На День міста у Жмеринці презентували новий альманах «Рідне місто моє», який поєднав у собі поезію сучасних авторів, пройняту щирою любов’ю до затишних вулиць, славетних земляків, історичного минулого та сьогодення Жмеринки.
Упорядник альманаху, голова літературно-мистецького об’єднання «Калинове гроно» Володимир Горлей розповідає, що у Жмеринській громаді живе багато талановитих, творчих людей, які у своїх творах оспівують красу рідного краю, його історію, людей та незламний дух.
Саме тому виникла ідея об’єднати їхні поезії в одному виданні, щоб зберегти літературну спадщину сучасності та подарувати читачам ще одну нагоду по-новому відкрити для себе рідне місто.
До альманаху увійшли твори авторів різних поколінь, яких об’єднує любов до Жмеринки. Книга стала справжнім поетичним подарунком до 123-ї річниці міста та ще одним свідченням того, що Жмеринка багата не лише своєю історією, а й талановитими людьми, які творять її культурне сьогодення.
Збірник відкривається поезією «Жмеринська балада» – відомого поета-земляка Володимира Забаштанського, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка.
У парку культури та відпочинку на День міста, 2 серпня представники літературно-мистецького об’єднання «Калинове гроно» імені Михайла Солоненка разом із представниками «Просвіти», педагогами, художниками, музикантами, бібліотекарями та краєзнавцями організували поетичні читання, присвячені рідному місту.
Пропонуємо нашим читачам 20 віршів про Жмеринку з нового альманаху
ЖМЕРИНСЬКА БАЛАДА (Автор Володимир Забаштанський)
Доброго здоров’я, жоно, Жмеринко!
За літа мовчання вибачте мені.
Час – одвічний ненажеренко
Зремигав, як сіно, мої дні.
Забуваю вишень білу лірику,
І світань далеких полум’я гніде.
Та Ваш хліб і Вашу ліверку
Ні на мить – ніколи і ніде.
Нічиєї слави не затюкаю,
Але Ваша завжди – від Кармалюка.
Чи ж то раз із черг за тюлькою
Ледь живим спасали малюка.
Потім на товарняку попутному
Підкидали з клумачком до блокпоста.
І махали – в добру путь йому
Прапорцем зеленим із хвоста.
Не така, на жаль, дорога випала.
Чи така, чи не така – та вже навік.
Сонце з лук снаги не випило,
Далеч не розплющила повік.
А мене до Вас авто засапане
Притаскало в біле небуття бинтів.
Крові Вашої запасами
Дух єства мого задвиготів.
Паротяги бігають навпочіпки.
На півсвіту чути справді їхній глас.
Хоч були й у нас свої япончики
І перевертні свої у Вас...
Тільки ж сумно хай не буде зрештою,
Хай вам завжди буде тільки голубо:
– Не була б Одеса першою,
Якби море в Жмеринці було.
ПРИСВЯТА
Моєму місту (Автор Людмила Антонічева)
Уже зоря встає на небокраї,
Рожевий промінь руку подає.
Під небом ясно-синім ніжно сяє
Маленьке місто дороге моє.
Тут верби й осокори, мов з води,
Тут калинові роси й пишні ружі,
А в серці чуємо завжди
Просте і щире: «Тисну руку, друже!..»
Живуть тут люди, до роботи звичні,
В щоденних клопотах збігають дні.
Когось робота зранку звично кличе,
А хтось живе собі, немов у сні.
Так, тут нелегко, але можна жити,
Лиш йди вперед, а не дивись назад,
Бо кожен здатен з нас перетворити
Маленьке місто на казковий сад.
Хай кожен мешканець одну посадить квітку –
І буде море квітів навесні.
Хай кожен прибере круг дому влітку
Сміття вже звичне, а зимою – сніг.
Все у житті почнеться із малого:
З зернини – хліб, із миті – майбуття.
Не май лиш в серці чорного і злого,
І проросте тоді нове життя.
Хай місто буде чистим і прекрасним,
Хай потопає в квітах і садах.
Все в силі і в руках твоїх, сучасник,
Лишень трудись на совість – не за страх.
КОЛОРИТНА ЖМЕРИНКА
(Автор Алла Боровська)
Колоритна Жмеринка яскрава
Народилась у спекотні дні.
Тут вокзал у формі пароплава
У вечірні вдягнений вогні.
Задум цей носив в душі Журавський –
Разом з ним був Риков Валер'ян.
В ресторані лилося шампанське –
На Одесу вів їх капітан.
Досі тут людей перони повні,
Колії не знають мріям меж.
