Їх вбили за те, що у вишиванках та зі словами «Ще не вмерла України…» у грудні 1918 року у Жмеринці зустріли Симона Петлюру. Радянська влада розстріляла у Жмеринці учениць гімназії Надію Дюрбенко, Лідію Золотоверхову та ще 43-х дівчат як націоналісток та контрреволюціонерок.
Влада замовчувала про скоєний злочин, і зробила все, щоб могили дівчаток не збереглися. З роками секретні документи вдалося розкрити в архівах завдяки наполегливості громадського активіста, журналіста Олексія Гамарника та надрукованій в газеті «Подолія» статті Марії Татарин від вересня 1993 року зі спогадами рідних.
Пам’ятний хрест та історію зі спогадами рідних розмістили у сквері «Червона калина» в мікрорайоні «Сектор» у Жмеринці. Встановити дубовий дерев’яний хрест, меморіальну плиту та банер зі страшною історією про дівчат вдалося завдяки спільним зусиллям громадського активіста Анатолія Осаулова, Олексія Гамарника, підприємцям Віталія Кубая, Вадима Скиб’юка та директора ДП «Жмеринський лісгосп» Олега Петренка.
Мітинг-реквієм 23 травня організували працівники управління культури і туризму Жмеринської міської ради спільно з молоддю міста та представниками Народного Руху України.
Втримати сльози під час мітингу було просто неможливо. Люди схлипували від почутого з архівних документів, і зі спогадів Ольги Семенівни Дюрбенко – сестри убитої і закатованої 15-літньої Надії Дюрбенко.
«Надію заарештували у вересні, а з нею ще 44 таких, як вона, разом із учителем. Згадали їм усе. І те, що ходили в українській національній одежі, і те, що зустрічали в Жмеринці Симона Петлюра піснею «Ще не вмерла України». Тюрма знаходилася на розі нинішніх вулиць Доватора і Хмельницького, в підвалі. Там тримали їх. Бачачи, що справа серйозна, батько почав збирати підписи сусідів, щоб дозволити взяти їх на поруки. Підписалися щось із 40 чоловік. Але дівчину не відпустили. Більше того, всіх, хто поставив підписи під документом, мав судити військовий трибунал за підтримку «за підтримку контреволюціонерки». Казали, що їх всіх чекав розстріл», – розповідала 77-літня Надійкина сестра Ольга.
«Мати Ліди Золотоверхової, Надиної найкращої подруги, принесла того дня передачу доньці, але вже не застала її. І стрімголов кинулася в Сідавський ліс, вслід за конвоїрами. Дюрбенкам вона принесла через деякий час страшну звістку і кілька жмутиків золотого Надійчиного волосся: до могили кати тягнули її за коси. Семен Дюрбенко до Сідавського лісу не йшов, а біг. Свіжовирита могила на узліссі була не присипана землею, а лише трохи прикидана галуззям. Надійка сиділа в ній, припершись спиною до краю, наче відпочивала. Кулю вона отримала в скроню…», – з невимовним болем записане кожне слово Ольги Дюрбенко.
«Вони хотіли, щоб Україна розквітла! Душі юних дівчат стали янголами-охоронцями України. Слава Україні! Героям слава!», – саме з цих слів, хвилини мовчання та виконання державного гімну розпочався мітинг-реквієм.
«Наше завдання пам’ятати про страшні злочини радянської влади і молитися за убієнні невинні душі цих юних янголів, дівчаток-гімназисток, які загинули за любов до України. Це лише маленька крапля того всього, що відбувалося і замовчувалося по всій країні, і навіть у рідній Жмеринці. І завдяки тому, що архіви КДБ сьогодні відкриті, ми можемо знати правду і знати свою правдиву історію!», – наголосив ініціатор відкриття пам’ятного знаку Олексій Гамарник.
Заступник міського голови Анатолій Білоус подякував Олексію Гамарнику, Анатолію Осаулову та всім, хто доклав зусилля, щоб відновити в народній пам’яті трагічну сторінку нашої історії та зберегти пам’ять для наступних поколінь.
Представник Народного Руху України Василь Рябчук у своєму виступі наголосив, що ми повинні берегти пам’ять і бути вдячними тим мужнім захисникам, які продовжують на фронті боротися проти російських окупантів за нашу незалежну, суверенну державу Україну.
