину. Це мій обов’язок захищати свій дім», – розповідав Дмитро в інтерв'ю журналістці Анні Болховітіній.
Його фото з чебуреком та зв’язаним окупантом облетіло всі соцмережі під деокупації Херсонщини. «До нас там поступила інформація, що в населеному пункті знаходяться російські військові. Тому ми поїхали їх затримувати. Ми їх затримали, погрузили в автомобіль. Я був дико голодний, бо на бойове завдання як правило виходити варто натщесерце. Мені місцева жителька винесла чебурек. В той момент мене сфотографували з чебуреком, полоненими та тією жінкою, що принесла поїсти», – говорив Дмитро.
Наприкінці літа Дмитро відправився у Великобританію на курси лідерства, які тривали 35 днів. Серце відважного воїна зупинилося 11 вересня. В бою Дмитро отримав важке поранення, лікарі боролись за життя воїна, але на жаль його серце зупинилось. Дмитро Кравченко повертається додому «На щиті». У захисника залишилась дружина, маленький син та батьки.
Руслан Мідяний (15 вересня 2023 року)
Завжди світлий, усміхнений, доброзичливий, наполегливий, безвідмовний у допомозі і відповідальний – таким назавжди залишиться в пам'яті рідних, друзів і побратимів 43-річний Руслан Мідяний, який 15 вересня загинув в с.Мала Токмачка Пологівського району Запорізької області.
З перших днів війни Руслан прийняв рішення стати на захист держави разом зі своїм братовим, адвокатом Олександром Чоловським. Служив у І гаубичному артилерійському дивізіоні в/ч 3238 14-ї бригади «Червона калина».
У званні головного сержанта брав участь у звільненні українських міст і сіл від російських окупантів.
Народився Руслан Олександрович 14 липня 1980 року, навчався у школі №6. Далі отримав технічну освіту і працював на Жмеринському м'ясокомбінат головним інженером з налагодження обладнання. Потім переїхав в Київ.
3 березня 2022 року разом з братовим став на захист держави і рідної землі.
Під час контрнаступу отримав поранення від вибуху ворожого снаряду в Пологівському районі. Побратими намагалися врятувати офіцера, лікарі в Запоріжжі боролися за його життя, але не було шансів – важкі поранення були несумісні з життям... Мужній Воїн світла загинув за Україну, за свободу кожного з нас.
Віталій Трофімчук (16 вересня 2023 року)
Жмеринчанин Віталій Трофімчук не дожив тиждень до своїх 33 років і тепер замість щирих вітань з днем народження 22 вересня жмеринчани проведуть загиблого Героя в останню путь. Він був відважним та мужнім, щирим та завжди усміхненим, улюбленим сином та братом, люблячим татом. 16 вересня від обстрілів російських окупантів під населеним пунктом Вербове, Запорізької області загинув жмеринчанин Віталій Трофімчук.
Без батька залишився 6-річний син Кіріл.
Віталій Трофімчук ще з 2014 року став на захист рідної держави, 4 роки боронив Україну в зоні АТО/ООС. Після звільнення зі служби працював далекобійником. Але з перших днів війни не зміг стояти осторонь та відправився боронити рідну землю від російських окупантів.
Віталій служив розвідником 2 розвідувального відділення взводу розвідки спеціального призначення 3 батальйону оперативного призначення військової частини 3028 Західного ОТО Національної гвардії.
У дзвінках рідних завжди говорив, що все буде добре та ніколи не дозволяв за себе переживати. Востаннє мав зателефонувати, як повернеться з бойового завдання, проте вже не зміг. Від ворожих обстрілів серце відважного воїна перестало битися 16 вересня.
Григорій Павлов (24 вересня 2023 року)
Важкими втратами дається кожен клаптик відвойованої землі – 24 вересня в районі населеного пункту Вербове, Запорізької області загинув житель села Рів, заступник командира бойової машини, навідник оператор десантно-штурмового відділення військової частини А2582 Григорій Павлов.
З 16 років Григорій займався квітами, був незрівнянним флористом, потім працював будівельником, минулого року був мобілізований до Збройних Сил України та став на захист рідної держави. Йому навіки 35.
