Щирою посмішкою і сильним стисканням біонічного протезу руки нас зустрічає морпіх Олексій, який приїхав до Жмеринки зі Знам’янки Кропивницького району, щоб віддати шану побратиму Роману Цимбалу. Захисник робить кроки ще не зовсім сміливо, адже має десятки шрамів після операцій на ногах, внаслідок артобстрілу втратив руку, але не втратив віру у перемогу добра над злом.
Саме Роман Цимбал врятував Олексія: дотягнув пораненого з поля бою до евакуаційного пункту, а сам повернувся у бій, який став останнім для відважного Воїна.
Олексій привіз прапор 37 окремої бригади морської піхоти із девізом «Вірний завжди!», іменний шеврон та приніс на могилу побратима каву... Разом із дружиною Романа Цимбала Юлією, донечкою Амалією і синочком Домініком занесли квіти на Алею Героїв у Жмеринці та вшанували пам’ять Героя на кладовищі у Слободі-Межирівській, де похований Роман.
«Дякую, Брате! Не забуду!», – саме ці слова написав Олексій на прапорі, який прикріпив до флагштоку поруч із могилою Романа.
Обидва військові були не просто товаришами, за їхню мужність і відповідальність вони були призначені командирами відділень у 37 бригаді.
«Він був найкращим з кращих… Хоробрий, вірний, щирий, справжній… Ми з ним з перших днів були під час формування частини, на навчаннях в Британії та Італії, а потім пліч-о-пліч на передовій. Коли я прийшов на службу, то думав, що зустріну багато вмотивованих людей, і я шукав таких, щоб з ними затоваришувати. Саме в очах Романа я бачив честь, відвагу, стійкість, вірність… Коли я отримав поранення, в мене відірвало праву руку, а ноги були повністю посічені, що я і ступати не міг, саме Роман єдиний, хто відгукнувся, і не побоявся пройти крізь обстріл за мною…», – розповідає Олексій.
Що було далі, Олексій не пам’ятає, адже втратив свідомість, а коли прокинувся після операції в Запоріжжі, то дізнався про загибель товариша.
«Роман дотягнув мене до нашого окопу, а сам повернувся у бій. Я тримав свою відірвану руку, і вірив медикам, які обіцяли пришити мою руку назад, але коли прийшов до свідомості, то побачив, що руки вже немає… Але не це було страшно почути, а те, що в той день «Рамзес» (ред. – позивний Романа Цимбала) не повернувся з бою…», – з сумом згадує побратим.
Роман Цимбал загинув за Україну
Роман Цимбал загинув за Україну
До війни Олексій працював машиністом у Знам’янці, мав улюблене хобі, яке допомогло йому стати витривалим – лицарські бої доби Середньовіччя. І хоча в Україні про історичний середньовічний бій як спорт знають небагато, саме у Кропивницькому цей вид спорту дуже популярний серед молоді, і Україна займає друге місце у світі на міжнародних змаганнях.
Олексій дякує побратиму за врятоване житття
Так як Олексій займався спортом у важких лицарських обладунках, саме це загартувало його тіло і дух у справжній боях на фронті.
«Я займався в спортивному клубі Taurus, представляв наш клуб на змаганнях різних рівнів, а підготовка відбувалася з обладунками, які важили до 40 кілограм. Тому коли вже проходив військову підготовку, то бачив здивовані обличчя побратимів, коли я виконував різні фізичні навантаження і вправи в бронежилеті», – розповідає Олексій.
– Виходить саме спорт допоміг зробити вибір піти у військо?
– «Ні, спорт лише допоміг, я не мав жодної військової підготовки, в армії не служив, але коли побачив, які звірства вчиняють російські війська над мирним населенням в Бучі, Ірпені, як знущаються над жінками, дітьми, літніми людьми, я не міг цього терпіти, і розумів, що їх треба зупинити!» акцентує у розмові Олексій.
Лицарські бої у Кропивницькому загартовують молодь
Хлопець купує каву собі і побратиму Роману, ставить поруч із портретом на могилі, дружина ставить два кошики із квітами, а донечка ставить цукерки «Ромашка».
«Ромашки» для нашого Ромашки
Будучи вагітною Юлія Цимбал з чоловіком і донечкою змушені були втікати з окупованого Херсону, 3 січня у Жмеринці народився синочок Домінік – перший новонароджений у 2023 році. Одразу через кілька тижнів чоловік отримав повістку і одразу прийняв тверде рішення стати на оборону України.
«Ромашки» для нашого Ромашки… Найкращі квіти для нього, улюблені цукерки… якби могла, і небо для нього прихилила б…», – крізь сльози промовляє Юлія Цимбал, – Він міг не йти на війну, адже у нього лише народився синочок, і я хотіла, щоб він хоч трохи побув з дитиною, відчув себе татом… Але одразу із народженням Домініка, Рома став на захист України. Цей біль ніколи не зітреться з мого серця, він назавжди буде найкращим чоловіком і татом для нас, а синочок буде пишатися своїм татком-Героєм…», – говорить дружина Юлія.
У Жмеринці Олексій зустрівся із секретарем міської ради Вадимом Кожуховським, з яким також добре знайомі багато років ще до того часу, як працювали разом на залізничному транспорті, та матусею Героя Наталею Ліпей, яка також з Олексієм має спільних знайомих у місті Знам’янка.
Теплі обійми, слова вдячності і підтримки висловили також батьки Романа Цимбала, з якими зустрілися на Алеї Героїв.
Вдячність кожному Захиснику, який обороняє нашу державу!
Вічна пам’ять оборонцям, які загинули у боротьбі за нашу свободу і незалежність!
