Олександр завжди був стійким у своїх рішеннях, тому коли отримав повістку, твердо заявив дружині і матері: «Якщо всі будуть ховатися, то хто стане на наш захист? У такому разі вони прийдуть сюди… Ми змушені обороняти рідну землю!», – з болем згадує слова свого сина Тетяна Смолич.
Олександру Смоличу навіки 28… Підла війна обірвала життя молодого хлопця, залізничника, батька однорічного синочка, коханого чоловіка та вірного сина українського народу…
Олександр Смолич
Боляче підібрати слова, щоб передати біль серця матері і дружини, яка залишилася на руках з маленьким синочком і в свої 24 стала вдовою.
Олександр Ярославович Смолич народився 20 березня 1995 року, закінчив школу №1, згодом отримав спеціальність слюсар-оглядач вагонів. Працював у Жмеринці на залізниці, у 2015 році пішов в армію. З 2016 по 2019 рік підписав контракт та став на захист держави у лавах Збройних Сил України, обороняв східні території України під час антитерористичної операції. З 2019 по 2023рр. працював на залізниці в Жмеринці та в Вінниці на підприємстві.
В лютому отримав повістку і, не зважаючи на той факт, що на руках був новонароджений синочок, прийняв рішення знову стати на захист рідної землі – 24 лютого 2023 року повернувся до військової служби.
Олександр Смолич
Олександр був кулеметником І відділення кулеметного взводу 2 стрілецької роти 411 окремого стрілецького батальйону.
Побратими згадують його лише добрими словами: «І хоча нам по 47 і більше років, ми вчилися у таких хлопців, як Саша! Олександр показував нам багато речей у військовій справі, адже він мав досвід в АТО. Ми вчилися у нього, як правильно вести бій, як ховатися від ворога, як робити засідки для знищення окупантів…».
Олександр Смолич
Матір Тетяна Іванівна згадує, що в сина завжди був бойовий дух і він твердо вірив, що Україна переможе у цій війні: «Він завжди казав, що все буде добре, що ми переможемо. Він підтримував бойовий дух побратимів і наш також. Коли отримав повісту, ми йому казали, що в тебе новонароджений синочок, можливо, трохи побудь із сім’єю поруч? Але він був стійким у своєму переконанні: Якщо всі будуть ховатися, то хто нас захистить?», – у відчаї згадує матуся.
Олександр любив рибалити і займався у вільний час різьбою по дереву. Навіть коли їх відпускали перепочити на кілька днів після оборони позицій, він знаходив можливість порибалити і надсилав фото своїм рідним. Світлий, добрий, щирий, привітний, найперше думав про всіх, а потім про себе… Йому б ще жити і жити…
Олександр Смолич з синочком Вадимом
9 липня внаслідок мінометного і артилерійського обстрілу в населеному пункті Терни Лиманського району Донецької області серце відважного воїна зупинилося через несумісні із життям травми…
Жмеринська міська рада в особі секретаря міської ради Вадима Кожуховського висловлює щирі співчуття матері Тетяні Іванівні, батьку Ярославу Леонідовичу, дружині Христині, синочку Вадиму, сестричці Анні та всій родині з приводу передчасної загибелі рідної людини.
Жодні слова втіхи не загоять ран на серці матері, і не замінять синочку батька… Наш обов’язок завжди пам’ятати подвиг Героя заради незалежності України і свободи кожного з нас! Олександр навіки в серцях рідних та в нашій пам’яті! Вічна пам’ять Герою України! Доземний уклін родині за подвиг воїна, і сил пережити страшну втрату.
Про зустріч Героя «на щиті» повідомимо додатково.
