11 грудня Жмеринська громада попрощалась із 48-річним браїлівчанином, педагогом, сином, братом, батьком трьох дітей, коханим чоловіком, щирою і світлою людиною, мужнім Захисником України Русланом Осіпчуком.
Багато важких життєвих випробувань випало на шляху Руслана Васильовича, але він до останнього подиху жив по правді і совісті. І хоча мав причини не йти у військо через важку хворобу та трьох діток, у квітні 2022 року прийняв рішення стати на захист держави.
Сам Руслан Осіпчук родом із села Нападівка Калинівського району.
Хореограф за професією шукав можливість працевлаштуватись після армійської служби в Браїлові, де його побратим по службі Олексій Мельник познайомив з директоркою Будинку творчості школярів та юнацтва Аллою Лановою. Саме з роботи із талановитими дітками розпочався трудовий шлях Руслана Васильовича.
Тут і знайшов свою другу половинку – кохану Ольгу, яка працювала вчителем початкових класів в Браїлівському ліцеї імені Володимира Забаштанського. Подружжя народила і виховало трьох прекрасних дітей – Анастасію, Олександра та Марію.
Згодом Руслан Осіпчук розпочав кар’єру заступника директора Браїлівського професійно-технічного ліцею, а згодом його запросили на роботу до соціальної служби.
Працював в Центрі соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді, був керівником Служби у справах дітей Жмеринської районної державної адміністрації.
Одного разу у своїй діяльності довго намагався знайти прийомних батьків для хлопчика, якого мама покинула, але ніхто не хотів братися за виховання дитини. Після довгих пошуків опікунів, Руслан Васильович прийняв рішення стати батьком-опікуном для Олексія.
17 років тому в Руслана діагностували меланому, пухлину лікарі видалили і сказали обстежуватись час від часу. Однак за роботами часу на себе, як завжди, не вистачало.
Війна змусила не чекати, доки хтось інший піде на фронт, і Руслан Васильович прийняв свідоме рішення з квітня 2022 року піти до Збройних Сил України.
Служив у розвідці, жінці казав, що стоять під Києвом, хоча насправді був у гарячих точках, де відбувались важкі бої. «Не хотів, щоб я хвилювалась, просив побратимів не казати, де саме служить. А вони тепер розповідають, як все насправді було важко. Там він і підірвав здоров’я до кінця. Приїжджав і казав, що не може дихати». Лікували чоловіка антибіотиками 2 місяці, але безрезультатно. А згодом в онкоклініці лікарі діагностували метастази і вирізали всю праву легеню. Ми довго боролись за його життя у всіх можливих лікарнях, і були готові на все, аби врятувати життя… На жаль, не вдалось. Не можу до цих пір повірити, що Руслана немає серед живих…», – з відчаєм розповідає Ольга Осіпчук.
Попрощались із Захисником 11 грудня в місцевому Костелі в Браїлові, провести Героя в останню путь прийшли рідні, друзі, колеги, побратими, представники влади та односельці.
Жмеринська міська рада в особі секретаря міської ради Вадима Кожуховського висловлює щирі співчуття матері Любові, дружині Ользі, дітям Анастасії, Олександру і Марії, двом братам та всім, хто знав, любив, шанував і поважав Руслана Осіпчука.
Нехай світлий спомин про Героя, його життєвий шлях вічно живе у нашій пам’яті і серцях.
