Він відкривав перед дітьми цілий всесвіт на уроках астрономії, вчив законам фізики, передавав власну педагогічну майстерність молодому поколінню, і закликав людей «жити по совісті, цінуючи чесність, здоровий глузд і доброту…».
25 лютого на 83 році хвороба обірвала життя мудрого Учителя, колишнього начальника управління освіти та директора школи №6, депутата кількох скликань Жмеринської міської ради, талановитого поета, Почесного громадянина міста Жмеринка Івана Карповича ЗАЛОКОЦЬКОГО.
Відійшов у вічність справжній патріот рідного краю, натхненний Учитель, який навчав та зростив духовно не одне покоління учнівської молоді.
27 лютого освітяни Жмеринської громади, учні і випускники, представники влади, громадські активісти, поети, журналісти, керівники установ і підприємств та просто небайдужі жмеринчани, які знали і поважали видатну особистість, схилили голови в пошані перед померлим. Проводжали Івана Карповича в останній путь вулицями рідного міста, про які він не раз писав у своїх поетичних творах.
Здавалося, що й небо в цей день сумує за митцем: легкі сніжинки кружляли і приземлялися на живі квіти.
«У людині ціную я правдивість святую і велику порядність, доброту, бездоганність. Люблю щирість сердечну, скромність, так, безперечно…».
Ці слова Івана Карповича Залокоцького якнайкраще описують його характер, життєві цінності і орієнтири.
Він був справді титаном освітньої ниви, дороговказом… Про таких кажуть: Людина-Епоха, Учитель від Бога…
За ним хотілося йти, його наслідувати, слухати і дослухатися, ним надихалися, його цитували, і жодна загальноміська подія не обходилася без його палких поетичних слів.
Іван Карпович Залокоцький народився 23 червня 1940 року в селі Станіславчик, Жмеринського району в багатодітній сім’ї. У 1957 році успішно закінчив місцеву школу, а в 1962 році Вінницький державний педагогічний інститут, фізичне відділення фізико-математичний факультет. Служив в танкових військах в містах Бердичів, Житомир, Яворів. Демобілізувався з армії в серпні 1964 року.
Працював посадах вчителя фізики та астрономії в Межирові, Станіславчику, директором Жмеринської школи-інтернат, завідувачем Жмеринського районного відділу освіти, директором школи №1 міста Жмеринки. З січня 1976 року по 19 серпня 2014 року працював директором школи №6 в Жмеринці, а потім в ній же вчителем фізики та астрономії. Вирізнявся високим професіоналізмом, був мудрим наставником для молоді, вчителем з великої літери.
Іван Карпович Залокоцький
Плідна робота Івана Карповича була достойно оцінена державою. Він відзначений високими педагогічними нагородами: «Відмінник освіти СРСР», «Відмінник освіти України», «Відмінник ЦО СРСР», медаллю «Ветеран праці», Лауреат обласної педагогічної премії у 2002 році. За багаторічну педагогічну роботу нагороджений почесним нагрудним знаком імені Василя Сухомлинського. Був делегатом ІІ Всеукраїнського з’їзду освітян України (2001) та делегатом з’їзду Вінницького Земляцтва в Києві (2006).
Брав активну участь у патріотичному вихованні підростаючого покоління та громадському житті міста. Неодноразово обирався депутатом районної та міської рад. З 2005 року – Почесний громадянин міста Жмеринки.
Іван Карпович дуже любив природу
Літературою захоплювався з шкільних років. Вірші почав писати з 8 класу. Був активним учасником міськрайонного літературно-мистецького об’єднання «Калинове гроно». Брав активну участь в обласних нарадах літературно-мистецького об’єднання імені Василя Стуса та Конгресу української інтелігенції Вінниччини.
Педагоги проводжали Івана Карповича в останню путь під звуки шкільних дзвіночків
Постійно друкувався в міській та районній періодиці: «Нові горизонти», «Подільська зоря», «Жмеринська газета», «Колорит», «Інфо Жмеринка», «Жмеринський меридіан», а також в обласній педагогічній пресі: «Вінниччина», «Панорама», «Вінницькі відомості», «Слово педагога», «Освіта Вінниччини».
Добірки віршів Івана Карповича Залокоцького увійшли до районних поетичних колективних збірників: «Гроно» (1994), «Жмеринські зорецвіти» (2006), «Чарівна криниченька» (2013), літературного альманаху освітян Вінниччини «З любов’ю в серці» (2003).
Видав власні книги: «Моя стежина» (2000), «Afgan: чужа війна» (2005), «Червоні маки» (2005), «Барви душі людської». Головним об’єктом мистецько-психологічного дослідження автора виступає людина з її дивовижним внутрішнім світом.