Тут прикраси сяяли коштовні, –
Ходять знову дами на манеж.
Вулички з поважним колоритом,
Специфічні жарти між людей,
Сонцем площа з церквою умита,
Місто, де буяє вир ідей.
Тут Остапа Бендера усмішка
Навіває спогадів вуаль,
Тут бував колись Япончик Мішка –
Пив вино кошерне, грав скрипаль...
Місто, де народжені таланти:
Інженери, фахівці, майстри,
Радіоумільці, музиканти
Й ті, хто у житті так прагне «гри»…
Жмеринка – перетин доль й історій,
Місто – залізничників душа!
На Поділлі виросла, в просторі,
Кожному дає удачу й шанс.
Тут гуляла Леся Українка
І Олена Пчілка тут жила.
В Жмеринці красива кожна жінка –
Все у місті цьому йде на лад!
І коли приходить сюди свято –
Так красиво й гамірливо тут.
Різних міст на світі є багато.
Жмеринці – повага і салют!
РІДНЕ МІСТО
(Автор Тетяна БУРОВА-ТУРЕЦЬ)
Ти пам'ятаєш, рідне місто,
Мене з найперших моїх днів,
Коли життя-лист був ще чистим,
Ти чуло мій вітальний спів.
Збивала я свої коліна
Об тротуари і алеї
Твої, прекрасна батьківщино,
Моя волошко і лілеє!
В архівах пам'яті тримаєш
Наші лінійки і паради
І ще не раз ти нагадаєш
Все те, чому я дуже рада.
Ти проводжала на вокзалі
Мене в студентський переліт.
Я так чекала: що там далі
Готує нам великий світ?
Ти бачила мене щасливу,
А коли сльози на очах –
Чекала знов зі мною дива,
Розвіювала згубний страх.
Тікала у життя доросле
Від тебе в інші я міста.
Вони – не ти. Там інший простір.
А в тебе – рідна простота!
Життя іде. Я повернулась.
Вже не одна – з сім'єю я.
Мені ти щиро посміхнулась,
О люба Жмеринко моя!
СЛАВЕНЬ МІСТУ
(Автор Олексій ГАМАРНИК)
Віват! Віват! Віват! Щирими словами
світ поетичний Жмеринці написав,
я теж вітаю із славними-роками,
щоб вік нескінченний німбом сіяв.
І славень величний на святі читаю,
у вічність століть наше місто летить,
місто квітуче Подільського краю, –
до синього моря залізниця біжить.
Чарівність вокзалу Європі відома,
дороги лягають по розі вітрів.
На плечах сталевих не спатиме втома,
із залів полине божественний спів.
У праці невтомній жив народ, залізниця,
під мирним небом зеленіла діброва.
Життя, як битва, гладіаторів колісниця
і вічний гуркіт, не тиша вечорова.
ЖМЕРИНСЬКИЙ КРАЙ
(Автор Володимир ГОРЛЕЙ, Музика Станіслава Гринчука)
Мій Жмеринський краю, моя батьківщино,
Минулим твоїм й сьогоденням живу.
Плекаю надію і думкою лину
В майбутнє твоє, у країну нову.
Приспів:
Жмеринський край – то колиска віків
Мужніх, відважних в боях вояків.
Слава козацька – то путь нелегка,
Дух незборимого Кармалюка.
Мій Жмеринський краю, щаслива родино,
Ти гордо несеш хліборобське ім’я.
Сади і поля зустрічають гостинно –
Це все Україна квітуча моя.
Мій Жмеринський краю, красо України,
Перлина Поділля, стежина в росі…
Хай слово крилате про тебе скрізь лине,
Живи й процвітай у добрі і красі.
ПІСНЯ ПРО ЖМЕРИНКУ
Музика Леоніда Тодосюка
Рідне моє місто, Жмеринко привітна,
Я тобою завжди у житті горджусь.
Хай твоє імення зорецвітно квітне,
Як згадаю юність – щиро усміхнусь.
Приспів:
Жмеринко, Вітчизно, Україно-мати,
Лине твоя слава по усіх світах.
Жмеринка – від слова: руки потискати,
Жмеринка – від мрії: жити у віках.
Тепловози кличуть трепетно гудками,
Цокотять удалеч потяги твої.
Скрізь новобудови виросли рядами –
Тут живуть краяни, родичі мої.
Рідне моє місто, мій Подільський краю,
Крапелька на карті – диво на землі,
Кращої від тебе сторони не знаю…
Спогади про тебе, наче журавлі.
