22 вересня у селі Коростівці Жмеринської громади відбулося відкриття меморіальних дошок на честь трьох захисників України: Анатолія Годзішевського, Івана Демчишина та Анатолія Біланчука, які свого часу навчалися у філії Коростівецька гімназія комунального закладу «Жмеринський ліцей №6».
На шкільному подвір’ї зібралися родини полеглих воїнів, педагоги та учні, представники влади, односельці й небайдужі жителі громади.
Захід розпочали з вшанування світлої пам’яті випускників гімназії: Анатолія Годзішевського, Івана Демчишена, Анатолія Біланчука, Сергія Гриба, Вадима Тодосюка, Геннадія Кочуровського, воїна-афганця Олега Лавренчука та всіх воїнів, які віддали своє життя за незалежність та свободу України.
Право відкрити меморіальні дошки надали найріднішим людям загиблих захисників. Пам’ятний знак Анатолію Годзішевському відкрили його мама Олена Михайлівна та дружина Олеся Вікторівна; Івану Демчишену – дружина Тетяна Петрівна та син Петро; Анатолію Біланчуку – мама Ольга Григорівна та батько Анатолій Іванович.
Цього дня згадали життєвий і військовий шлях кожного Воїна, аби наступне покоління зберігало пам'ять про людей, які жили, любили, мріяли та обрали шлях воїна, залишивши по собі подвиг, який не має бути забутим.
Анатолій Годзішевський
Анатолій Анатолійович Годзішевський народився 28 жовтня 1982 року. Навчався у Коростівецькій школі, згодом здобув фах тракториста-машиніста та слюсаря у Браїлівському ліцеї. Тривалий час працював у Києві. Захищати Україну почав ще у 2014 році, беручи участь в АТО-ООС. Старший сержант, військовослужбовець 172-го батальйону 120-ї окремої бригади територіальної оборони, позивний «Скорпіон».
23 травня 2024 року він загинув у населеному пункті Стариця Вовчанської міської ради Харківської області. Під час артилерійського обстрілу захисник отримав осколкове поранення, несумісне із життям.
Іван Демчишин
Іван Миколайович Демчишин народився 2 грудня 1972 року в селі Малі Коростівці у багатодітній родині. У 1988 році закінчив Коростівецьку школу. Згодом проживав у Жмеринці, працював будівельником. Попри проблеми зі здоров’ям, Іван став на захист Батьківщини. Служив навідником зенітної установки у складі 41-ї окремої механізованої бригади. 2 листопада 2024 року Іван загинув у районі села Новоіванівка Курської області.
За мужність і відвагу захисник був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, мав статус ветерана війни.
Анатолій Біланчук
Анатолій Анатолійович Біланчук народився в селі Очитків Оратівського району. Коли хлопчикові був лише рік, родина переїхала до Коростівців. Тут він навчався у місцевій школі, а згодом у Браїлівському ліцеї здобув фах тракториста-машиніста та слюсаря.
Тривалий час проживав у Києві, працював, займався садівництвом, виховував двох синів - Максима та Даніїла.
До лав Збройних сил України Анатолій став у вересні 2023 року, приєднавшись до 29-ї окремої важкої механізованої бригади. Виконував бойові завдання на одному з найгарячіших напрямків — поблизу Бахмута. Під час бойових дій отримав поранення та контузію, після чого проходив реабілітацію. Та після відновлення знову повернувся до війська.
20 січня 2025 року Анатолій був мобілізований вдруге - вже до 59-ї окремої штурмової бригади безпілотних систем імені Якова Гандзюка. 14 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання в населеному пункті Успенівка Покровського району Донецької області захисник загинув.
Три різні долі, три родини, три людські історії, які назавжди поєднала війна. Колись вони сиділи за шкільними партами, вчилися, дружили, будували плани на майбутнє. Сьогодні їхні імена викарбувані на меморіальних дошках на подвір’ї рідної школи.
Свою вдячність, шану та низький уклін родинам полеглих захисників висловили заступниця міського голови з питань діяльності виконавчих органів Ольга Боровська, староста Коростівецького старостинського округу Анатолій Кокиза та голова ради ветеранів Коростівецького старостинського округу Олександр Яремушко.
Настоятель місцевого храму отець Василій звершив молитву за всіх полеглих у війні й освятив меморіальні дошки.
Завершили захід Державним Гімном України.
Відтепер пам’ять про мужніх Воїнів залишиться тут - серед людей, які їх знали, поруч із школою, де колись починався їх життєвий шлях. І кожен, хто проходитиме повз, бачитиме не просто меморіальні дошки, а імена людей, які віддали життя за Україну та кожного з нас.
