Про те що Євген, ймовірно, загинув, рідні дізналися задовго до офіційного сповіщення. Про це дружині Аліні розповіли побратими, які були разом із ним, втім не змогли ані врятувати, ані винести тіло з підвалу в окупованому селищі Семенівка, що на Покровському напрямку. З березня 2024 року чоловік вважався безвісти зниклим. На жаль, дива не сталося: експертиза ДНК підтвердила – тіло одного із невідомих бійців належить саме Євгенові Хачатуряну зі Жмеринки.
Молодший лейтенант, командир 2-го взводу 2-ї роти 2-го стілецького батальйону 144 Механізованої бригади Євген Хачатурян до війни жодного разу не тримав зброї у руках. Закінчивши Жмеринський ліцей №5, за покликом серця обрав професію залізничника. Здобув середню освіту у Жмеринському ВПТУ та вищу освіту у Дніпропетровському транспортному інституті. Цілеспрямований чоловік стрімко крокував кар’єрними сходинками від приймальника вагонів, чергового по станції до помічника начальника дирекції.
Саме на роботі, працюючи диспетчером, Євген познайомився зі своєю майбутньою дружиною Аліною, яка працювала черговою по станції. Робочі стосунки поступово переросли у справжнє кохання, і в молодого подружжя народився син Матвій.
Євген Хачатурян із 10-річним сином Матвієм
У 2019 році родина переїздить до Києва. Щасливе подружжя працює за фахом, виховує дітей, будує плани на майбутнє. Та війна вносить свої корективи…
Саме у рідній Жмеринці Євген отримав повістку. Прийняв виклик із гідністю та словами «Я не буду ховатися! Мені є за кого воювати!».
А далі почалися важкі воєнні будні військового та нелегкі часи для родини. Мати Ірина Петрівна згадує, що син чи не щодня виходив на зв'язок, писав у повідомленнях, що сумує і любить. І ті повідомлення були для неї ковтком свіжого повітря, які надавали сил жити.
«Я згадую, як, вперше після мобілізації, побачила його наживо. Я не одразу впізнала, що то мій син: схудлий, постарілий, з сумними очима, які бачили стільки болю… Навіть важко уявити, що їм доводиться переживати щодня, щохвилини», - зі сльозами на очах розповідає згорьована мати Ірина Петрівна.
9,5 місяців нестерпного очікування на тіло... Побратими Євгена в деталях розповідали про останній бій та останні хвилини життя Євгена. Єдине, що вдалося винести та передати родині – телефон, на який ще довго приходили повідомлення від побратимів із вибаченнями, що не змогли врятувати…
«Нестерпно боляче було читати, як дорослі, хоробрі чоловіки дякують моєму Євгену за те, що рятував їх, та просять вибачення, що врятувати його не вдалося… Тішить лише одне: поряд з ним, в його останні хвилини, були справжні люди, які, як ніхто, розуміє, якою ціною виборюється Перемога», - розповідає дружина Євгена Аліна.
Жмеринська міська рада в особі секретаря міської ради Вадима Кожуховського висловлює щирі співчуття матері Ірині Петрівні, брату-близнюку Дмитрові, дружині Аліні, дітям Матвію та Ангеліні та всім, хто знав, цінував та любив Героя.
Жмеринка зустрічатиме Героя «на щиті» 15 січня орієнтовно об 11.20 в мікрорайоні ТЕЦ через вулицю Воїнів світла (Асмолова) - Визволення - Київську.
Об 11.40 живий коридор від басейну до вул. Київська, 1а.
О 12:00 відбудеться заупокійна молитва за адресою вул. Київська, 1а.
О 13:00 «живий коридор» від будинку до Алеї Слави Героїв на Центральному кладовищі через вулицю Бориса Олійника.
Вічна та світла пам'ять!