«Ці дівчатка, як і сотні інших Героїв, які віддали життя за Україну, повинні жити у нашій пам’яті, адже вони допомогли нашій державі ствердитися! Україна була, є і буде! І ці пам’ятні знаки, які зберігають в народній пам’яті ті страшні події, допоможуть усім нам бути свідомими, знати правдиву історію рідного краю!», – зауважив Василь Рябчук та подякував отцю ПЦУ Сергію Мельнику, який ще в юних роках не боявся говорити про вільну і незалежну Україну.
«Хочу нагадати одну річ, щоб не мати гріха. Колись в кінці 80-х років, коли у Жмеринці започаткували Народний Рух України, при Жмеринському РУХові була молодіжна група людей, до складу якої входило 10 людей. Їх називали молодими симпатиками. Серед тієї молоді були: Леонід Полянський – Герой Небесної Сотні та наш отець Сергій Мельник. Льоня став Героєм України після розстрілу на Майдані, а Сергій Володимирович – наш духовний герой, який продовжує боротьбу за Україну, молиться за Героїв, допомагає і підтримує наших захисників на фронті, і головне – утверджує незалежність нашої держави від тих часів, коли більшість боялися навіть думати це. Слава Україні! Героям слава!», – підсумував Василь Рябчук.
Священники Православної церкви України виголосили спільну молитву за душі невинно убієнних і закатованих дівчаток, за всіх Героїв, від часів козацтва, УПА, УГА, Героїв Небесної Сотні, АТО та сучасної національно-визвольної боротьби від російської окупації.
Настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці, протоієрей ПЦУ Сергій Мельник звернувся до людей з проханням берегти в пам’яті такі трсторінки історії та імена Героїв завдяки яким ми можемо жити у вільній, незалежній Україні.
«Коли ми зайдемо на наш Жмеринський цвинтар, до могил 1920-1923-х років… Стільки там є порожнього місця, зарослого бур’яном. Там люди поховані, а може й чиїсь могили… А пам’яті про них немає. І навпаки ми сьогодні вшановуємо тих дівчат, чиєю могилою став Сідавський ліс. Можливо колись так станеться, що знайдеться це поховання. На все воля Божа. Пам’ятаю статтю Миколи Івановича Біньківського «Воскресають там, де є могили» від 18 липня 2009. Я б сказав: Воскресають там, де є пам’ять. Якщо немає пам’яті людської, то воно навіки зникає… Слава усім невинно убієнним, закатованим москалями ще століття тому, і тим, хто сьогодні гине від ворожих російських куль», – акцентував отець Сергій.
Після освячення хреста і меморіальної дошки з іменами дівчаток учасники мітингу, представники влади, працівники міського історичного музею, учні місцевих шкіл, представники Народного Руху України, громадські активісти, священники та просто небайдужі жмеринчани поклали до підніжжя пам’ятника живі квіти та запалили лампадки.
Ініціативна група рухівців та громадських активістів встановили у сквері «Червона калина» вже четвертий пам’ятний знак, який нагадує усім нам про трагічні сторінки нашої історії та вчить не робити помилок минулого!
Є тут пам’ятник жертвам голодоморів в Україні, який встановили до 85-ї річниці.
Поруч пам’ятний знак і хрест воїнам Української Галицької армії та дієвої армії УНР, загиблим у боях з ворогами Української державності у часи революції 1918-1921рр.
Поруч нещодавно встановили хрест усім Героям, які загинули за незалежність України.
Неподалік відтепер буде і свіжий хрест та спомин про розстріляних московською владою учениць, які у ті буремні 1918-1920 роки не боялися носити вишиванки та співати гімн України «Ще не вмерла України…».
Поруч зі сквером на автобусних зупинках встановили таблички «Зупинка «Меморіальний комплекс національної пам’яті України «Червона калина». Громадські активісти будуть просити депутатів ухвалити рішення на сесії міської ради, щоб узаконити назву скверу та зупинок.
Статтю Марії Татарин, опубліковану в газеті «Подолія» від вересня 1993 року про розстріляних дівчаток у Жмеринці опублікуємо на сторінках друкованого видання «Жмеринська газета» від 26 травня 2023 року