ОДА ЖМЕРИНЦІ
(Автор Станіслав ДРАЧУК)
А Жмеринка – містечко особливе,
Бо Жмеринщина – то Подільський край:
Рясніє в ньому Благодаті Злива –
Й струмує Поетичний Водограй...
Вона, немов красуня моложава,
Сьогодні лише їй сто двадцять два...
Та вже Її Фату покрила слава,
Адже і молода ще, і нова!..
Було тут і поселення трипільське:
Культура найдавніша серед всіх!..
Й умільці вправні і тоді, і після,
Якими й похвалитися не гріх !..
Як князь Олег ішов на Візантію,
То взяв у рать когорту жмеринчан:
На честь Русі тоді очільник діяв –
Боялись вороги його меча!..
І тут звучала українська мова,
Як українства і культури стяг
Завжди, бо й нині нас втішає Слово –
Ми вдома, вдома – не в гостях ...
Медичним осередком регіону
Це місто стало сотню літ тому...
Завжди були і потяги, й вагони,
І люди, розсіваючі пітьму:
І Забаштанський, Перебийніс, Смолич,
І Загрійчук, Добрянський тут звучать,
Щоб не було російської крамоли,
Щоб українства ставилась печать!
МАРШРУТ ДО ЩАСТЯ
(Юлія ГОРОБЕЦЬ-ВЕРЕТКОВСЬКА)
Рідній Жмеринці
Скільки побачили ці стомлені перони?..
Хтось дочекався тут, а хтось востаннє обіймав.
Потяг стукоче, миготять вагони,
Хтось раптом зрозумів, що щиро покохав.
Колись тут хтось зустріне свою долю,
А хтось запізниться – тому, що не його…
Багато хто тікав від свого болю –
Тепер не пригадати вже всього.
Роки залИшили у пам'яті важливе,
Що не суттєве – загубилося в юрбі.
Все змінюється швидко, в житті усе можливе, –
Якщо не маєш сумнівів в собі.
Напрямки різні… Та прагнуть усі щастя.
І не помістить його жодна із валіз.
Це неповторне для душі причастя
У кожного своє, куди б потяг не віз...
Я ЗАКОХАНА В МІСТО МРІЙ…
(Автор Ірина КОЗЛОВСЬКА)
Я закохана в місто мрій,
Де з колиски любов передали.
Місто спогадів, храмів, надій,
Де коріння моє проростало.
Жмеринка – гордість всіх жмеринчан,
Залізнична столиця Поділля,
Місто зустрічей і прощань,
Що красою чарує довкілля.
Наш вокзал, немов корабель,
Що велично розправив вітрила,
Потяги пливуть з цих земель,
Пасажирам даруючи крила.
Колії – дороги в світи,
Щоб здійснити заповітні мрії,
Та вертаюсь я завжди сюди,
Де вирують радісні події.
Працьовиті та щирі люди,
Парки, сквери і площа центральна,
Тут гостинність відома всюди,
Звучить вальс випускний до світання.
Пам'ять вічно в місті живе
На алеях болю і слави,
Біль за безвісті зниклих пече,
Квіти несемо Героям держави.
Хай корабель припливе до миру,
Рідний дім обійме живими,
Діти в мріях, щоб жили щасливо
Над просторами міста святими.
СМАРАГДОВЕ МІСТО
(Автор Лілія КОГУТ)
Смарагдове місто, дощами умите,
Залюблена вітром Подільська земля,
Промінчиком сонячним ніжно зігріта –
Це Жмеринка рідна, кохана моя.
Тут вулиці, площі, вокзал залізничний –
Мить зустрічей теплих і тихих прощань.
Це флагман величний, це символ одвічний
У морі розбурханих мрій, сподівань.
Тут серце лишається в кожній стежині,
Де доля дарує і світло, й життя.
У кожній усмішці, у рідній людині –
Минуле моє і моє майбуття.
Хай квітне, зростає, надії плекає
Красуня Поділля – наш рідний поріг.
Бо кращого міста у світі немає,
Як Жмеринка – серце залізних доріг.
МОЄ МАЛЕНЬКЕ МІСТО
(Автор Людмила КРЕТОВА)
Жмеринка. Маленька Батьківщина.
В ці серпневі дні у тебе – свято.
Тож злетілись, з’їхались, прийшли ми,
Щоб тебе сьогодні привітати.
Тут дитинства нашого колиска
І доріг життєвих тут початок.
Їдемо чи здалека, чи зблизька –
Ти усіх нас рада зустрічати.
Наше місто – найдорожче, справжнє,
Ти зростило нас усіх з любов’ю.
Де б не були, ти – у серці завжди –
Любимо й пишаємось тобою.
