Жмеринська громада знову у невимовному смутку – додому «на щиті» повертається 28-річний матрос 37-ї окремої бригади морської піхоти Володимир Богачук. Серце мужнього Воїна зупинилося 22 жовтня в опіковому відділенні Київської міської клінічної лікарні.
7 жовтня в н.п. Торецьк позицію, де знаходився Володимир ще з двома побратимами, ворожі війська обстріляли FPV-дронами. Мужні Захисники протягом 5 годин знаходилися у задимленому підвалі палаючої будівлі.
Ризикуючи життям, отримавши численні опіки, хлопці зуміли дістатися до позиції побратимів. Звідти, усі троє потрапили до лікарні, спочатку у м. Дружківку, потім у Дніпро, а згодом у Київ. Саме у столиці, практично на руках у матері та батька, серце молодого бійця зупинилося… Рідні хлопця не можуть усвідомити, що їхнього турботливого, чуйного сина, з яким вони ще нещодавно розмовляли й приносили улюблені мандарини – більше немає серед живих…
Володимир Богачук виріс у с. Леляки. Навчався у Жмеринському ліцеї №4 та №5. Закінчив Жмеринську філію Харківського університету Сучасних знань. Після навчання працював у Вінниці на підприємстві зі встановлення сонячних батарей, згодом вирушив на заробітки до Польщі.
До Збройних Сил України Володимир приєднався у травні 2023 року. Мав за плечима армійський досвід, тож, коли отримав повістку, не став ховатися, а мужньо прийняв рішення захищати Україну та своїх рідних. Як зізнавався згодом - хотів піти боронити країну добровольцем раніше, але шкодував маму та сестру, адже бачив, як вони переживають за тата, який ще 25 лютого 2022 року добровільно став на захист Батьківщини.
« Я пішов одразу до війська з єдиною мотивацією – щоб моєму синові не довелося брати до рук зброю. Хто ж знав, що ця війна триватиме так довго… Менше за все на світі я хотів, щоб мій юний син пережив усе те жахіття, яке йому довелося пройти», - розповідає батько Володимира , ветеран війни Анатолій Богачук.
А Володимиру й справді довелося пережити чимало. Виконуючи завдання оператора БПЛА, воїн знищував окупантів на Херсонщині, а згодом на Донецькому напрямку. На початку 2024 року отримав важке уламкове поранення обличчя. Найбільше постраждали очі. Хлопець переніс 3 надскладні операції, але після місяця реабілітації, зі швами на очах, повернувся до побратимів на нуль.
«Він був надзвичайно добрим, ніколи не підвищував голос, завжди був готовий простягнути руку допомоги. За це його усі довкола любили. Розповідав, що попри усі складнощі війни, там на фронті, зрозумів, що таке справжня дружба і як це ділитися останнім шматком хліба та ковтком води», - крізь сльози розповідає про свого сина мати Олена.
Жодні слова не загоять ран на серці рідних…
Жмеринська міська рада в особі секретаря Вадима Кожуховського висловлює щирі співчуття матері Олені Віталіївні, батьку Анатолію Григоровичу, сестрі Юлії, бабусі Зінаїді Миколаївні, дідусеві Віталію Федоровичу та усім, хто знав, цінував та любив Героя.
Про час зустрічі з Героєм повідомимо додатково.
