У День журналіста колектив «Жмеринської газети» на своєму сайті Жмеринка.City організував розіграш подарунків з нагоди свята. Чашки з логотипом залізничного вокзалу і побажаннями лише хороших новин отримали жмеринчани, які зізналися у коханні рідній Жмеринці, і розповіли, за що люблять своє місто.
Серед переможців: Марат Грінштейн, Альона Петрова-Ніколайчук, Катерина Ткач, Ольга Юдіна, Наталя Михайлюк, Світлана Барчишина, Олександр Бахтін та Юлія Настас.
Нагадаємо, що нещодавно Редакція газети опублікувала тест «Впізнайте держслужбовців Жмеринки на дитячих фото і отримайте приз». На наш Viber надішли десятки відповідей від читачів, і майже усі впоралися із завданням. Однак переможницею стала наша постійна читачка Наталя Паламар, яка найпершою надіслала усі правильні відповіді.
Кілька слів від наших переможців:
Наталя Михайлюк: «Жмеринка, ти особливе місто, в тебе є «душа», вона особлива і неповторна. Люблю тебе за парк Горького, за озеро, що за ним, за вокзал, що схожий на корабель, за собор у центрі, за тишу і спокій. Люблю тебе за міцність плечей наших чоловіків, за цокання підборами наших милих жінок, за дитячий сміх на дитячих майданчиках наших маленьких дітей. У кожному кутку нашої рідної Жмеринки відчуваю себе якось... по домашньому».
Ольга Юдіна: «Дві неживі речі люблю понад все на світі: лікарню, де працюю, та Жмеринку, де мешкаю. Ви багато втратите, якщо не відвідуєте Венецію або Париж, але сенс життя можна зрозуміти, тільки якщо трохи пожити у Жмеринці. Жмеринка — місто надзвичайне.
• Те, що ми самі про себе називаємо менталітетом жмеринчанина, не піддається жодній логіці, але для нас все дуже логічно.
• Якщо Ви загубите в Жмеринці гаманця — його повернуть з вірогідністю 99%, але ніхто не гарантує, що та ж сама людина, яка Вам сьогодні гаманця повернула, наступного дня не викраде його із Вашої кишені».
Марат Грінштейн: «Усе що я маю в житті пов'язано з містом, у якому народився, виріс, в перший раз пішов в садочок, до школи, вперше поцілувався, получив стусанів. В місті, де живе моя матуся, родина, поховані мої пращури. У місті, де я здобув друзів, кохання, досвід, а найголовніше навчився повазі до інших та любові до Батьківщини! Невже ці почуття можно передати словами? Невже це не справжнє кохання з першого погляду (подиху)?
p.s. Дякую за можливість висловити свою думку. Сподіваюсь, що гарячий напій з цією чашки зігріватиме мене в холодні вечори на чужині. Ви і так знаєте, що я ваш активний читач...».
Альона Петрова-Ніколайчук: «Жмеринка – молоде місто, воно ще розвивається, тому тут є багато над чим працювати. Але в ньому є міцна і дружна громада, частиною якої я маю честь бути. І це – головне! Разом ми творимо спільне майбутнє - для нас, для наших дітей і нащадків.
І ще я люблю Жмеринку за те, що тут затишно. Де б я не опинилася – в магазині, на вулиці, автобусі - всюди зустрічаю знайомі обличчя і чую привітне «Добридень!».
Олександр Бахтін: «Маю рідню на Сахаліні. Колись рідна сестра моєї бабусі зі Жмеринського району поїхала на заробітки на далекий Схід Росії, там і залишилась, з'явились і виросли діти. Своїх троюрідних брата і сестру я бачив лише пару раз у житті, коли вони приїжджали до Жмеринки, бо тут мешкала моя бабуся, тут веселий дядько з Сахаліну вперше пригостив у кафе пивом, яке вперто називав Чеським. Брат, який до того не був за межами Сахаліну бачив у Жмеринці, саме Європу. Це вже був 2002 рік, тому був і храм на площі, і пам'ятник Остапу Бендеру, відкритий майданчик кав'ярні на площі. Важко не полюбити це місто, коли у його рідному на травні ще лежить сніг, а замети сягають другого поверху.
Сестра вже має своїх дітей і вони сприймають її розповіді про відвідини Жмеринки, як казку, де яблука та груші можна отак просто зірвати з дерева і з'їсти, а не купувати втридорога у магазині. Тітка була частіше і багато років мріяла на пенсії переїхати до Жмеринки, придбати невелику хату з садом і городом. Але планам не дано було збутись. Той дикий край не відпускає зі своїх міцних пазурів нащадків українців, які з різних причин там опинились. Але спогади і мрії про рідну землю їх предків назавжди з ними у серці».
Світлана Барчишина: «Я люблю Жмеринку за те, що це місто дитинства, юності і зрілості. В Жмеринці проживає безліч доброзичливих людей, які здатні допомагати зовсім чужим людям, і дати влучну пораду кожному. Жмеринка багата на творчих людей, котрі вміють творити словом, пензлем, музикою, поезією. Вона прекрасна в будь-яку пору року. ЖМЕРИНКА – НАЙКРАЩА!».
Катерина Ткач: «Жмеринка чудова, рідна, мила, вільна.
Гарна, наче квітка, і водночас сильна,
Зовсім молода ще, лише вік прожила
Та красою свою легко полонила.
Ти добром багата, гордість твої діти.
Маєш чим пишатись, є чому радіти.
Жмеринка - перлинка, є на кожній карті.
Жителі пишаймось, бо ми того варті».
Юлія Настас: «...Я хочу додати до своїх слів вірш про рідне місто, який написала раніше з великим натхненням, з любов'ю.
Милуюся тобою, рідне місто,
І від радості співа душа.
Над тобою небо чисте-чисте,
Немов би вранішня роса.
І тут з дитинства все рідне і знайоме:
Всі вулиці і дворики малі.
Я тішуся, пишаюся тобою,
Моє найкраще місто на Землі.
О, Жмеринко! Моя краса, перлино,
Тут народилась, тут живу.
Для мене в цілім світі ти єдина,
Люблю тебе у сні і на яву.
Я города, що живу в такому місті,
Бо іншого такого не знайти.
О, Жмеринко! Ти будь благословенна на всі віки на всі часи!».
Трішки статистики
Дякуємо нашим читачам за довіру!
Охоплення сайту (унікальні користувачі згідно Google.Analytics) – 27 000.
Охоплення сторінки в соцмережах – 50 000 читачів, 11 000 постійних підписників.
Охоплення відеосюжетів на сторінці у Facebook – 52 000 переглядів!
Ми працюємо для тих, хто любить рідне місто!
