Завтра, 2 серпня, у Жмеринці оголошено Днем жалоби за 43-річним жмеринчанином Вадимом Калеником, життя якого обірвалося 27 липня 2025 року поблизу н.п. Предтечине Донецької області.

Його історія - це не лише про мужність, а й про батьківську любов, яка сильніша за страх.
У квітні 2025 року чоловік приїхав із Києва до рідної Жмеринки на свій день народження. Планував провести цей час із сином. Вони сиділи удвох – дорослий батько та вже дорослий син. І саме тоді чоловік почув про рішення сина вступити до лав Збройних Сил України. Батько не зміг залишитися осторонь: «Я піду з тобою», - сказав він.

Так Вадим Каленик став добровольцем. Не через наказ, не через обов’язок, а з глибокого, незламного бажання підтримати свого сина.
Вони разом прийшли до Жмеринського ТЦК, разом заповнювали документи та чекали на призов. Мріяли потрапити до однієї бригади, служити пліч-о-пліч. Але армія розставила по різних частинах.

Вадимові випала механізовна бригада. Він мав служити зварювальником – фахом, який знав із дитинства, бо пішов колись слідами батька. Втім, на війні, ролі часто змінюються, тож, у перервах між технічними завданнями, разом із побратимами йшов у бій. Двічі повертався. На третій раз – не зміг…

Ще напередодні син Максим був із татом на зв’язку. А вже наступного дня сталося непоправне. За словами побратимів, це був ворожий удар дронами. Тіло залишилося цілим, але врятувати Вадима не змогли.
Першим про загибель тата дізнався син…
Вадим Каленик народився у Жмеринці. Навчався у Жмеринському ліцеї №2, випускник гніванського професійного училища. Останнім часом проживав у столиці, але душею завжди залишався жмеринчанином. І – татом.
Попри те, що не проживав разом із сином – завжди був поряд. прищеплював любов до спорту, витримки, гідності.

Його смерть - це болюча втрата не лише для родини, а й для громади. Вадим Каленик - приклад тихого героїзму та всеосяжної батьківської любові.