«Це фото я вам не скину, бо я вже давно не такий. Я інший. Війна нас усіх змінює. А тут я ще гарно виглядаю, усміхнений, життєрадісний», – Олексій демонструє в телефоні своє фото, коли він перший раз вийшов на позиції, і розповідає про будні військових, які, як і більшість з нас, «не були народжені, щоб воювати!», але стали на захист держави, бо «А хто, як не ми?».
Кожну історію Олексій Рялеба розповідає з нотками іронії і сарказму, бо інакше не знаєш, як жити. Поранення в бедро і ще багато інших Олексій отримав під час боїв в Бахмуті Донецької області в травні минулого року. Лікувався у 8-ми різних лікарнях, і з вдячністю згадує дивовижних лікарів, які подарували йому друге життя.
Олексій Рялеба
Він не служив в армії, а коли почалася війна, йому в військкоматі відмовили, бо не мав жодної військової підготовки. Але потім все-таки вдалося потрапити до лав 67-ї Окремої механізованої бригади «Правого Сектору», і чоловік одразу змінив свою думку про представників національно-визвольного руху.
«Ви знаєте, нам багато років нав’язували думки, що «Правий Сектор» - це радикально налаштовані націоналісти, наслідники Степана Бандери, яких треба боятися, як бандитів. Насправді це дуже патріотично налаштовані люди, які сьогодні віддають життя за вільну Україну, і дійсно демонструють справжній патріотизм у боротьбі за державу», – говорить Олексій.
Олексій Рялеба
Із побратимами 67-ї Окремої механізованої бригади, заснованої на базі Добровольчого Українського корпусу «Правий Сектор» жмеринчанину довелося пройти вуличні бої із вагнерівцями, вести бій на Харківському напрямку та в Бахмуті.
Жмеринчанин розповідає, що суспільство не готове до зустрічі із військовими, які отримали поранення чи контузії. «Нам часто не дивляться в очі під час розмов, уникають поглядом, якщо бачать пораненого. Це боляче і неприємно. Ми такі самі, як і всі. Ми теж не були народжені, щоб воювати, як багато хто каже, але ми пішли в бій, бо розуміємо, що завтра вони можуть бути тут, поруч з нашими домівками», – каже Олексій.
У своєму телефоні він показує світлини побратимів і Бахмут, з якого залишився лише попіл…
«Є 3 етапи, коли твоя психіка ламається. Коли ти вперше виходиш на позиції і потрапляєш під обстріл. У деяких буває ступор, і вони навіть рук не можуть підняти. Друге – коли ти отримав поранення, і мимоволі забуваєш усе на світі, і не можеш зібратися силами, щоб той турнікет закрутити на своїй руці чи нозі… І третій, найважчий, коли ти втрачаєш побратима, і виносиш його тіло з-під обстрілів… Це найважча травма, яка ніколи не зітреться з пам’яті…», – з болем розповідає Олексій.
Дуже важко передати словами ті емоції, і те, що хочуть розповісти очі нашого Захисника… Дуже важко стримуватися і запитуєш в нього: За що такі страждання на долю українців?
«Бо ми заслужили своєю байдужістю, безкарністю, черствістю, корупцією, яка процвітає роками, і ще тим, що ми не вміємо обирати до влади патріотів, тих, хто дійсно міг би зробити нашу країну успішною і розвиненою, а не слідувати за настроями рф. Ще у 90-х ми звернули не на ту стежку, коли не обрали Президентом Чорновола… Ми повинні нарешті усвідомити: хто ми, яка нація, яка в нас мова, за що ми воюємо. Війна не закінчилася, хоча багато від неї вже втомилися. Вони не розуміють, що таких ярих патріотів, як «Азов», «Правий Сектор» та інші все меншає. Гинуть молоді хлопці, 18-25 років, цвіт нації. І якщо ми не об’єднаємо зусилля, ми не зможемо перемогти. Нас мало, і зброї в нас менше, ніж в противника, але на нашому боці правда, з нами Бог, за нашими плечима наші рідні, тому – тільки вперед!».
До редакції «Жмеринська газета» Олексій завітав після лікування із бойовим прапором побратимів. Хлопці залишили свої побажання, цитати, підписи із вдячністю для наших читачів. Нам усім разом вдалося за тиждень зібрати 67 тисяч гривень на тепловізор. Олексій щиро дякує кожному з вас.
«Я планував отримати бойові і придбати цю необхідну річ, але ви всі разом допомогли придбати. Часто ворог наступає вночі, і завдяки монокулярам і тепловізорам ми бачимо його навіть при повній темряві», – каже військовий.
Ми дякуємо нашим оборонцям за наш захист, і кожному, хто підтримує збори донатами.
І якщо ви думали, що Олексій прийняв рішення після численних поранень та 4 контузій залишитися в рідній Жмеринці, ви помиляєтеся. Стрілець-піхотинець повертається на позиції і закликає усіх не забувати, що війна триває: «Не можете йти воювати, то робіть все можливе в тилу, щоб допомогти наблизити перемогу! Не крадіть, не беріть і не давайте хабарів, працюйте, донатьте, підтримуйте. Повірте, ми щасливі, коли нам навіть звичайне печиво від вам приїжджає через волонтерів. Ми знаємо, що робимо це не даремно!».
Дякуємо вам, наші сталеві Люди! Бережіть себе! Бо доки є ви, доти є і ми! Доти стоїть наша Україна!
