«Якщо всі в кого є діти, чи інші причини не йти на захист держави, будуть просто сидіти, то хто відвоює нашу свободу?». Ці слова мого тата добре закарбувалися в пам'яті мами, які вона почула від батька, коли він пішов захищати Україну.
Мій батько із позивним «Соболь» – головний сержант, військовий 120-ї бригади, 170 батальйону. На цей час разом із побратимами обороняє Часів Яр – місто в Бахмутському районі Донецької області.
Шлях мого батька почався ще з 2014 року, взимку, коли росія почала просувати свої війська на Донбасі. Тоді моїй молодшій сестрі було всього 4 місяці, а мені 10 років. Залишивши двох дочок, сина та дружинуі зі словами, що має обороняти державу, відправився добровольцем до складу інженерної батареї. Як розповідав батько, знаходячись на Донбасі, вони завжди були під щільними обстрілами, незалежно де ти є, чи в частині, чи в населеному пункті.
Фото 2015 року. 60 кілометрів від Донецька
Зі слів одного з побратимів було дуже важко, часи були складні не лише матеріальним забезпеченням, а й моральним. Люди на Донбасі ділились на три категорії: ті, хто хотів втекти жити на Захід, ті, хто підтримував наших хлопців і проросійських настроїв.
У 2014 році зустрів товарища, з яким пройшли шлях війни аж до кінця 2022 року. Його позивний був «Вагон». Це був дуже добрий та кумедний чоловік, з яким я теж мав честь познайомитись на своєму дні народженні, на який він привіз мій улюблений тортик, що здивувало мене. Батько поважав його на рівні себе. На жаль, «Вагон» загинув у кінці серпня 2022 року під Херсонською областю. Йому мало виповнитись 30 років, але тепер йому навічно 29. У нього залишилась маленька дочка, життя її батька забрала куля окупанта, який прийшов вбивати мирних людей.
Побратим батька з позивним «Вагон»
Стримуючи російських окупантів загинув залізничник Олександр Опалінський зі Жмеринки
Повертаючись до подій. Відслужив батько в інженерній батареї до 2016 року, за цей час встиг познайомитись з такими ж добровольцями, як сам - молодими, старими, тими, хто мав дітей. Отримав контузію та запалення легень, пролікувався у військовому госпіталі та відправився назад. З грудня 2016 року служив в ВМС на ураганах. Згодом перейшов у 56-ту бригаду в Маріуполі, мав посаду «Старшина саперної роти».
Батько брав участь в боях біля Авдіївки та Донецького аеропорту
Фото зроблене на службі в місті Маріуполь
У 2018 році був знову переведений до 38 зенітно-ракетного полку. Став головним Сержантом батареї. Але через обставини перевівся в 59 Гайсинську бригаду (Світлодарська дуга, Донецька область).
Коли мені було 15, я малював військовим малюнки в зону АТО, а зараз малюють вже мені»
Одним з моментів, які мені запам'яталися, як батько розповідав слова молодого солдата: «Коли мені було 15, я малював військовим малюнки в зону АТО, а зараз малюють вже мені».
Далі з роками, життя було більш спокійне, а вже ближче до повномасштабного вторгнення звільнився, щоб налагодити мирне життя з сім'єю, але зовсім скоро дійшли новини про можливе вторгнення, після чого підписав знову контракт, і вже через 6 днів російські війська перетнули кордон. 8-9 травня групи пішли на підсилення 21-ї бригади і розпочалися бої біля Лиману.
Торське. «Йде техніка, жива сила, всі методи, щоб вибити нас з місця, травлять газом»... «Йшли групою, з трьох людей, інші йшли в інший час, один з нас не повернувся». Цим військовим, який не повернувся, був Олександр Тітюцький з позивним «Прапор». Він прийшов до лав Збройних Сил, щоб помститись за сина.
Фото загиблого військового з позивним «Прапор»
Олександр Тітюцький зі Жмеринки з позивним «Прапор» загинув на фронті: хотів помститися за сина
«Йшли через поля, на свою посадку, під обстрілами, з важкими ношами, речі, зброя. Нас зустріли, відпочивши десь годину виступили в бій на позиції. Найважчою позицією була «Короп» або «сом», де й загинув «Прапор».
Батько про Прапора: «Дуже добрий, людина сама простота, сміливий, справжній герой України!»
При зіткнені в ці дні батько, отримав оскольчаті поранення лиця та контузію, декілька з осколків пройшли біля шиї, «це було видно по розрізам сорочки», один увійшов у ногу. Щоб дістати всі, як розповідав батько, лікарям прийшлось порізати майже всю одежу на ньому.
Фото після огляду лікарів
Батько досі продовжує боронити нашу державу, і вірить в перемогу Української Держави! Ми маємо пам'ятати про кожного, хто вже загинув в боротьбі, і тих, хто досі продовжує боротись за нашу свободу, маємо допомагати та вірити в наших військових!
Олександр Остапов, студент Вінницького державного педагогічного університету