Слово про Івана Карповича від земляків
«Його вірші – то застереження від лінощів, засздрості, бездушності, черствості, байдужості, бездуховності – всього того, що заважає людині бути справжньою Людиною…», – освітянка Раїса Бевз.
«Ми маємо на Вінниччині ще одного самородка, котрий, як і його земляк, Степан Руданський, творив співомовки не вигадуючи якихось карколомних ситуацій… Він вміє по-глібовськи «перелицьовувати» народну мудрість, надаючи їй поетичної привабливості і досконалості…», – Борис Кам’яний.
«Учителювання здавалося йому напрочуд романтичним і надзвичайно привабливим. Мріяв бути схожим на вчителя фізики, який відкривав дітям простір астрономії, незнаного і такого вже цікавого всесвіту, що зорів над їхнім Станіславчиком», – Заслужений журналіст України Михайло Пащенко.
«Нехай ніколи не стихає мелодія вашого серця! Повірте, саме такі люди, як Ви, допомагають завжди і у всьому. Коли тяжко, часом, згадаєш «Так хотів би зробити, щоб все зло погубити» – і ніби крила підіймають плечі: якщо є поруч такі люди на землі, не варто розчаровуватися!», – дружина афганця Людмила Раїн.
«Його сила – в життєвім оптимізмі!», – Заслужений журналіст України Михайло Пащенко.
У скорботі схиляємо голови
Жмеринська міська рада та виконавчий комітет в особі секретаря міської ради Вадима Кожуховського, велика освітянська родина на чолі з начальником управління освіти Аліною Твердохліб, вчителі, учні, випускники, друзі і товариші та вся громада Жмеринщини завжди будуть пам’ятати Івана Карповича Залокоцького як невтомного педагога, видатного поета, фізика, астронома та чудову людину.
Він назавжди залишиться в серцях колег, друзів, рідних, усіх, з ким звела доля. Щиро поділяємо горе рідних і близьких покійного та висловлюємо свої сердечні співчуття донькам Аллі та Світлані, онукам Ірині, Олександру, Вікторії, Павлу, правнукам Марії, Матвію та всій родині.
У скорботі низько схиляємо голови перед його добрим іменем, молимось за упокій його душі. Віримо, що біль втрати не потривожить його вічного сну, а Всемилостивий Господь прийме його душу в Царство Небесне. Вічна і світла пам’ять!
Доброти Твоєї нам не вистачає, Ми молимось щиро і просимо Бога, Щоб у вічний Рай була Твоя дорога.
Поетичне слово Івана Залокоцького
Мудрі українці
- Всі ми разом й поодинці
- Досить мудрі українці.
- Лиш обставини в тім винні,
- Що ми й досі дуже бідні.
- Та не вік нам бідувати.
- Слід активно будувати.
- Нові фабрики, заводи
- Задля щастя для народу.
- Все робити для людини
- Щохвилини і щоднини.
- Людську працю цінгувати,
- Патріотів шанувати.
- Слід свідомість шліфувати;
- Раба з себе виганяти;
- Формувати ідеали
- Ті, яких давно чекали.
- Світ про нас ще заговорить:
- Україна шедевр творить.
- Її люди працьовиті,
- Душі їх добру відкриті.
Людські цінності
- У людині ціную
- Я правдивість святую,
- І велику порядність,
- Доброту, бездоганність.
- Люблю щирість сердечну,
- Скромність, такт безперечно,
- І душевну гостинність,
- Повсякденну активність.
- Творчу працю, панове,
- Вірно мовлене слово,
- Добре зважені дії,
- Щоб здійснилися мрії.
- Поважаю діяльних
- Я добродіїв славних;
- Об’єктивних вітаю
- До них шану я маю.
- А іще, побратими,
- Я у злагоді з тими,
- Хто розсудливо мовить
- І в ділах не підводить.
Відданість хай балом править
- Нас ошукали, обікрали
- Продажні наші зубоскали.
- Було би менше Лазаренків,
- Давно б ми жили вже гарненько.
- Скубуть донині Україну.
- По селах ферми – як руїни.
- Під час війни ось так не було.
- Такого ще село не чуло.
- Найкращі маєм чорноземи,
- А хліб із-за бугра веземо.
- Від сорому пашіють лиця.
- То ж схаменіться у столиці!
- Продажників всіх осікаймо.
- Рвачам дорогу не даваймо.
- Хай капітал на всіх працює.
- Бандитів влада хай лупцює.
- Поменше слів, побільше діла,
- Щоб кожним гідність володіла;
- І відданість хай балом править.
- Країна хай Героїв славить!
Совість
Дається совість для людини
Із материнським молоком
На все життя – не на хвилини,
Дається повністю, з вершком.
Не можна совість розлюбляти.
Ні продавати її, ні!
Не можна також роздробляти,
І не палити у вогні.
Потрібно совість зберігати
При всіх умовах у житті
І її щиро проявляти
У повсякденному бутті.