Тут талантів – зоряне намисто,
Душі – щирі і серця – єдині.
Жмеринка – найкраще в світі місто!
Найрідніше місто в Україні.
ПРО СИМВОЛИ МІСТА
Відійшли в минуле сумнозвісний
Дужий молот і селянський серп.
І багато років в нашім місті
Є і прапор свій міський, і герб.
Кольори червоний в них та синій.
Історично склалися вони.
І тепер вже стали традиційні
Для всієї, мабуть, сторони.
Назва міста… (версій є чимало,
Що дійшли до нашої пори):
Жали руки, ринки також жали
Працьовиті й чесні трударі.
Смужки три у срібнім перехресті:
Три важливих лінії доріг –
Це шляхи на Київ, Львів, Одесу…
Наше місто – в центрі серед них.
Дві зорі на синім фоні сяють –
Це – обабіч міста два села.
Золотавий колір вони мають –
То Велика Жмеринка й Мала.
Кінь крилатий – символ залізничний
Над землею нашою злетів.
Так і місто рухається звично
До нових, прекрасніших часів.
І нехай воно зростати буде,
Хай його лиш зміцнюють часи.
Бо живуть у нім прекрасні люди –
Гідні щастя, радості й краси!
МІЙ РІДНИЙ КРАЙ
(Автор Наталя ЛІПЕЙ)
Моє маленьке незабутнє місто,
Мій рідний край, де липа і бузок –
Повітря свіже, неймовірно чисте,
І спалах добрих спогадів й думок.
Біжать по рейках потяги в майбутнє,
Колись до праці нас будив гудок.
Нам будувати Жмеринку могутню,
В життя велике видати квитóк…
Це рідне місто – найдорожче в світі.
Тут люди щирі, з посмішкою всі.
А скільки видатних імен зігріті
На жмеринській оновленій землі:
Маслюк, Турчинов і Сергій Жидківський
І Бжехва Ян – він для дітей казкар…
Хто народився на землі подільській –
Отримали той від долі Божий дар.
У місті цім колись я народилась,
Дитинство, юність тут мої пройшли.
Любити щиро в Жмеринці навчилась –
Закохана в простори і ліси.
…Моє маленьке незабутнє місто,
Мій рідний край, де липа і бузок –
Повітря свіже, неймовірно чисте,
Тут сяйво добрих спогадів й думок.
МІСТО МОЄ
(Автор Людмила Мельник)
На скрижалях історії
Жмеринка – місто, що виросло на перехресті доріг,
Більше ста років вказує шлях подорожнім.
Дивний вокзал-корабель між горбів і полів,
Місто, що жити без потягів звуку не може.
Більше ста років йому!.. Був тоді листопад,
коли поселення Жмеринку визнали містом…
Там, де дві сотні вже літ по долинах й горбах,
Садом розкинулись села біленькі подільські.
Рік 04… Двадцяте століття гряде.
Дивний вокзал й залізниця, вагони скрегочуть.
Місто росте і будується, справи веде.
Люди у місто ідуть. В місті вирує життя і клекоче.
В місті будують дві школи – для хлопців й дівчат.
Церкви і храми, будинки вздовж шляху зростають…
Час революції. Фронт. Тут під звуки гармат
Влада нова за столицю містечко сприймає.
Рік 33… У місто стікається люд.
Села навколо в страху і у чорній біді,
Люди тікають, чекають рятунку і мруть...
Кажуть, що бачив вокзал всі страхи ці тоді....
Рік 41… Вирує страшенна війна.
Жмеринка осторонь не залишилась в борні.
Німці. Румуни. Бої. Артилерія. Танки. Весна…
Рік 44… Пішли вороги навесні.
Післявоєнні роки… Не солодкі часи:
Скільки історій забутих людських і могил?..
Кілька рядків помістились в моєму вірші –
Це не історія, тільки відлуння подій...
Більш півстоліття прожили… Пам'ятаєм війну:
Квіти несли до могил невідомих солдатів,
Тих шанували, хто мирну наблизив весну,
З квітами йшли до героїв могил й на паради ...
Дні Незалежності… Переоцінка подій:
З назвами вулиць іде у минуле минуле...
Дні помаранчеві…
Йшли й вірили в здійснення мрій...
Сотня Небесна на зранених крилах майнула...
Двоє із Сотні, зі списку героїв. Свої –
Вулиці Жмеринки їх іменами назвали...
З їхніх портретів ми відлік часу почали,
Й список загиблих у душах вогнем карбували.
Рік 2022… Кривава скорботна весна:
Вибухів звук тихий ранок і сон перервав.
