Сьогодні Жмеринка попрощалася з Юлією Миколаївною Когут – директоркою Жмеринського ліцею №5, мудрою керівницею, талановитою педагогинею і неймовірною Людиною, яка назавжди залишиться у серцях її колег, учнів, і жителів нашого міста.
Крізь усе місто, вулицями Жмеринки, для Юлії Миколаїівни сьогодні пролунав Останній дзвінок… Цей дзвін звучав особливо боляче, наче промовляв: «Дякуємо, Юліє Миколаївно. За все…».
Молитву звершили у Соборі Олександра Невського УПЦ. Сотні людей прийшли попрощатись зі світлою Людиною і подякувати за її любов до дітей, до рідної школи і до життя...
Заступниця міського голови Ольга Боровська висловила щирі співчуття родині, розділивши біль цієї непоправної втрати з рідними та близькими.
Начальниця управління освіти Аліна Твердохліб згадувала життєвий і професійний шлях Юлії Миколаївни, її безмежну любов до дітей, роботи та рідної школи. Вона говорила про керівницю, яка завжди прагнула найкращого для свого ліцею, яка вкладала у нього душу і сили.
Під керівництвом Юлії Миколаївни ліцей №5 завжди був серед перших в успішності, досягненнях, конкурсах, освітніх міжнародних проєктах. Але найбільшим її досягненням були не рейтинги й нагороди. Найбільшим досягненням були люди – її учні, колеги, випускники, для яких вона стала прикладом професійності, вимогливості, людяності та любові до своєї справи.
Колеги ліцею №5 зі сльозами згадували свого керівника. Говорили про Юлію Миколаївну як про людину, на яку можна було рівнятися, до якої можна було прийти за порадою, підтримкою чи просто добрим словом.
Вона була сильною. Вона була мудрою. Вона була вимогливою, і водночас неймовірно щирою, доброю, життєрадісною та світлою. Юлія Миколаївна також входила до Асоціації керівників закладів освіти – професійної спільноти, до якої об’єдналися кращі директори шкіл та керівники дитячих садочків.
Тут освітяни ділилися досвідом, напрацюваннями, новими ідеями, підтримували одне одного та разом працювали задля розвитку освіти. Юлія Миколаївна була активною учасницею цієї спільноти, щедро ділилася власним досвідом і постійно прагнула розвиватися та вдосконалюватися.
Юлія Миколаївна надзвичайно любила життя. Любила подорожі, людей, зустрічі, свою роботу і найбільше – дітей. Вона вміла бачити у кожній дитині можливості й вірила, що школа може змінювати життя.
Сьогодні Жмеринка провела її в останню путь. А разом із нею ніби перегорнула сторінку цілої епохи ліцею №5.
Та є люди, які не йдуть назавжди. Вони залишаються у своїх учнях, у спогадах колег, у шкільних коридорах, у фотографіях, у добрих справах, які продовжують жити після них.
І, мабуть, саме тому сьогоднішній Останній дзвінок був не лише прощанням. Він був подякою за роки праці, за дітей, за школу, за любов.
Спочивайте з миром, Юліє Миколаївно!
Нехай Ваші учні ще багато років дзвенять своїми дзвониками на шкільних подвір’ях, а в серцях тих, кого Ви навчали й кому допомагали, назавжди живе пам’ять про неймовірну Людину, яка так сильно любила життя.