По совісті людей цінують:
Які стосунки з нею в них.
Якщо, буває, ігнорують,
Котіть таких на вороних.
Якби по совісті всі жили,
То кращим став би увесь світ,
Усім прибавилось би сили.
Також прибавилось би літ.
Прожити вік потрібно чесно
Годинник тікає невпинно.
Летять хвилини так нестримно.
Біжать години, дні і роки,
Мов міряють життєві кроки.
Прожити їх потрібно плідно,
І залишити необхідно
Про себе пам’ять добру, світлу,
Щоб для нащадків життя квітло.
Прожити вік потрібно чесно,
Серйозно, вірно, непідлесно.
Весь час душею не кривити,
Людей і Бога не гнівити.
***
Жмеринський вокзал
Окраса Жмеринки – вокзал.
Він відкриває шлях до моря.
В війну зазнав дев'ятий вал
І переніс багато горя.
Та все ж вокзал наш уцілів
І вся його архітектура.
Він – красень. Це – без зайвих слів.
В нього Журавського натура.
Митець у нього душу вклав,
Дивну фантазію і мрію;
Стереотипи подолав
І виправдав усіх надію.
Вокзал – немов би пароплав,
Який прямує до Одеси.
Він – еталон, мистецтва сплав,
Любимець публіки і преси.
Перон – це палуба така.
Є щогли й командирський мостик.
В каютах красота яка!..
Є живність в трюмах на помостах.
Морська рослинність обпліта
Всі корабельні корпус-стіни.
І не підвласні їм літа.
Не зазнають прикраси зміни.
Окраса Жмеринки – вокзал.
Він її символ і святиня.
Йому оцінка – вищий бал.
Він жмеринчан усіх гординя.
***
Очі
Очі у тебе як озерця.
Хочу купатися у них.
Вони принада мого серця.
Над ними брови – дугоштрих.
Світлом душі вони палають
І випромінюють тепло;
Веселкою казково грають,
Щоби кохання надійшло.
Ви, очі, як дві ясні зірки
В сузір’ї Щастя і Любов.
На мене дивитися зірко.
Чекаю цього знов і знов.
Ой очі, очі, дивні очі.
Я відчуваю, що я ваш.
Ви до взаємності охочі.
Подальший час є дійсно наш.
***
До правнуків мріяв дожити
О, Боже! Вділи мені віку,
Щоб замуж встигнув видати Віку –
Онученьку милу, рідненьку,
Цікаву, послушну славненьку.
До правнуків мріяв дожити,
Щоб зміг на руках їх носити;
Їх лепіт почути і мову;
Радіти їх кожному слову.
Радіти їх росту швидкому,
Навчанню, мужінню чіткому;
Становленню міцно на ноги;
Радіти від їх перемоги.
Радіти думкам їх і діям,
А також всім здійсненим мріям.
Від успіхів їхніх п’яніти.
Заради цього буду жити!
Безмірно я нині горжуся.
Є правнучка в мене Маруся.
За це щиро вдячний я Богу!
Щасливу їй зичу дорогу.
І внучку Іринку я прошу
(Ти ж в мене прекрасна, хороша);
Купи Маші братика-чудо!
Мені він за правнука буде!
***
Учителю ти поклонись
Учителю ти поклонись,
Коли його зустрінеш;
І від душі ти поклянись,
Що погляди не зміниш.
Учитель того заслужив.
Суспільства він надія.
Потрібно, щоб він краще жив
За свої дії плідні.
Прем’єр і Спікер, Президент –
Усі учились в школі.
То ж повертайте дивіденд!
Обіцянок доволі.
Прийміть програму «Педагог»
Величну і широку.
Хай допоможе її Бог
Виконувать щороку.
Вона – програма із програм;
Усьому запорука.
Надія це мільйонів мам.
Це – розвиток, наука.
Учителі – другі батьки.
Слова ці всім відомі.
Коли навчають залюбки,
То радість в кожнім домі.
Кує учитель майбуття.
Він зміцнює державу;
Іде вперед без вороття,
Примножуючи славу.
Як важко слухати таке:
Садочки закривають,
Спецшколи, секції, гуртки….
Бюджет отак латають.
Це примітивно, згубно так
Вдаряти по освіті.
Який залишимо ми знак
Лжедіями у світі?
Відома істина проста:
– В якій країні скрута,
Там вклад в освіту нароста.
Це нам би не забути.
Нехай почує уряд нас,
Почують депутати:
Вже наступив жаданий час
За освітян спитати.
***
Не гріши
Краще бути бідняком
Аніж жити із гріхом.
Ось чому не слід грішити.
Треба в світі чесно жити.
***
Політика
Політика – невдячна дама.
Ніби електрика вона.
Попхаєшся невміло – драма.
Потягне каменем до дна.
