Він обіцяв матері, що повернеться. І він повертається… Але, на жаль, не живим, а у домовині, накритій українським прапором. І тепер квіти, які він так любив дарувати матері та коханій, приноситимуть йому на могилу…
17 серпня 2025 року у місті Вовчанськ Харківської області внаслідок мінометного обстрілу трагічно обірвалося молоде життя 34-річного старшого солдата, командира відділення мотопіхотного спеціального батальйону «Шквал» Вадима Сергійовича Тодосюка із позивним «Дос».
Майже рік відважний Воїн ніс службу на контрольно-спостережному пункті й щоразу, ризикуючи власним життям, відводив та забирав побратимів із позицій. Він врятував не одне життя, втім цього разу не зміг…
Вадим народився у селі Малі Коростівці, виріс та закінчив школу у сусідніх Коростівцях, навчався у Вінницькому училищі на оператора комп’ютерного набору. Тривалий час працював у Києві на будівництві.
Мати, Ніна Василівна, розповідає, що її син був неймовірно життєрадісною і світлою людиною. Він завжди шанував батьків, звертався до них на «Ви», ніколи не забував привітати рідних зі святами. І поряд з ним навіть сірі будні перетворювалися на свято.
«Вадим був нашим позитивчиком, він усім піднімав настрій і закликав: «А давайте потанцюємо!» Навіть на фронті записував відео, де разом із побратимами йшов у танок під звуки вибухів, повторюючи, що з ним нічого не станеться, бо він мусить повернутися додому. Я щодня щиро молилася, аби Бог зберіг його для нас», - зі сльозами на очах розповідає мати Героя Ніна Василівна.
Обіцяв повернутися живим та неушкодженим Вадим і коханій дівчині Ользі. Лише 2 місяці тому щасливий та закоханий він познайомив свою обраницю із батьками й наполіг, аби та разом із сином переїхала із Запоріжжя до його батьків, бо дуже переймався їхньою безпекою.
Ольга розповідає, що для її 6 річного синочка Вадим став справжнім татом. Вони дуже мріяли разом відвести його у перший клас, а згодом збудувати власну міцну сім’ю. Втім цим та іншим планам вже не судилося здійснитися…
Рідні Вадима розповідають, що того дня, коли його життя обірвалося, відчували щось неладне… Усе падало з рук, а на душі було надто важко.
«Ми усі відчули того дня, що трапилося щось страшне, але ніхто не наважувався вимовити це в голос. А вже за кілька днів, ми дізналися, що саме цього дня кляті москалі вбили нашого Вадима!» - згадують рідні Вадима.
Попри пекучий біль, родина Вадима Тодосюка запевняє, що продовжуватиме допомагати бригаді, у якій служив її син, адже там залишилися його друзі, теж чиїсь сини… Протягом служби сина родина чи не щотижня відправляла посилки із усім необхідним. Лише в липні відправили 2 дрони.
«Мій син має чимало відзнак. Втім, він завжди нам казав: «Вони мені не потрібні, я тут не задля нагород, а заради того, щоб Україна була. І ми ще змогли пожити у ній щасливо…», - розповідає мати.
Жмеринська міська рада в особі в.о. міського голови Вадима Кожуховського висловлює щирі співчуття матері Ніні Василівні, батькові Сергію Васильовичу, братові Ігореві, коханій дівчині Ользі та усім, хто знав, цінував та любив Героя.
Про зустріч Героя «на щиті» повідомимо згодом