Григорій Павлов родом з Кропивницького, Кіровоградської області. 9 років тому в столиці зустрів свою кохану дружину Надію, з якою народили 2 чарівних дітей – донечку Аліну та синочка Дмитрика.
«Він був дуже добрим та відкритим, завжди приходив на допомогу всім, хто до нього звертався. А ще мав «золоті» до роботи руки», – розповіла дружина Героя Надія.
В грудні 2022 року Григорій Павлов став на захист України. В лютому 2022 року на місяць відправився до Німеччини на військові навчання. Григорій щиро вірив в Перемогу України та всіма силами до останнього подиху боровся за неї.
Серце Героя зупинилося 24 вересня під час ворожого обстрілу поблизу населеного пункту Вербове, Запорізької області.
Віктор Денисов (3 жовтня 2023 року)
Слюсар-електрик із золотими руками та відданий Україні штаб-сержант (прапорщик) із позивним «прапор» – таким Віктора назавжди запам’ятають його колеги і рідні, а ми всі пам’ятатимемо Героя відданим сином українського народу, який з першого дня війни став добровольцем на захист рідної держави.
58-річний старший стрілець 2 механізованого взводу Віктор Денисов загинув 3 жовтня під час мінометного обстрілу в Покровському районі Донецької області.
Віктор Вікторович Денисов працював до війни слюсарем-електриком на залізничному підприємстві Вагонна дільниця №2 у Жмеринці. У 2015 році брав участь в АТО, захищаючи українські території від окупантів на сході. У перший день війни, 24 лютого 2022 року, добровольцем пішов до військкомату і одразу став на захист рідної держави і всіх нас.
«У перший день війни він твердо сказав, що не буде ховатися від мобілізації, і прагне захистити усіх нас. З 2015 року він бачив, у що перетворювалися міста і села, які були завойовані окупантами на сході. І завжди повторював, що не хоче такого бачити у рідній Жмеринці. Він став на захист нашої незалежності і свободи», - розповідає донька Героя Ольга.
Віктор Денисов у званні штаб-сержанта разом із побратимами крок за кроком відвойовував окуповані території України, а 3 жовтня під час мінометного обстрілу в населеному пункті Невельське Покровського району Донецької області загинув за свободу і незалежність України, отримавши поранення, несумісні з життям.
Віктор Новіцький (23 жовтня 2023 року)
Велика втрата для залізничників Жмеринки, Жмеринської громади та всієї України – 23 жовтня зупинилося серце 43-річного залізничника Віктора Новіцького, який обороняв Донецький аеропорт у складі 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї десантно-штурмової бригади.
Кіборг-залізничник брав участь у боях за Піски, Опитне, Водяне. З листопада 2014 до серпня 2015 року разом із побратимами тримав оборону Донецького аеропорту імені Сергія Прокоф’єва. Має орден «За оборону Донецького аеропорту».
До війни Віктор Новіцький працював майстром з внутрішнього обладнання вагонів на залізничному підприємстві ВЧ-2 у Жмеринці. У 2014 році став на захист України у складі десантно-штурмових військ. Разом із побратимами 81-ї ДШБ 90-го батальйону тримав оборону укріплень навколо злітної смуги Донецького аеропорту по периметру сіл Піски, Водяне, Опитне.
Учасник бойових дій, ветеран війни повернувся до роботи після реабілітації. Колеги розповідають, що Віктор був надзвичайно життєрадісним, щирим, добрим, порядним чоловіком.
Бої за Донецький аеропорт стали символом незламності та бойового духу українського війська, а захисники терміналів отримали прізвисько — «Кіборги».
Андрій Росовський (29 жовтня 2023 року)
26 листопада йому могло б виповнитися 33 роки, але мужній захисник, сапер 1 батальйону окремого інженерно-саперного взводу 3 бригади Нацгвардії України Андрій Росовський загинув у боротьбі за вільну і незалежну Україну. Серце відважного воїна зупинилося внаслідок артобстрілу 29 жовтня в с.Роботине Запорізької області.
Андрій родом з м.Іллінці, але проживав з родиною в селі Жуківці Жмеринської громади.
