З лампадками в руках, молитвами на устах, хвилиною мовчання, хлібом з свічками, живими квітами та колосками у руках: в різних куточках Жмеринської громади сьогодні, 25 листопада, вшанували пам’ять тих, хто не зміг пережити справжнього геноциду над українським народом.
Українцям довелося пережити три голодомори у 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947, однак найбільш масштабним став справжній геноцид у 32-33-х роках.
У мікрорайоні «Сектор» відбувся мітинг-реквієм, присвячений 90-м роковинам Голодомору в Україні.
Спільну молитву за душі усіх невинно заморених голодом провели священники ПЦУ: протоієрей Сергій Мельник диякон Геннадій із міста Волноваха, який переїхав до нашої громади через російську агресію, отець Мирон із Вінницького району та настоятель греко-католицької церкви Ярослав Кандера.
Спільну молитву за душами усіх загиблих у роки голодоморів в Україні звершили біля пам’ятного знаку і хреста у мікрорайоні «Сектор».
Саме у цьому місці відбувалися масові захоронення людей, яких звозили з різних куточків Жмеринки та станції Жмеринка.
Діти і дорослі віддали шану усім загиблим у роки голодоморів, запалили свічки та принесли до підніжжя пам’ятника хліб, колоски, червону калину і квіти.
Жуківці та Щучинці
Управління культури і туризму Жмеринської міської ради та жителі громади провели мітинг-реквієм у селах Жуківці та Щучинці поруч із пам’ятниками жертвам голодоморів в Україні.
У своїх виступах ведучі та жителі сіл згадували страшні роки зі слів очевидців, яким довелося пережити страшні голодні роки.
Начальник управління культури Володимир Дудік розповів про масове голодування, яке торкнулося наших земляків на Вінниччині.
На Вінниччині від голодомору загинуло 1 мільйон 600 тисяч осіб – це більше, ніж в період окупації фашистів.
«Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933-го. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня помирало голодною смертю 25 тисяч чоловік, щогодини – 1 тисяча, щохвилини – 17 осіб. Голод забрав протягом цих страшних років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів. На Вінниччині від голодомору загинуло 1 мільйон 600 тисяч осіб – це більше, ніж в період окупації фашистів», – акцентував Володимир Дудік.
Староста Жуковецького старостинського округу Оксана Мариношенко розповіла, що лише в їхньому селі в роки голодомору померло 146 людей, а найстрашніше було, коли помирали одразу сім’ями, із маленькими дітьми.
Депутат міської ради Надія Тріскун згадала свідчення місцевих очевидців, які зберігаються у місцевому музеї, книгах і газетах.
До підніжжя пам’ятника поставили корзини з квітами, запалили свічки та принесли хліб і колоски. Після мітингу-реквієму кожен міг спробувати шматочок хліба, щоб пам’ятати ціну кожної крихти, яка могла врятувати життя невинно закатованих голодом українців.
Акція пам'яті від молоді на площі Миру
Увечері на площі Миру у Жмеринці відділ молоді та спорту Жмеринської міської ради спільно з «Асоціацією юних жмеринчан» Центру позашкільної роботи, учнівською молоддю, представниками шкільного врядування та небайдужими жмеринчанами провели акцію «Запали свічу пам’яті».
Заступник міського голови з гуманітарних питань Ольга Боровська закликала усіх присутніх не забувати про трагічні сторінки історії нашої держави та вчити молоде покоління з шаною відноситися до національних традицій і святинь.
Лампадки, хліб та кетяги калини поставили біля підніжжя пам’ятника Тарасу Шевченку. Місцевий історик Руслан Назарінський розповів про три голодомори в Україні.
«У ХХ столітті наш народ пережив три Голодомори: 1921-1923, 1932-1933 та 1946-1947 років. Найжахливішим та наймасштабнішим став Голодомор 1932-1933 років – геноцид українського народу, спровокований сталінським режимом.
Перед самим Голодомором була насильницька колективізація сільського господарства, "розкуркулення" селян, систематична конфіскація хліба та масовий терор на селі.
22 місяці жахливого голоду були наслідком свідомої політики сталінського уряду, спрямованої на підкорення українського селянства та знищення самостійних господарств – основи української нації.
У документах та свідченнях дослідників зустрічаємо страшні факти голодної смерті на Жмеринщині. Разом із своїми учнями ми вивчали цей період та зібрали деякі дані про страшну трагедію, якими хочемо поділитись із вами», - акцентував Руслан Назаріснький.
Пам’ятаймо страшні сторінки історії, щоб вони ніколи не повторилися!
