У день 86 роковин Голодомору на Жмеринщині відбулося ряд заходів, присвячених пам’яті усіх загиблих в роки голодоморів в Україні.
23 листопада в селі Жуківці біля пам’ятного знаку жертвам Голодомору відбувся мітинг-реквієм. Представники влади, односельчани, діти і дорослі в молитві та із запаленими свічками вшанували пам’ять закатованих штучним голодом.
Заступник міського голови з питань культурної політики міста Володимир Дудік розповів про масове голодування, яке торкнулося наших земляків на Вінниччині.
«Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933-го. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня помирало голодною смертю 25 тисяч чоловік, щогодини – 1 тисяча, щохвилини – 17 осіб. Голод забрав протягом цих страшних років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів. На Вінниччині від голодомору загинуло 1 мільйон 600 тисяч осіб – це більше, ніж в період окупації фашистів», – акцентував Володимир Дудік.
Заступник міського голови з гуманітарних питань Ольга Боровська закликала усіх присутніх не забувати про трагічні сторінки історії нашої держави та вчити молоде покоління з шаною відноситися до національних традицій і святинь.
Староста Жуковецького старостинського округу Жмеринської міської ОТГ Надія Тріскун розповіла, що лише в їхньому селі в роки голодомору померло 146 людей, а найстрашніше було, коли помирали одразу сім’ями, із маленькими дітьми.
Про те, як дивом вдалося врятуватися від голодної смерті, та що довелося вживати замість їжі розповів свідок тих страшних років, місцевий житель Тарас Маніленко.
«В січні мені виповниться 91, а в роки Голодомору мені було лише 5. Я пам’ятаю, як плакала мама, коли не було чим накормити дітей, як їли листя від черешні та вишні, як навесні садила в землю не картоплю, а лушпиння. А молодший братик грався, і в бур’яні знайшов дитячий череп. Як виявилося, їх там було дуже багато, і всі вони дитячі – від 5 до 15 років. Це були випадки канібалізму. Моторошно говорити і згадувати той час», – зі сльозами на очах розповідав Тарас Максимович.
Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять загиблих та поклали до підніжжя пам’ятника живі квіти, шматочки хліба та лампадки.
Дітям цього дня роздали печиво, а кожен бажаючий мав можливість ознайомитися зі свідченнями очевидців та прізвищами загиблих земляків, які зберігаються у книгах пам'яті.