«Він завжди був позитивним і усміхненим, казав, щоб ми чекали його вдома з перемогою!», – зі сльозами на очах розповідає сестричка Оксана. Брат Андрія також на захисті України на Донеччині.
Андрій Росовський після закінчення Вищого професійного училища у Жмеринці працював у торговій сфері, займався ремонтними роботами, мав добру вдачу, багато друзів.
З травня 2023 року став на захист рідної держави і з побратимами інженерно-саперного взводу національної Гвардії України боронив незалежність України. 29 жовтня сапер потрапив під артобстріл в селі Роботине Запорізької області.
Без батька залишився 12-річний син Ярослав, без чоловіка – дружина, мати, батько, сестра і брат, без вірного сина – вся Українська держава.
Олег Левченко (30 жовтня 2023 року)
Відважний захисник Донецького аеропорту, кіборг-залізничник, «Молода людина року міста Жмеринка», хоробрий воїн, який боронив Україну від російських окупантів у складі 90 окремого аеромобільного батальйону 81-їдесантно-штурмової бригади, коханий чоловік та люблячий батько, справжній Друг, товариш, побратим Олег ЛЕВЧЕНКО з позивним «Льова» загинув внаслідок жахливого ДТП 30 жовтня поблизу Вінниці.
Як повідомили рятувальники, 30 жовтня о 08:44 до Служби порятунку «101» надійшло повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, яка сталася на автошляху поблизу с. Некрасове Вінницького району.
Прибувши на місце події, рятувальники з’ясували, що зіткнулося два легкових автомобілі марки Renault Logan та BMW, останнє авто з’їхало в кювет та зайнялося. Внаслідок ДТП травмувалося дві людини, водій одного із легковиків загинув на місці.
Прекрасний батько та чоловік, в якого все життя було попереду, мужній воїн, який захищав рідну землю. Жмеринчанин Олег Левченко з 2012 року проходив строкову службу у десантних військах Житомирської 95 окремої аеромобільної бригади. З 2014 року – служба у гарячих точках на сході України.
У складі 81 окремої аеромобільної бригади, сформованої з різних батальйонів, Олег Станіславович виконував покладені на нього завдання. Навідник КПВТ з позивним «Льова» воював в Пісках, Водному, Опитному та брав участь в обороні Донецького аеропорту.
У 2017 році Олег Левченко отримав звання «Молода людина року» у номінації «Молодий військовослужбовець року»
Демобілізувався 3 вересня 2015 року. За мужність при виконанні бойових завдань у зоні АТО нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту», медаллю «За вірність народу України» та пам’ятною медаллю «Учасник бойових дій» від благодійної організації «Спілка матерів миру». У Жмеринці отримав відзнаку «Молода людина року» у номінації «Молодий військовослужбовець року».
Наразі, після початку повномасштабного вторгнення, Олег також пішов служити. «Хто, як не я?», – сказав Олег дружині Вікторії та записався до підрозділу територіальної оборони. Разом з дружиною Олег виховував двох синочків Кіріла та Лева.
Володимир Рабулець (3 листопада 2023 року)
З перших днів війни жмеринчанин Володимир Рабулець став на захист рідної держави і свободи усіх нас. Мужній воїн тривав оборону на Білоруському напрямку у складі Жмеринського батальйону територіальної оборони. 3 листопада обірвалося життя 56-річного захисника, а 4 листопада, у День залізничника, його син Павло Рабулець, капітан команди «ДЮСШ-Жмеринка» присвятив свою гру на честь татуся-Героя.
До війни Володимир Рабулець працював на газовому господарстві слюсарем-монтажником, однак після повномасштабного вторгнення прийняв рішення стати на захист рідної держави. Вже в березні 2022 року приступив до військової служби в рядах Жмеринського батальйону територіальної оборони.
Останнім часом стояв на захисті України на Білоруському напрямку. Серце відважного Воїна раптово зупинилося 3 листопада. Без батька залишилися п'ятеро дітей, без коханого чоловіка – дружина, без сина – матір, без вірного патріота – вся українська держава…
Андрій Булашов (8 листопада 2023 року)
В останній розмові з сином Павлом захисник України Андрій Булашов запевняв, що все буде добре та щиро вірив в Перемогу України, а на наступний день, 8 листопада, його серце перестало битися поблизу населеного пункту Ківшарівка від артилерійського обстрілу російських окупантів.
