Сьогодні, 18 січня, виповнилося 100 років жителю села Щучинці Жмеринської об’єднаної територіальної громади Степану Васильовичу П’ятаку. Із поважним ювілеєм привітати чоловіка за дружнім столом зібралися рідні, друзі та односельчани. Із подарунками завітали також представники влади.
Теплими обіймами і щирими вітанням и наповнилася оселя ювіляра з самого ранку. Від імені виконавчого комітету Жмеринської міської ради та секретаря міської ради Юрія Світлака Подяку, грошову премію та квіти вручили керуючий справами міськвиконкому Андрій Стемповський, голова Жуківецького старостинського округу Надія Тріскун та депутат міської ради Ірина Попік.
Вітальні слова та подарунки вручили депутат обласної Ради Олег Легеза та голова районної ради організації ветеранів України Анатолій Паламарчук. Із подарунками до поважного ювіляра завітали також представники ТОВ «Курланд».
Гості дякували Степану Васильовичу за багаторічну сумлінну працю, самовіддане служіння українському народові, мужність та героїзм, виявлені в роки Другої світової війни, особистий внесок у розбудову територіальної громади у мирний час.
На довгому життєвому шляху Степану Васильовичу довелося пережити багато тих подій, про які ми можемо дізнатися лише зі сторінок підручників та книг. Два страшні голодомори, війна, складний післявоєнний період – незважаючи на всі труднощі життя чоловік зберіг енергію та оптимізм, які допомогли йому стати довгожителем.
На запитання, у чому секрет довголіття, Степан Васильович відповідає: «Щодня з’їдайте хоча б одне яблуко і любіть людей». Про надзвичайно щедру душу ювіляра говорять усі його односельчани, адже саме життєві труднощі не раз змушували об’єднуватися заради доброго діла та ділити скибку хліба між усіма.
«Трохи раніше дідусь запивав горілку домашнім вином, а потім любив робити такий собі коктейль – змішував горілку з вином в однакових пропорціях, а ще він зажди казав, що українські дівчата – найгарніші у світі, – з усмішкою розповідає син Віктор П’ятак, – Сьогодні в дідуся вже не те здоров’я, але звичка з’їдати щодня свіже яблуко залишилася ще з молодості». Однак найголовніший секрет довголіття криється в добрих стосунках з людьми і звичці завжди бути в русі.
Степан Васильович завжди був взірцем порядності для рідних, і та любов, яку він передав своїм дітям, повернулася до нього взаємністю. Сьогодні син Віктор разом із дружиною доглядають за стареньким, готують їжу та розповідають новини.
Труднощі загартували і навчили людяності
Степан Васильович П’ятак – учасник бойових дій, інвалід Другої світової війни, єфрейтор, розвідник 157-го стрілкового полку. Йому довелося пережити голодні і трагічні 1932 - 1933 роки. У 1940 році він був призваний в армію і проходив службу на японському кордоні. На початку війни був у розвідці, перебував у тилу ворога, добуваючи потрібні відомості для перемоги своїх військ. Потім воював на Західному Фронті в 5-й ленінградській дивізії. Були жорстокі бої, бо німецькі війська рвалися на Москву.
Битва була за кожен квадратний метр. Коли прорвали оборону, наші війська пішли у наступ. Згадує, як їх «перекинули» у Фінляндію, у саме пекло, визиваючи на себе вогонь своєї артилерії, щоб знищити угрупування ворога. Коли звільнили Фінляндію, його перекинули на 2 Український фронт. Направляли туди, де не могли прорвати оборону. Мав 22 подяки від керівництва за визволення великих міст: Вітебськ, Смоленськ, Орша, Яси, Кишенів, Будапешт, Прага, Вена. Отримав медаль «За відвагу». Перемогу зустрів у місті Лондіндорф (Австрія). У рідне село повернувся в 1946 році.
У мирний час працював бригадиром тракторної бригади, рільничої бригади, лісником. За ті роки, які віддавав роботі в місцевому господарстві, не було такої ділянки в будівництві чи господарських справах, до якої б він не доклав своїх рук, розуму, серця. Саме це принесло йому заслужений авторитет, повагу односельців, шану колективу.
З дружиною виростив та виховали двоє дітей, 4 онуків та 9-х правнуків. Вийшовши на пенсію, продовжував працювати кочегаром на птахофабриці. Має великий авторитет серед жителів громади та є прикладом незламності і сили духу, відданого служіння батьківщині та взірцем для підростаючого покоління.