Ранок кривавий. Прийшла у оселі війна.
Шлях порятунку кожен собі обирав.
Сотні героїв… Спустошене місто мовчить,
Наче завмерло. Із фронту чекає новин.
Тільки сирена над містом щоночі кричить,
Але від рідних, що там – вже мовчить телефон.
Площа… Тут на паради дивились з трибун.
Був постамент – пам'ятають не всі покоління,
Там, в центрі міста, хтось стане у шані в поклон:
Тут, де Алея скорботи людської й терпіння.
Воїнів фото на площі шиковані в стрій…
Квіти, молитви, сльози, лампадки і прапори
Вітром безмовно підносяться і майорять
Там, де у розпачі діти стоять й матері…
Місто моє, як багато пройшло тут подій.
Хтось загубився без сліду на стежці історії…
Місто моє, скільки радості, сліз або мрій
Бачив вокзал-корабель під подільськими зорями.
Місто моє, ти пристанищем стало комусь,
Хоч і безлюдніші стали і площа, і вулиці.
Місто моє, я за спокій твій знову молюсь,
І щоби діти твої із далеких країв повернулися.
Місто моє, розквітай, мов лавандовий цвіт,
Цвітом магнолій в шкільному подвір'ї буяй.
Ще не одну сотню мирних і радісних літ
В щасті, багатстві й добрі проживай.
ЖМЕРИНЦІ
(Автор Надія ПОСТЕМСЬКА)
Над містом пливуть стуманілі поранки,
І рейки зникають у синій імлі...
Тут дихає пам'ять у кожнім світанку,
У кожній стежині на рідній землі...
Тут час залишив і тривогу, і славу,
Відгомін боїв, і надію живу,
Моє місто крізь бурі ішло величаво,
Зберігаючи вірність свою трудову.
Люди тут, наче світло у ранній годині –
І привітні душею, і відкриті серця.
Вони, наче коріння, у рідній країні
Тримають основу свого майбуття!
Знов пригадую гомін вокзальних перонів,
Де торкаються потяги дальніх доріг:
Проминають роки в миготінні вагонів,
Цей шлях мого серця крізь тебе проліг...
МОЯ ЖМЕРИНКА
Вірш, який неможливо завершити...
(Автор Юрій РЕПУЛА)
Місто на рейках і шпалах історії,
Місто в обіймах залізної колії.
Місто, де вокзал почуває себе пароплавом,
Де Привокзальна відчуває себе причалом.
Місто – між Великою і Малою…
Тут тури залізні кличуть в дорогу.
Місто, де пам’ятник О. Бендеру, – який
Відчуває себе циганом, таксистом…
Чи то валютним міняйлом.
Місто вишневого цвіту.
Місто бузкового вітру.
Місто диктує перонам, вагонам,
В чотири світи –
Зелений дають семафори...
Місто-смаколик манежний в дорогу.
Тут живуть всі своїм ритмом і кодом.
Місто не схоже з іншими,
Ані гумором, ані говором…
Місто-перон:
Тут не одну пересадку зробила історія.
Місто пахне мастилом, залізом, димом,
Бульйоном, зоряним пилом.
Місто-згадка, місто-загадка,
Місто-камертон українського шляху…
Місто бомблять росіяни і німці,
Й румуни бомбили, морили голодом.
Місто стає на коліна
Тільки перед загиблим воїном.
Місто, якому дарують вірші.
Місто це вшито в наші душі.
Місто «Хава нагіла», маленька країна
На перегоні віків, на перехресті світів.
ЖМЕРИНКА
Акровірш
Жали в мирі й на добро тут руки,
Магістраль зв’язали онукам,
Европейські шляхи тут укупі.
Ринок – справа і зліва нескупі.
Икне гість тут, наївшись до пупа.
На пероні потяги гукнуть,
Квіт вишневий повиє путніх,
А вокзал-пароплав, наче хлюпне.
О Поділля моє! Сторона моя рідна!
(Автор Надія Рисіч)
О Поділля моє! Сторона моя рідна!
Неба синя блакить, голуба височінь.
Шир безмежна, краса твоя плідна
І вільна, простора твоя далечінь!
Ти – натхнення моє, ти – моя глибина!
Ти – мій розум, мій подих!
Чи ж є в світі ще така сторона,
Як Поділля моє! Земля сильних і гордих!
Жмеринка – доля моя
(Автор ОКСАНА СЛУШНА)
На перетині Божих шляхів,
У відлунні сталевих зіниць,
Крізь століття, крізь гомін віків
Наша Жмеринка – пісня столиць.