46-річний жмеринчанин Андрій Булашов – випускник ліцею №3. «Він дуже гарно грав на гітарі та любив музику. Навіть його позивний був з цим пов’язаний. Побратими називали Андрія «Музикант». А тут у Жмеринці у свій час навіть з однодумцями створив ансамбль», – поділилася тітка загиблого Героя Оксана.
До початку повномасштабного вторгнення Андрій працював продавцем-консультатом в магазині «ВМ техніка». До лав Збройних Сил України був мобілізований 31 травня 2022 року. Захищав Україну в складі 57-ої окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка.
Минулого року на Херсонському напрямку був важко поранений та отримав статус «обмежено придатного» і міг не повертатися на фронт. Але не зміг стояти осторонь та повернувся до своїх побратимів. До останнього подиху мужній захисник боронив рідну державу. Серце відважного жмеринчанина Андрія Булашова зупинилося 8 листопада поблизу населеного пункту Ківшарівка, Куп’янського району від артилерійського обстрілу російських окупантів.
Без люблячого батька залишилися два неповнолітніх сина – 14-річний Михайло та 12-річний Павло.
Рідний брат Андрія, жмеринчанин Дмитро Крижановський наразі захищає рідну землю в Збройних Силах України.
Андрій Горбунов (20 листопада 2023 року)
Андрій Горбунов разом із рідним братом Анатолієм до війни готували вишукані страви у Вінницьких кафе та ресторанах. Так само пліч-о-пліч брати стали на захист України, коли ворог прийшов на нашу землю. За кілька місяців кухар, який жодного разу не тримав зброї в руках вже проходив бойову підготовку і разом із побратимами 80 ОДШБр був змушений захищати нашу незалежність у найгарячіших точках.
20 листопада серце 23-річного Воїна зупинилося в бою за нашу державу на Запорізькому напрямку.
У 2017 році Андрій Горбунов разом із однокласниками святкував свій випускний на площі Миру у Жмеринці. Любов до кулінарії допомогла обрати майбутню професію: разом із братом Анатолієм закінчив Вінницький коледж та отримав спеціальність «Кухаря».
Брати часто готували «в 4 руки», любили експериментувати зі смаками, із захопленням готували кожну страву.
Але в одну мить війна перекреслила усе життя хлопців і їхні захоплення. Першим повістку отримав Андрій – 11 січня 2023 року. Він без вагань став на захист держави, і залишив свої кулінарні навички, натомість почав опановувати військову справу.
Андрій Горбунов на посаді оператора роти вогневої підтримки 3-го десантно-штурмового батальйону 80-ї окремої десантно-штурмової бригади звільняв тимчасово окуповані території на Запорізькому напрямку. 13 жовтня за віддану службу і захист Батьківщини отримав медаль «Незламним Героям російсько-української війни».
Старший брат Андрія – Анатолій не міг залишатися осторонь: він постійно був на зв’язку із братом, а коли той не виходив на зв’язок, не міг собі знайти місця. Через три місяці Анатолій прийняв рішення залишити кулінарію і взяти до рук зброю, щоб бути поруч із братом. Пішов добровольцем до військкомату.
Анатолій теж обрав десантно-штурмові війська, але потрапив до 148-мої окремої артилерійської бригади ДШВ Збройних Сил України.
Кілька разів братам вдавалося зустрітися на лінії фронту, вони щиро раділи, що можуть бути поруч один з одним хоч у такий спосіб.
Але в одну мить земля просто пішла з-під ніг Анатолія – йому повідомили, що рідний брат загинув у бою в населеному пункті Мала Токмачка Пологівського району Запорізької області.
Ні брат Анатолій, ні матір Раїса Петрівна не можуть змиритися з цією інформацією, а ми не можемо передати словами болю від рани на серці…
Це наша найбільша трагедія! Ми втрачаємо цвіт нації! Андрію навіки 23! Ні сім’ї, ні дітей хлопець не залишив після себе. Лише славу відважного Воїна, який віддав за Україну стук свого серця!
