18 червня в Україні і в світі відзначають День батька. Це свято стосується кожного з нас, адже саме батько показує нам світ як вихователь, друг, захисник та мудрий порадник.
Люблячий батько власним прикладом демонструє життєві принципи та цінності, і готовий підставити плече допомоги у найважчі хвилини.
Жмеринчанин Олег Антонюк, місцевий історик, який може розповісти цікаві факти про кожен куточок у нашій громаді, останнім часом найчастіше навідується саме до центрального кладовища. Ні, не тому, що хоче написати нову книгу про історію Жмеринки, а до свого сина, який віддав за нашу свободу найдорожче – своє життя.
Ярослав Кушпіта для Олега Михайловича Антонюка був пасинком, але батьківська любов і турбота завжди були поруч – і під час складання іспитів до медичного університету, і під час рішучого кроку стати на захист держави в ролі бойового медика.
Ярослав Кушпіта – Герой, який віддав за Україну і нашу свободу найдорожче
«Ярослав був з родини медиків, і теж прийняв рішення продовжити сімейну династію лікарів. Ярослав закінчив школу №2 та медичне училище, працював в районній лікарні», – розповідає Олег Антонюк.
Впродовж навчання та перших професійних кроків Олег Михайлович підтримував Ярослава як рідного сина і постійно закликав здобути вищу медичну освіту.
«Пам’ятаю як ми разом вчили хімію, я на відмінно знав цей предмет ще зі школи, і допомагав Ярославу підготуватися до екзаменів. Документи подавали і в Одеський інститут, і в Київський медичний імені Богомольця. В Одесу він пройшов на платну форму, а в Київ – на безкоштовне. Там і навчався», – згадує Олег Антонюк.
Після навчання Ярослав Кушпіта працював лікарем в Бердичеві. Під час акадамвідпустки став на облік військкомату у Жмеринці як медик, і в 2014 році отримує повістку у зону антитерористичної операції.
Відмовлятися навіть не думав, хоча і мав власні проблеми зі здоров’ям, однак був твердо переконаний, що рятувати життя на фронті також хтось повинен.
Доля скерувала так, що Ярослав став двічі учасникам АТО, брав участь в боях за Дебальцеве Донецької області.
Військовий медик завжди був готовий прийти на допомогу побратимам, надати першу медичну допомогу, мужньо стояв на позиціях і робив усе можливе, щоб прогнати окупанта з рідної землі.
«Санінструктор 128-ї мукачівської гірсько-піхотної бригади Ярослав Кушпіта більше трьох місяців разом із дев’ятьма іншими солдатами охороняв блок-пости неподалік від Дебальцевого. Після нападу на блок-пост Ярославу вдалося вижити. Коли він мені розповідав про ті події, я відчував скільки жахів цьому хлопчині довелося пережити», – згадує розповіді пасинка місцевий історик.
Після АТО продовжував навчання в Київському медичному університеті, потім знову АТО, і аж потім повноцінне закінчення університету. Далі розпочалася практика в Житомирській області, і нарешті через багато років, такий омріяний ним диплом лікаря!
Але повномасштабна війна перекреслила світле майбутнє лікаря, і він знову був змушений стати на захист рідної землі поруч із побратимами, з якими боронив Донецьку область в АТО.
«Через тиждень 1 березня не обдумуючи своє рішення, Ярослав знову взяв до рук зброю і свою санітарну валізу – призвавшись в лави ЗСУ старшим бойовим медиком. Він мужньо виконував бойові завдання 2 місяці вже як досвідчений воїн у боях в районі Запорізької та Дніпропетровської області. Там і зупинилося серце хороброго медика 30 квітня 2022 року», – з болем біля могили Героя розповідає Олег Антонюк.
Минуло трохи більше року, а вітчим щоразу приходить до могили свого сина, прибирає, приносить пасочки на Великдень і шоколадки. Йому болить, як і кожній матері і дружині, адже батьківська любов особлива, сповнена мудрості і безмежної підтримки.
Ярослав Кушпіта загинув як справжній Герой, бойовий санітар, який віддав життя за Україну, за рідну Жмеринку і за усіх нас!
Вічна пам'ять Герою і низький уклін родині – матері Лідії, батьку Олегу та всім рідним!
