Напевне не знайдеться той, хто не чув легенд про скарби Кармалюка, які легендарний народний месник заховав у різних куточках Поділля. Саме в селі Кармалюкове Жмеринської громади зберігають таємниці походження роду відомого українського «Робін Гуда» – Устима Якимовича Кармалюка.
Директорка музею Людмила Крайнік з любов’ю розповідає про рідне село, кожен куточок музею, і дає відповідь на головне питання: у який момент Кармалюк став на захист поневоленого народу, і як допомагав простим людям?
Тут кожен шукає скарби народного месника і зберігає пам'ять про легендарного захисника прав людей
«Наша село з'явилося на карті Поділля в середині 16 століття, і перша його назва була «Головчинці». Назва пов'язана з тим, що першим поселенцем на території нашого села був білий козак, якого було прозвище «Головня», тому й село почало називатися «Головчинці». У документах і копія метричних є запис, що саме в нашому селі 27 лютого 1787 року був охрещений хлопчик, якому дали ім’я Себастьян, у батька Кармалюка.
Директорка музею Людмила Крайнік
Він народився в сім'ї кріпака. Коли йому було 18 років, то його взяли до пана дворовим, прислужувати пану та його дітям. І ось, звичайно, Устим міг порівняти ті умови життя, де проживали пани, і ті умови, в яких проживала його сім'я. Але змінити він того не міг.
Мав міцне здоров’я і велику силу. Є така легенда, яка розповідає, що пані Розалія в бричці їхала зі своїми дітьми, десь прогулянка була у них. І ось коні, в які бричка була запряжена, злякалися вовка, сполохались і почалися нестися голопом.
Відеосюжет
Але десь Кармалюк працював недалеко на полі, побачив і зупинив цього коня. Пані після того випадку закохалась в такого сильного робітника. Це говорить народна легенда.
А він на те відповів: пані, вибачай, але ти для мене стара. Вона дійсно була старша віком. Він також розумів, що пан не дасть волі цим стосункам.
І ось пані Розалія вирішила помститися Кармалюкові. Через деякі час у нього знайшли в будинку, деякі срібні прибори з панського маєтку, потім відправили його до війська в рекрути. Службу проходив у Кам’янець-Подільському, звідки згодом втік. І коли прийшов додому, то він вирішив помститися пані Розалії і її чоловікові, Адаму Пігловському.
Потім Устима відправили до Криму, звідти він знову втік. І ось він вибрав собі таку дорогу, дорогу непокори. Інколи можна почути, що Устим Кармалюк був рекетиром по теперішнім міркам. Але ніхто не зважає на той факт, що в той період ми переходили від влади Речі Посполитої до влади російської імперії. Кармалюк слухав розповіді діда, який ще не був кріпаком, і жив вільно, і не хотів коритись неволі.
Звичайно, таких повстань було багато на території Поділля і України, але повстання під проводом Кармалюка є одним з найбільших, одним з наймасовіших.
За непокору Устима десятки разів засуджували, а він продовжував, як співають в народних піснях: «забирати в багатих і віддавати бідним», – розповідає директорка музею Людмила Крайнік.
В музеї представлене генеалогічне дерево – родовід Устима Кармалюка, який детально проаналізував і допоміг зібрати документи наш краєзнавець Володимир Вовкодав. Саме Володимир Петрович Вовкодав зумів зібрати найбільше фактів і документів про Устима Кармалюка, а також віднайти його могилу. У музеї є окремий куточок про життєвий шлях Володимира Вовкодава, який заснував цей музей.
Завдяки ініціативі Володимира Вовкодава наперекір радянській владі, яка ставила пам’ятники своєму вождю, він поставив пам’ятник Устиму Кармалюку в Летичеві, біля в’язниці, де перебував народний месник, а також в рідному селі Головчинці, нині це село Кармалюкове.
Кармалюк був одружений двічі. Перший раз він одружився, коли йому було 18 років. Це означало, що хлопець серйозний і має правильні традиційні погляди на життя – прагне мати сім'ю, обзавестися господарством. З першою жінкою він прожив недовго, всього три роки. Від шлюбу з нею в нього народилося двоє дітей, донька Настя і син Іван.
Другий раз одружився якраз тоді, коли в нього закохалася пані Розалія. Це була Марія Щербань. Устиму було 25 років на той час. Від шлюбу з Марією в нього було троє синів: Остап, Тарас і Іван.
Багато туристів завжди запитують у Людмили Крайнік про скарби Кармалюка. Чи вдавалось комусь їх знаходити, і де саме їх найчастіше шукають? – запитуємо і ми.
На Жмеринщині до цих пір шукають скарби Кармалюка
«Легенд про скарби є дуже багато. І звісно, якщо хтось знаходив скарби, то не говорив про це. Є легенди про сховані скарби в урочищах, в скелях поруч з нашим селом, в Кам’янець-Подільському. Там є Кармалюкова гора. Але якщо читати уважно легенди про Кармалюка, то він більше віддавав людям. Зазвичай, він міг десь на дорозі подорожнього зустріти, і дати гроші. Або чув, що хтось дуже бідно живе, і під двері поставити монети. Також на весілля молодим дарував монети. Є легенда, що в нашому селі була бідна дівчина-сирота, то він на придане їй дав і нову спідницю. Також волів людям купував, щоб землю обробляли», – ділиться Людмила Крайнік.
В музеї також представлені вишиті сорочки, збережені ще з 18-19 століття, а також предмети з народного побуту, якими користувались у господарстві. Для дітей тут проводять заходи національно-патротичного виховання.
Участь у таких заходах беруть також наші військовослужбовці. Молодь навчають захищати себе, орієнтуватись на місцевості, пам'ятати історію рідного краю.
Музей Кармалюка і його чарівна очільниця Людмила Крайнік мають сотні позитивних відгуків від відвідувачів, серед яких чимало іноземців, і навіть японців, які пишуть, що в захваті від роботи музею і збереженні історичної спадщини народу.
Якщо ви хочете дізнатись більше про народного месника, чиїм іменем названі вулиці в Україні, музеї і навіть населені пункти, – завітайте до музею Кармалюка в село Кармалюкове у Жмеринській громаді.
Місцеві жителі покажуть вам стежки, якими ходив Кармалюк, і розкажуть цікаві факти.
Телефон для замовлення екскурсій: 068-051-85-77