«Андрій був надзвичайно добрий, щирий, веселий, товариський. Нам важко повірити у цю страшну втрату. Це біль для нашого 11-Б класу Жмеринського ліцею №4, всіх випускників, для нашої школи. Вічна слава світлому воїну», - зі сльозами промовляє класний керівник, вчителька англійської мови Оксана Лазорак.
Назар Лютий (31 липня 2023 року)
Призер Вінницької області з бойового самбо, змішаних єдиноборств ММА, призер чемпіонатів з греко-римської боротьби, жмеринчанин Назар Лютий у перший день війни пішов до військкомату, щоб стати на захист держави, але одразу почув відмову: у 18 років не беруть до війська. Тоді Назар приймає рішення підписати контракт і вступає до лав 95-ї ДШВ.
З девізом «Завжди перші», в маруновому береті, він разом із побратимами десантно-штурмових військ завжди був у бойовій готовності в найгарячіших точках Донецька і Луганська.
31 липня серце молодшого сержанта, бойового медика розвідувального взводу 1 ДШБ зупинилося внаслідок артобстрілу в н.п. Кремінна Сєвєродонецького району Луганської області.
З 31 липня Назар вважався безвісти зниклим, і це ще більше розривало серце матері і батька, які не могли ні почути свого сина, ні дізнатися правди про загибель. 24 листопада було встановлено загибель нашого земляки, який за нашу свободу віддав найдорожче – стук свого серцебиття!
Немає слів, які можуть загоїти ран на серці матері і заспокоїти душу родини. Це велика втрата для Жмеринки, для нашої громади і всієї України.
«Молодий, вольовий, мужній, завжди усміхнений і щирий. Назар був дуже відповідальним і ніколи не відмовляв друзям у допомозі. Він дійсно був першим у всьому. Він завжди буде у нашій пам’яті і серцях!», - зауважив тренер Назара з ММА і бойового самбо Олексій Кравчук.
Ігор Лаута (27 листопада 2023 року)
28 листопада молодший сержант Ігор Лаута мав отримати відпустку та приїхати до родини, але за день до цього разом з побратимами відправився на штурм ворожих позицій та загинув від обстрілу російських окупантів 27 листопада поблизу населеного пункту Терни Лиманського району Донецької області.
Відважний захисник із батальйону «Ангели Вінниччини» командир 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу Ігор Лаута боронив рідну землю до останнього подиху та віддав за Україну найцінніше – своє життя.
32-річний Ігор Лаута до початку повномасштабного вторгнення працював слюсарем в Локомотивному Депо міста Жмеринка. Чоловік родом із села Вознівці Станіславчицької громади, однак останні 3 роки з дружиною проживав у Жмеринці.
У жовтні 2022 року Ігор Лаута був мобілізований до лав Збройних Сил України та разом з побратимами боронив Україну в складі 38 окремого стрілецького батальйону «Ангели Вінниччини».
Дружина загиблого захисника Юлія згадує Ігоря, як доброго, щирого, відкритого та турботливого чоловіка. «У нас не було спільних дітей. Ігор мав 6-річного сина Влада від першого шлюбу, а я мала 11-річну донечку Олександру, якій Ігор замінив рідного батька. Він дуже любив своїх діток та збирався 28 листопада приїхати до нас відпустку. Проте не встиг», – розповідає Юлія.
Володимир Закупень (21 грудня 2022 року)
Жмеринчанин Володимир Закупень з грудня минулого року вважався безвісти зниклим. Родина не полишала надію, що коханий чоловік та люблячий тато живим повернеться додому з Перемогою. Старша донечка Юліана присвячувала татусю свої спортивні досягнення, а молодша донечка Злата писала татусю у соцмережах.
15 грудня головний сержант 28-мої окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу, командир кулеметного відділення військової частини А0666 Володимир Закупень повертається до рідної домівки «на щиті». Жмеринчанин Володимир Закупень загинув 21 грудня 2022 року під час виконанання бойового завдання в районі населеного пункту Курдюмівка, Бахмутського району, Донецької області.
Завжди щирий та добрий, з просмішкою на обличчі та позитивом в душі, відповідальний у роботі та люблячий в сім’ї, – таким назавжди у пам’яті родини, близьких та друзів залишиться жмеринчанин Володимир Закупень.
