24 серпня, у День Незалежності України, на фасаді будівлі Жмеринської міської ради встановили меморіальну дошку Миколі Лівіцькому – третьому Президенту Української Народної Республіки в екзилі, сину відомого українського громадсько-політичного діяча, голови Ради народних міністрів УНР Андрія Лівицького.
Микола Лівицький народився 22 січня 1907 року у Жмеринці в сім’ї Андрія та Марії Лівицьких. Його рід походить з Полтавщини і вважається, що в часи Гетьманщини Лівицькі були сотниками та полковими осаулами.
Ініціатор встановлення меморіальної дошки депутат Жмеринської міської ради Анатолій Осаулов та громадські активісти.
Прожити довгий час на території України Миколі та його сім’ї не вдалось. В 1918 році він розпочав навчання в київській гімназії ім. Тараса Шевченка. Наприкінці 1920-го їм з батьком довелось емігрувати до Польщі. Андрій Лівицький був активним учасником подій Української революції й на момент еміграції займав посаду прем’єр-міністра УНР. Після смерті Симона Петлюри в 1926 році він зайняв його посаду.
Микола Лівицький став одним із засновників та керівників Українського національного державного союзу (УНДС). З 1949 року - член уряду Української Національної Ради, а з 1957 р.- його голова і міністр закордонних справ. На той час він вже жив у США. Зрештою у 1967-1989 роках він - Президент УНР в екзилі (третій за рахунком).
Важливе місце в його житті займала журналістика та публіцистика. У 1948 -1950 рр. він очолював Спілку українських журналістів на чужині. У 1950-х роках був редактором газети «Мета» Українського інформаційного бюро в Мюнхені. Написав низку праць, у тому числі «Захід — Схід і проблематика поневолених Москвою націй» (1975), «ДЦ УНР в екзилі між 1920 і 1940 роками» (1984).
Микола Лівицький помер 8 грудня 1989 року в Філадельфії. Похований на українському православному цвинтарі в Саут-Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі.
