«365 днів жодної звістки… 365 днів надії, страху і болю…», «Ми шукаємо! Ми чекаємо! Ми на здаємось!», «Хтось чекає свято, а я чекаю тата…», «Стань голосом безвісти зниклих! Нехай весь світ почує наш біль!», – щонеділі об 11.00 у Жмеринці проходить акція на підтримку безвісти зниклих.
Матері, дружини, батьки, брати, сестри, діти виходять з плакатами і закликають суспільство пам’ятати про тих, хто став на захист нашої свободи, але досі не повернувся додому.
Родини військовослужбовців тримають у руках світлини і прапори тих, кого шукають, і промовляють імена, щоб вони не зникли в тиші війни.
Ці акції нагадують усім нам про біль і втрати, про любов, віру і незламність. Про право кожної родини знати правду. Про заклик до суспільства й влади: не мовчати, не забувати, допомагати шукати.
Бо кожне фото на цих плакатах – це чиясь історія, чиясь доля, чиясь надія.
Завідуюча ЗДО №8 «Барвінок» Олена Гонтар розповіла історію свого чоловіка Володимира Гонтаря з позивним «Техас», який свідомо став на захист України з перших днів війни зі словами: «Вони і сюди можуть дійти, якщо ми не будемо обороняти нашу землю!». І ось вже 321 день тиші, віри і надії без коханого…
Дівчина Олександра Мазура 4ОТБР Оксана Луцишен розповіла, що чекає на чоловіка з 2023 року… Вона не здається, молиться і продовжує вірити у той день, коли зможе обійняти найріднішу у світі людину.
Ми повинні пам’ятати і боротись за них так само, як вони пішли за нас!
І поки лунає «Ми чекаємо вдома!» – боротьба за повернення триває.
Більше фото - у нас на Фейсбук