«Про такого чоловіка і батька можна тільки мріяти. Він був для нас фортецею, з ним було надійно. Сім'я була для нашого татуся була всесвітом, він часто говорив, що щасливий, бо в нього були ми. І ми це знали та відчували його турботу, любов, розуміння. Наш Герой з яким було не страшно, не соромно. Він справжній воїн своєї країни, він достойний був свого звання – захисник України!», – говорила дружина Героя Тетяна Закупень.
Володимир родом з села Будьки. До початку повномасштабного вторгнення працював будівельником в Україні та за кордоном. Мав багато друзів, адже ніколи не відмовляв у допомозі. Відповідально ставився до роботи, був прикладом для підлеглих та колег.
У квітні 2022 року відправився захищати рідну країну від російських окупантів. Не зміг стояти осторонь. Пройшов важкий шлях від Херсону до Бахмуту. І до останнього подиху вірив в Перемогу України. Востаннє дружина Тетяна розмовляла з чоловіком в день загибелі. Загинув відважний воїн 21 грудня 2022 року. Майже рік Володимир вважався безвісти зниклим. Завдяки ДНК-тесту Героя вдалося ідентифікувати та повернути додому.
Без коханого чоловіка залишилася дружина Тетяна, діти Олег, Юліана та Злата втратили люблячого тата, хороброго захисника втратися вся Жмеринська громада.
Ілля Шумлянський (14 грудня 2023 року)
Свій 30-й день народження жмеринчанин Ілля Шумлянський зустрів на війні, захищаючи рідну землю від російських окупантів. Служив на Запорізькому напрямку та отримав 4 важких травми, проте залишився допомагати побратимам у військовій частині. Серце відважного воїна зупинилося 14 грудня під час виконання службових обов’язків у військовій частині в Миколаєві.
Ілля Шумлянський – випускник ліцею №4. Навчався на помічника машиніста в Жмеринському вищому професійному училищі. Після закінчення працював слюсарем в Локомотивному депо у Жмеринці.
До лав Збройних Сил України був мобілізований 6 січня 2023 року. Через місяць вже на війні відсвяткував свій 30-й день народження. За час служби під час виконання бойових завдань отримав 4 важких травми. Разом побратимами боронив Україну на Запорізькому напрямку. А як за станом здоров’я не зміг знаходитися на бойових позиціях, то залишився допомагати побратимам у військовій частині.
Серце воїна перестало битися 14 грудня 2023 року під час виконання службових обов’язків у військовій частині в Миколаєві.
«Він був щирий, життєрадісний та веселий. В нас немає жодного серйозного фото – всі з посмішкою на обличчі та жартами. А ще Ілля дуже любив своїх племінників. Шкода, що своїх діток так і не мав», – згадував брата жмеринчанин Андрій Шумлянський.
Андрій також військовослужбовець, проте з братом Іллею вони служили різних військових частинах та на різних напрямках. Ілля Шумлянський служив старшим кулеметником в 36-й окремій бригаді морської піхоти. Андрій Шумлянський наразі захищає рідну землю в складі 38-го зенітного ракетного полку імені генерал-хорунжого Юрія Тютюнника.
Микола Кухтін (17 грудня 2023 року)
Микола Кухтін, татусь 3-річної Аліси та 10-річного Нікітки, обіцяв приїхати на Новий рік з фронту, бо останній раз на кілька днів приїжджав ще у квітні. Однак 17 грудня при обороні Запорізької області мужній захисник загинув внаслідок ворожого обстрілу в с.Роботине.
Випускник ліцею №3, зварювальник із золотими руками, порядний і люблячий чоловік, вірний син Української Землі віддав за незалежність держави і свободу усіх нас найдорожче – своє життя.
«Він був найкращим у всьому, справедливий, працьовитий. Міг підняти настрій навіть у найважчі хвилини. Я досі не можу повірити у те, що його немає серед живих», – розповідає дружина Інна.
До війни Микола Кухтін працював газозварювальником на залізничному підприємстві, разом з дружиною виховував синочка і донечку.
