Їм вже давно за 80, але вони досі пам’ятають, як бідували та, будучи зовсім маленькими, носили їсти солдатам. У нашому місті залишилося лише дві жмеринчанки-партизанки. Галина Миколаївна Зінькова та Лідія Іванівна Трофімчук розповіли, як допомагали солдатам, будучи дітьми.
Особливе місце у житті цих жінок – події ІІ Світової, партизанський рух і довгоочікуване звільнення рідного краю від фашистів.
Галина Миколаївна Зінькова була учасницею Жмеринського партизанського загону «Радянські патріоти» – під керівництвом Василя Кіняєва. Їхній штаб знаходився по вул. Одеській, де партизани збиралися і визначали обов’язки.
«Носили листівки, ховали гвинтівки, мені тоді було 13 років, – розповідає 89-річна Галина Миколаївна. - Не було страху взагалі. Як зараз пам’ятаю червоні німецькі глечики, в яких я проносила листівки повз гестапо. Нам приходили і говорили, що, куди і як нести», – згадує жмеринчанка-партизанка.
на фото Галина Миколаївна Зінькова
Після війни закінчила 7 класів у 18-й школі (сьогодні школа-гімназія), потім навчалася і працювала в залізничній лікарні акушеркою.
Головною відрадою у житті жінки є сини, онуки, і правнук, які допомагають та підтримують Галину Зінькову.
Партизанка - у сім років
На фото Лідія Іванівна Трофімчук
Ветеран партизанського руху та підпільник у роки Другої світової війни Лідія Іванівна Трофімчук була найменшою у сім’ї. Після смерті батька мати залишилася одна з п’ятьма дівчатками. У 7 років почала допомагати партизанам. Так як була маленькою, ніхто б не подумав на дитину. Носила їсти солдатам, яких переховували в ямі на подвір’ї.
«Важко було жити, не було що їсти, в що вдягнутися», – згадує пані Лідія.
Після визволення працювала на різних роботах, на пенсію пішла з вагонного депо, має 42 роки стажу.