Тут у стукоті рейок і шпал
Чиїсь долі пішли в далечінь,
А вокзал, ніби рідний причал,
Відпускає жалі у глибінь.
Сто п'ятдесят і ще п'ять славних років
(Вже багато славетних років)
Ти зустріла в трудах, в боротьбі,
Під гудками локомотивів
Світ відкрив горизонти тобі.
На перетині Божих шляхів,
Попри грози, тривоги й вогні,
Не змовкає дитячий мотив,
Що відроджує віру в мені.
Це – мій дім. Тут коріння живе,
Тут дитинство всміхається знов.
І куди б не привело нове.
Серце кличе туди, де любов,
До перону, де пахне весна,
До каштанів у світлій імлі...
Жмеринко, ти в мене одна —
Як і доля моя на землі.
ЖМЕРИНКА
Жмеринка – жар-птиця жовтокрила,
Жевріє жоржинами, жасмином.
Живописна, життєдайна, жартівлива,
Жорно женихів життєсміливих.
Жмеринка – жертовна жриця,
Жилка жвава, животворча.
Жодної жадоби – жалісниця,
Житниця жаданого жіноцтва.
МІСТО ЮНОСТІ
(Автор Олена Тріскун)
Місто юності. Місто надії.
Знову чую я стукіт коліс.
Як колись, мої перші мрії
Поїзд звідси у безвість ніс.
Пам’ятаю прощання перону,
Стукіт серця і стукіт коліс,
Як під плач привокзального дзвону
Потяг знов в далечінь мене віз.
Потім – той же ритм, але інший,
Знов колеса вистукують такт.
Поверталась. На роки мудріша –
У юнацький душевний свій сад.
Тут училась любити й писати,
І тримала в душі оберіг...
Вміє Жмеринка нас пригортати,
Хто вернувся на рідний поріг.
ЖМЕРИНСЬКИЙ ВОКЗАЛ
Пливе вокзал – подільський корабель,
Платформи-палуби розрізали тумани.
Журавський вивів ліній паралель,
Щоб цей палац назавжди був із нами.
Шаляпін тут співав крізь шум коліс,
І голос той лунав під куполами...
Тут кожен потяг спогади приніс,
З великими зв'язав нас іменами.
Тут вправний майстер диво висікав,
Поет відомий слова вплітав в балади...
Мій рідний край історію писав
Вільну й таку ясну, неначе правда.
Тож далі творимо історію живу,
Тут впевнено ростуть нові поети.
І корабель наш знову на плаву —
Розправ вітрила для нового злету!
Жмеринка – місто моє
(Автор Лариса Тупчій)
Я народилась в невеликому містечку,
Що незвичайну назву має вже давно
Красиву й ніжну –
Жмеринкою зветься.
Від польської – «жму руку!»,
Так, воно звучить.
Прадавні праліси колись шуміли,
Маєтки графа Гейдена були.
Тут проживало кіммерійців плем'я,
Виготовляли різний посуд гончарі…
А потім перші потяги пробігли
По залізниці Київ-Балта,
Що на південь пролягли.
Й з'явилося поселення маленьке,
Де залізничники жили.
Журавський збудував вокзал,
Який, мов корабель, удалечінь пливе...
А потім бурі революції і воєн
Промчались Жмеринкою,
мов стрімкий потік...
Піднялося з руїн моє містечко,
Ще кращим стало, ніж було.
Життя у ньому знову вирувало –
Будівлі зводились, цвіли сади.
Так жмеринчани прославлялись
Своєю працею завжди.
Є серед них – митці, письменники, поети,
Прості трудівники,
спеціалісти з різних сфер…
Живу і я у Жмеринці привітній
І долі дякую за це.
МІЙ КРАЮ РІДНИЙ
Мій краю рідний – Жмеринщино мила!
До тебе я приходжу знов і знов.
Мене ти творчим хистом наділила,
В тобі жагу черпаю і любов.
І лину я до тебе, де б не була:
В чужій далекій стороні –
Тебе я завжди пам'ятаю.
В моєму серці ти завжди.
РІДНЕ ПОДІЛЛЯ МОЄ
(Автор Любов ХАРЧЕНКО)
Поділля рідне, мила сторона,
Красою ти затьмариш всі куточки світу,
Мов намистинка – Жмеринка моя,
І мов перлинка – це моя Петрівка.
Поділля рідне, мила сторона,
Весна ліси квітчає і долини.
В твоїх полях озимина зійшла,
І пісня птахів аж до сонця лине.
Така краса у рідному краю,
Неначе в світі і війни немає.
