Жмеринська громада знову в жалобі. Після тривалого очікування та болісної невідомості додому «на щиті» повертається 45-річний Олександр Валерійович Храпцун.
Старший стрілець-оператор механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону 28-ї окремої механізованої бригади ім.Лицарів Зимового походу. Понад два роки воїн вважався безвісти зниклим.
Усе цивільне життя Олександра минуло у рідному Браїлові. Закінчив Браїлівську загальноосвітню школу, здобув фах слюсаря-електрика з ремонту електроустаткування у Браїлівському професійно-технічному училищі. Працював на Браїлівському цукровому заводі, але прагнення до нових знань привело його знову за студентську парту, тож згодом здобув кваліфікацію агронома у Чернятинському аграрному технікумі. Працював на підприємстві «М’ясний майстер».
12 квітня 2023 року Олександр отримав повістку і без вагань став на захист України. Попри сльози та прохання матері Галини Іванівни, для якої він був єдиним сином, вирішив виконати свій обов’язок перед державою.
Після проходження військової підготовки ніс службу у м. Константинівка. Саме там від побратимів отримав позивний «Рибак». Адже захоплення риболовлею у цивільному житті знадобилося й на службі – не раз пригощав побратимів власноруч виловленою рибою у місцевих ставках Константинівки.
Кулінарія – була одним із захоплень Олександра. Матуся Героя розповідає, що найбільше Олександр любив запікати м’ясо.
З 8 травня 2024 року військовослужбовець вважався безвісти зниклим. Втім зараз стало відомо найстрашніше – саме того дня він загинув поблизу н.п. Нетайлове Покровського району Донецької області, до останнього залишаючись вірним військовій присязі та українському народові.
Мати Героя Галина Іванівна згадує сина як надзвичайно добру, щиру й чуйну людину. Каже, що він був навіть «занадто добрим», ніколи не проходив повз чужу біду, а її завжди лагідно називав лише одним словом – «матуся». Під час їхньої останньої розмови він встиг сказати найголовніше: «Матуся, я тебе дуже люблю…» Ці слова назавжди залишаться у материнському серці.
Власної сім’ї він не створив, дітей не мав. Мати з болем говорить, що син не залишив після себе онуків. Водночас діти завжди займали особливе місце у його серці. Він безмежно любив своїх племінників – бавив їх, заколисував, годував, пеленав, дарував їм свою турботу й тепло. Для них він був не просто дядьком, а людиною, яка щиро любила, мов рідний батько.
Особливий духовний зв’язок мав із тіткою Тетяною. Саме їй довіряв свої юнацькі переживання, мрії, пригоди та історії першого кохання. Вона була людиною, з якою він ділився найпотаємнішим і яка знала його таким, яким він був насправді – щирим, відкритим і світлим.
Жмеринська громада висловлює щирі співчуття матері Галині Іванівні, бабусі Євгенії Назарівні, тіткам Тетяні та Олені, племінникам, побратимам, усім рідним, друзям і знайомим, які знали та любили Олександра Храпцуна.
Про зустріч Героя «на щиті» та чин поховання, яке відбудеться у Жмеринці, буде повідомлено додатково.