Після повномасштабного вторгнення росії на територію нашої держави був мобілізований в квітні 2022 року. У складі 65 ОМБР боронив державу на Запорізькому напрямку як навідник-оператор 1 механізованого відділення 1 взводу 8 роти 3 механізованого батальйону. Отримав звання молодшого сержанта.
Брат нашого Героя Олег Олегович також став на захист рідної держави. Разом із побратимами боронив Бахмут і околиці, отримав поранення і проходить курс реабілітації.
Під час виконання бойового завдання в н.п. Роботине Запорізької області загинув від ворожого обстрілу.
Василь Гудима (14 січня 2024 року)
1 січня він зустрів на фронті своє 50-ліття, а вже 18 січня повернеться до рідної Жмеринки як Герой «на щиті». Серце солдата гранатометного взводу 2 механізованого батальйону Василя Павловича Гудими зупинилося у підрозділі Куп’янськ-Вузловий Харківської області 14 січня.
«Я повернувся з самого пекла, тепер хочу помитися і відпочити», – такі слова востаннє почули у слухавці від нашого захисника дружина Світлана і рідна тітка Галина.
Василь Павлович працював техпрацівником у Жмеринському ліцеї №6. У день народження захисника у школі облаштували відео-візитку із вітальними словами, а він разом із побратимами записав відео для колег і коханої дружини.
«Він завжди був дуже позитивним, мав добрий характер, і нікому не відказував у допомозі. Любив природу, часто фотографував мені квіти і тварин», - розповідає жінка.
Передати розпач дружини словами просто неможливо, як і те, чому раптово зупинилося серце воїна після виконання бойового завдання.
Побратими дали Василеві позивний «Грудень» за цікавий факт у його житті: чоловік насправді народився 24 грудня, а записали в документах 1 січня.
«Передавай вітання, імениннику, своїй дружині Світлані, колективу школи, хай Света зробить з тебе фото і розмістить в коридорі в школі... Дивіться, який він у вас гарний!», – від цього відео просто ноги підкошуються. Ці слова у відео записали побратими разом із Василем, у день його народження.
На превеликий жаль, серце відважного воїна зупинилося.
Жмеринська міська рада в особі секретаря міської ради Вадима Кожуховського висловлює щирі співчуття дружині Світлані Василівні, доньці Наталі, синам Андрію та Володимиру, сестрам Олені та Оксані з сім’ями, тітці Галині Федорівні та всій родині з приводу втрати рідної людини.
Василь став на захист усіх нас, нашої свободи і незалежності України, і віддав своє здоров’я та життя під час захисту батьківщині. Вічна пам’ять і слава Герою, щирі співчуття усій родині!
Геннадій Костецький (31 січня 2024 року)
9 місяців вважався безвісти зниклим, але був похований з почестями як невідомий солдат у Дніпрі – 31 січня до Жмеринки «на щиті» повертається загиблий Герой Геннадій Костецький з позивним «Дід». Відважний жмеринчанин з перших днів війни відправився захищати рідну землю від російських окупантів і до останнього подиху боровся за незалежність України.
Без коханого чоловіка залишилася дружина Катерина, турботливого батька втратили доньки Наталя та Олена, без люблячого дідуся залишилися п’ятеро онуків. Коли дідусь відправився на війну наймолодшій онучці Яночці був лише 1 місяць. Тепер він оберігатиме свою родину з небес… Вічна пам’ять Герою!
Жмеринчанин Геннадій Костецький був чудовим чоловіком, завжди приходив на допомогу рідним і близьким, любив свою родину. Певний час в молоді роки працював залізничником. Після початку повномасштабного вторгнення не зміг стояти осторонь і 3 березня 2022 року відправився захищати Україну від ворогів.
Разом з побратимами Геннадій боронив рідну зеслю на Херсонському, Миколаєвському та Донецькому напрямках.
Згідно із сповіщення стрілець-помічник гранатометника 1 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти військової частини А2962 загинув 13 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання в населеному пункті Первомайське, Донецької області.
9 місяців загиблий Герой Геннадій Костецький вважався безвісти зниклим, але відважний воїн був похований з почестями як невідомий солдат, у Дніпрі 16 травня 2023 року. Тіло вдалося ідентифікувати завдяки ДНК-тесту. 31 січня жмеринчанин повертається до рідної домівки «на щиті».