А я милуюся, за селом стою,
Рідне Поділля – серцем обіймаю!
Ви хоч би раз у Жмеринці бували
Ви хоч би раз у Жмеринці бували,
Ви на пероні потяги стрічали,
Де стук коліс мелодію співає
І вальс, й манеж перон вам обіцяє?
Відходить потяг... Серце завмирає –
Неначе доля у світи втікає.
Небесна вись єднає горизонти синьоокі:
Хто був у Жмеринці – залишив там свій спокій.
СВІТАНКИ
(Автор Олеся ШВАЙДЕЦЬКА)
Світанки в чужому краю не такі,
Надмірно тягучі, надмірно терпкі.
Стежино, мене чим хутчіш поверни
Додому, у Жмеринку. Там – мої сни.
Сміється вокзал, наш славетний маяк.
Знайомий пейзаж і без нього ніяк!
Доріжка з дитинства в доросле життя,
Тут стукіт коліс – наче серця биття!
Хоч мрію побачити різні світи,
В думках моє місто, що вміє цвісти!
І як би не вабили гори й моря,
У Жмеринці – вічна колиска моя!
МОЄ МІСТО
Присвячується рідному місту!
Це моє місто – пристрасно-гаряче,
Примарно зіткане із почуттів, думок,
У нього колорит і творча вдача,
Та аромати ніжних пелюсток!
Це моє серце, сповнене любові,
Дитячі спогади, протоптані стежки,
І корабель чарівний, загадковий,
Несе тебе в незвідані світи!
Це крила, які розправляє вітер
На прапорі, що гордо майорить,
Жмеринка – всього лиш вісім літер,
Але вона завжди вперед летить!
Це місто так багато поєднало,
Народи, мови, звичаї тому
Якого б лиха воно не зазнало,
Ми завжди палко віддані йому!
Тут побували скіфи і трипільці,
Що жили ще у сиву давнину,
Нам дали назву люті кіммерійці,
А може просто польське «руку жму?»
І німець Гейден тут став хліборобом,
Петлюра перемир'я підписав,
Гришин очолив ярих патріотів
І від фашистів місто визволяв!
Прокладена тут перша залізниця,
Сам імператор в гості приїзджав,
Колись Жмеринка була столиця,
На зламі революцій і держав!
Пройшли роки і моє рідне місто,
Живе і квітне між усіх зірок,
Хай воно сяє пишно, урочисто,
І буде вдалим кожен новий крок!
ПЕРОН МОЄЇ ДОЛІ
Спогад
(Автор Олена Юр'єва)
Жмеринка. Я її не обирала. Це вона обрала мене. Вона прийняла мене у свої обійми на пероні вокзалу.
Добре вирушати в подорож на відпочинок. Тоді ти живеш тим особливим валізовим настроєм, як схимник, якого після довгої щоденної праці раптом звільнили від епітимії та подарували омріяну мандрівку. Я не відчувала такого настрою, бо вирушала в невідомість. Коли потяг підходив до станції, а пасажири вже стояли в тамбурі в очікуванні зупинки, я ще сиділа на своєму місці, бо не знала, куди мене закинула доля. Так, мабуть, почувається маленьке кошеня, яке забрали від мами й віддали в добрі, але чужі руки. Та цікавість бере своє. І вибір уже остаточний. Ти тут – і крапка.
Вокзал приголомшив своєю архітектурою. Перша думка була: «Ну ось, Оленко, ти все життя мріяла жити біля моря. Тож твоя мрія здійснилася — корабель уже є». Цей неперевершений корабель постав переді мною у всій своїй красі та величі, ще й із нашим рідним прапором на флагштоці. Це тепер мій дім. Багато залізничних колій, наче морські шляхи, розходилися в різні сторони, сяяли під сонцем сталевими рейками, немов хвилі, що переливаються у вітряну погоду.
Десь далеко позаду залишився мій степовий донецький край – із нескінченними вітрами, гуркотом війни, вибухами, холодом нетоплених кімнат, відключеннями електрики, відсутністю води та суворими обличчями людей, які жили поруч із фронтом.
Мій паспорт, потертий від постійних переїздів у тривожній валізі, був пожовклий і обшарпаний, наче осінній листок, який кружляє у передосінньому вітрі та тихо лягає на бруківку.
