У Жмеринській громаді сьогодні функціонують два дитячі будинки сімейного типу та патронатна сім’я, готова приймати дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах. А для великої родини Миколи та Олени Розвадовських зі Скадовського району Херсонщини саме Жмеринка стала місцем, де після окупації, евакуації та довгої дороги додому вдалося розпочати нову сторінку життя.
Історія родини Розвадовських стала однією з тих, що прозвучали 25 вересня у Вінниці під час зустрічі «Жива книга: відверті історії турботи про дітей». Захід присвятили сімейним формам виховання, патронату та наставництву.
Херсон – окупація – Європа – Жмеринка
Олена та Микола Розвадовські створили дитячий будинок сімейного типу ще у 2015 році на Херсонщині. Повномасштабна війна змусила велику родину залишити рідний дім.
Їхня дорога пролягла через окуповану територію, Крим, Росію, Німеччину, а згодом – на Вінниччину.
У 2025 році Жмеринська громада за кошти державного бюджету придбала житло для дитячого будинку сімейного типу. Завдяки державній програмі родина змогла повернутися в Україну та оселитися у Жмеринці.
У 2026 році Розвадовські прийняли до своєї сім’ї ще трьох дітей, яких вдалося вивезти з окупації.
«У нас зараз виховується в сім’ї дев’ятеро дітей. Різні характери, різні долі, але всі ми – велика дружня родина», – розповіла Олена Розвадовська.
Головним для себе подружжя називає просте, але надзвичайно важливе бажання: щоб кожна дитина почувалася у їхньому домі безпечно, комфортно і знала, що вона потрібна.
ЖМЕРИНСЬКА ГРОМАДА: ТУРБОТА, ЯКА СТАЄ ДОМОМ
2 дитячі будинки сімейного типу працюють у громаді.
1 патронатна сім’я готова тимчасово приймати дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах і потребують безпечного середовища, догляду та підтримки.
Патронат: безпечне місце у складний момент
«Жива книга» – це формат, де про сімейні форми виховання говорять не мовою статистики, а через історії людей. Своїм досвідом поділилася Сандра Зайцева, яка разом із братом та сестрою свого часу потрапила до патронатної родини. За її словами, така сім’я може стати для дитини тим самим безпечним місцем, яке особливо потрібне у складний період життя. Свою історію розповіли й патронатні вихователі Людмила Рожківська та Борис Харченко з Турбівської громади. Від жовтня 2024 року їхня родина прийняла вже десятьох дітей із п’яти сімейних груп.
Нині на Вінниччині послуга патронату розвивається у 12 громадах, а дітей приймають 15 родин патронатних вихователів.
Любов, яка об’єднує дев’ятьох дітей
Ще одна історія «Живої книги» – родина Лариси та Павла Побережних. У їхньому дитячому будинку сімейного типу виховуються дев’ятеро прийомних дітей, п’ятеро з яких повернулися з-за кордону після евакуації у складі інституційного закладу.
Подружжя спочатку стало прийомною сім’єю, а згодом вирішило створити ДБСТ, щоб допомогти більшій кількості дітей. Основою своєї великої родини вони називають любов і взаємну підтримку.
Наставник – дорослий друг для дитини
Допомагати дитині можна не лише ставши прийомними батьками чи патронатними вихователями.
Про наставництво розповіла Софія Юдіна. Два роки вона підтримувала дівчинку, яка проживала в інституційному закладі: зустрічалася з нею, спілкувалася, допомагала отримувати новий життєвий досвід. Наставник не замінює батьків. Це відповідальний дорослий, який може стати для дитини другом, порадником і людиною, на яку можна покластися.
Понад 3600 дітей уже повернулися
Окремою темою зустрічі стало повернення в Україну дітей, евакуйованих за кордон після початку повномасштабної війни. За словами координаторки проєкту «ПОВЕРНЕННЯ: Україна – родина – дім» Ольги Павлик, у складі 203 закладів за кордон було евакуйовано 4811 дітей. 3660 уже повернулися в Україну.
Важливо не просто повернути дитину, а забезпечити їй середовище, у якому вона почуватиметься захищеною: у біологічній родині або іншій сімейній формі виховання.
Унікальність «Живої книги» Вінниччини була ще у тім, що у героїв, які розповідали свої історії, брали інтерв’ю поважні держслужбовці. Відкриті запитання від влади – це той діалог, який налаштований на покращення майбутнього розвитку сімейних форм виховання. У прямому спілкуванні із «живими книгами» брали участь Сергій Шмігленко - начальник Служби у справах дітей Вінницької ОВА, Наталя Квят - очільниця Головного управління Національної соціальної сервісної служби у Вінницькій області, Вадим Мазурик – представник Нацради з питань телебачення і радіомовлення у Вінницькій області.
Представники влади зазначили, що такі зустрічі є дуже корисними, адже ти починаєш розуміти ситуацію не зі звітів та доповідей, а з історій реальних людей. За словами регіональної координаторки проєкту на Вінниччині Тетяни Галузинської, такий публічний формат діалогу дасть можливість підтримати та популяризувати сімейні форми виховання, а це, у свою чергу, допоможе дітям та підліткам, яким так необхідна допомога.
Не статистика, а людські долі
Героям «Живої книги» ставили запитання представники обласної влади та державних служб. Учасники наголошували: саме безпосереднє спілкування допомагає побачити за цифрами та звітами реальні потреби дітей і родин.
Для Жмеринки ці історії особливо близькі. Адже сьогодні наша громада вже стала домом для дітей, яких війна змусила залишити рідний край.
Історія родини Розвадовських – про значно більше, ніж придбаний будинок. Після окупації, вимушеного переїзду і тисяч кілометрів дороги дев’ятеро дітей мають місце, де можуть знову просто бути дітьми. А Жмеринка для них стала містом, у якому можна починати нове життя.
Зустріч відбулася в межах проєкту «ПОВЕРНЕННЯ: Україна – родина – дім», що реалізується Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), МБО «Партнерство «Кожній дитині» спільно з державними партнерами за фінансової підтримки Ірландської допомоги розвитку та уряду США.
