Правда, що у депутатам дають службові квартири, дачі і машини. І ще пільги, так? А навіщо? Чому депутата не можна звільнити за прогули. Як оплачується його робота. І чи може нардеп мати власний бізнес? У серії публікацій «Є питання» розберемося зі всім цим.
На знятті депутатської недоторканністю піаряться політики, цього хочуть активісти, це один із топ-запитів українців, які нарешті бажають побачити реальні вироки і покарання. Ми розповідаємо, чому навіть після відміни недоторканності ситуація із покараннями чиновників-корупціонерів може взагалі не змінитися.
Що дає депутату недоторканність?
Зараз депутата, якого правоохоронці підозрюють у злочині (наприклад, в отриманні хабара), захищає парламент: без згоди Верховної Ради його не можуть ні затримати, ні таємно розслідувати злочин. Нардепи, які відкрито голосують за свого колегу у парламенті, зводять нанівець всю секретну роботу силовиків. Так сталося з екс-нардепом Олександром Онищенком — коли Рада дозволила його арештувати, він вже встиг виїхати до Австрії.
За словами юриста “Центру протидії корупції” Віталія Цокура, через цей нюанс з Радою нардепи уникають реальної відповідальності: “....Тобто, затримати депутата не можна, повідомити про підозру, обрати запобіжний захід — не можна. Використати зібрані докази винуватості депутата у суді отриманих до згоди ВРУ — не можна. На практиці це щит, який використовується”.
Тобто “вести” нардепа таємно без згоди Ради зараз — неможливо?
Так. Саме через це, до речі, і “розсипалася” кримінальна справа нардепа Розенблата, викритого “агентом Катериною”: хоч на відео видно, як чоловік, схожий на Розенблата, домовляється за хабар, суд каже, що цей відеодоказ незаконний, бо ж Рада не дала на нього згоду.
А хто ж тоді винний у тому, що багато політиків-корупціонерів на свободі?
Відміна депутатської недоторканності в першу чергу дасть можливість правоохоронцям таємно “вести” справи депутатів, перевіряти їх і арештовувати — так, щоб про це не знали 450 їхніх колег, які готові їм допомогти у будь-який момент. А-от вже саджати за грати, виносити обвинувальні вироки — то вже зовсім інша історія. Це те, що від депутатської недоторканності майже не залежить. А залежить це від Національного антикорупційного бюро, прокуратури та судів.
Судову реформу в Україні називають провальною — адже чверть суддів у “реформованому” Верховному суді є кадрами старої системи із сумнівним бекграундом. Це дані Громадської ради доброчесності, яка оцінювала служителів Феміди на конкурсі до Верховного суду. Тобто розглядають справи щодо чиновників судді, яким самим є чим дорікнути. Вони можуть або затягувати справи топ-корупціонерів, або взагалі їх не розглядати — таких у судах зараз близько півсотні.
А прокуратура часто, навмисно чи ні, може “зливати” справи корупціонерів. Приміром, у справі щодо мера Одеси Геннадія Труханова, якого підозрювали у розтраті грошей з одеського бюджету, сторона обвинувачення не зробила судово-економічну експертизу, яка б оцінила суму збитків, завданих Одесі. Це мав бути головний доказ того, що частину коштів чиновники витратили марно. В результаті судді не змогли оцінити розмір збитків і з цієї та інших причин виправдали Труханова.
Від кого тоді чекати реальних вироків?
Сподіватися можна на новостворений Антикорупційний суд, який запрацює вже з вересня: туди був суворий конкурс для кандидатів, а створювався він якраз задля того, щоб справи корупції хоч якось рухалися. Нині президент, парламент та уряд обговорюють дилему: суд буде розглядати справи усіх українських чиновників чи тільки топ-корупціонерів, які розслідує Національне антикорупційне бюро. Відповідні зміни до закону “Про вищий антикорупційний суд” Бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура вже неодноразово просили прийняти депутатів Ради.
Матеріал створено для мережі сайтів The City в рамках співпраці з Агенцією розвитку локальних медіа «Або»