Жмеринка зустрічала мене смаколиками, щедрістю врожаю та родючістю своєї землі. Мій акцент одразу викликав запитання: «Ви звідки?». Моє «г», моє «шо», мій донбаський говорок не зовсім вписувалися у м’яку мелодію місцевої говірки. Та все це перекривали доброзичливість людей і щире бажання допомогти. З часом я зрозуміла, що жителі Жмеринки – надзвичайно теплі й ввічливі люди. В автобусах тут кажуть одне одному: «Дякую», «Гарного дня». Спочатку це навіть дивувало мене. Адже там, звідки я приїхала, життя під обстрілами навчило людей поспішати. Коли кожної миті може бути приліт, між вибухами треба встигнути зробити найнеобхідніше – просто вижити. І це мирне людське тепло спочатку навіть налякало мене.
Як же я, людина з іншого виміру, зможу стати частиною цього світу? Спочатку я почувалася «іноземкою», яка прибула з України в Україну, але ніби в інший вимір.
Тепер я знаю: Господь знав, що саме потрібно мені — прибульцю з іншого світу. Саме Він привів мене сюди, до моєї дивної мрії — жити біля моря, знайти своїх людей, заспокоїтися і знову навчитися черпати зі світу любов, підтримку та віру.
ДІМ ТАМ, ДЕ СЕРЦЕ
Domus est ubi cor. (Дім там, де серце.)
Де тепер моя сім’я?
Ось же – Жмеринка моя –
Надзвичайна і така,
Як пісенна стрічечка…
В листях жовтих і мостах,
Залізничних коліях.
В українських голосах,
Спогадах і молитвах.
В усмішках і привітаннях
І в обіймах зустрічальних.
Посиденьках – з міцним чаєм
В радощах, а чи в печалі,
Каламбурах. В добрих жартах,
В суперечках і порадах,
В розповідях про минуле:
Те, що є, і те, що було.
В витривалості подій,
В планах і таємних мрій,
В вірі і у хвилюваннях,
У тривогах… Не навчальних,
В ніжних дотиках, коханні,
Таємницях і віршах –
Це для мене – найдорожче
Всіх багатств земного світу.
Відгук на мої молитви –
Світло, щоб не загубити.
Це мені дає свободу
На дихання і спокій,
Не зважати на погоду –
В любій Жмеринці моїй…
РІДНА ЗЕМЛЯ
(Атор Тетяна ДЕРКАЧ)
Моя рідна земля – Україна!
Рідне місто, в якому живу,
Рідна мова моя солов'їна,
Рідні люди, яких я люблю!
Рідні ріки і сині озера,
Рідна хата, батьківський поріг,
Рідне слово і творче натхнення,
Рідний сад і вишневий пиріг!
Рідна стежка, що в'ється додому,
Рідний степ, золоті колоски,
Рідна пісня, знайома до болю,
Вишиванки строкаті нитки...
Рідні квіти, що мати садила,
Рідний клен, що шумить у гаю –
Це моя незалежність і сила,
Це країна, в якій я живу!
ПОДІЛЬСЬКА ПЕРЛИНА
(Автор Олександр ЯРЕМЧУК)
Мила тисячам сердець Подільська Перлина,
Знають твоє ім'я всюди, не лиш в Україні!
Є свої каштани в тебе, навіть свій Привоз!
Є ще, кажуть, діючий у тебе диво-Паровоз!?
Ти колись була Столиця Єврозалізниць!
З'єднувала між собою з десяток столиць!
Є у тебе історія, свої таємниці,
Чув вокзал твоє гнівне «фе» навіть з вуст цариці!
Білий красень-пароплав у полях Поділля,
Пам'ятає ресторан гучнії весілля!
Гумор твій, твій колорит, життя розуміння
В серці та душі несе п'яте покоління!
Виростила і вказала у життя дорогу,
Згартувала та викувала віру в перемогу!
Люба моя Жмеринко, в Твій Серпневий День
Я бажаю Тобі сміху, радості, пісень!
Будь щаслива, квітни рясно, в мирі розквітай!
Жмеринчанам всього світу сили надавай!
КВІТУЮТЬ ТРАВИ
(Авторка Ольга ЛАЙДЬОНОВА)
Квітують трави польові —
Ожили клаптики землі.
Не пишні рози, не тюльпани —
Прийшли з ранкового туману.
Прості, незаймані дива,
Де вітер пісню затіва.
Тут синь волошок, наче небо,
Якому більшого не треба.
Хмаринка біла — то ромашки,
Легкі і ніжні, наче пташки.
Тут пахне медом і грозою,
Світанком, сонцем і росою.
Без рук людських і без опіки,
Їх корінь пив степові ріки.
У цім букеті — вільна воля,
Жива душа палкого поля.
Тепла і літа подарунок —
Природи ніжний поцілунок.
У книзі також містяться цікаві факти про рідну Жмеринку, які підготувала Софія Сладковська.
