16 березня у приміщенні Жмеринської бібліотеки імені Володимира Вовкодава свою творчість презентувала місцева поетеса, Відмінник освіти України, член міськрайонного об’єднання «Калинове Гроно», «Поетична Жмеринка» та обласного товариства «Подільська хризантема» імені Євгена Гуцала Людмила Антонічева.
На творчу зустріч завітали колеги по перу, друзі та колишні учні пані Людмили. Усі вони мали можливість послухати натхненні поетичні рядки поетеси, спогади про цікавий життєвий шлях, філософські думки про сьогодення та майбутнє.
Людмила Броніславівна – творча особистість, мудрий педагог, яка присвятила своє життя рідному слову і дітям. «Плекайте мову свою солов’їну щоденно, викорінюйте суржик зі свого мовлення, адже наша мова – це код нашої нації», - акцентувала поетеса.
Людмила Антонічева виховала 5 поколінь учнів у Жмеринському ліцеї №4, вчитель-методист, нагороджена нагрудним знаком «Василь Сухомлинський», допомагала дітям пізнати красу рідного слова, вчила шанувати мову і культуру. І сьогодні талановита поетеса продовжує свою творчу діяльність, бере активну участь у читаннях «Кобзар і Україна», поетичних вечорах, творчих конкурсах, передає власний досвід молодому поколінню.
Людмила Броніславівна видала 2 поетичні збірки «Відлуння думок» та «Філософія душі».
Під час творчого вечору поетичні рядки Людмили Антонічевої декламували її учні, а нині творчі особистості рідного краю, які самі пишуть вірші: викладач ВПУ Тетяна Плахотнюк-Шевчук, Людмила Мельник, Леся Швайдецька, а також призерка конкурсу «Кобзар і Україна» Яна Мартиненко.
Теплими словами дякувала Людмилі Броніславівні за виховання синів викладач Дитячої музичної школи Любов Іванівна Вусик, яка разом із племінницею, викладачем по класу фортепіано Аліною Вусик зіграли улюблену мелодію кохання талановитої поетеси.
Член Національної Спілки письменників України Володимир Горлей привітав Людмилу Антонічеву із творчим виступом-презентацією та розповів про творчий шлях поетеси, яка разом із видатними особистостями рідної Жмеринщини закладала фундамент поетичного об’єднання «Калинове гроно».
Поетичне слово Людмили Антонічевої
Не пройдені дороги, не бачені світи,
Поразки й перемоги, і спалені мости .
Здобутки й утрати, падіння й душі злет --
Не просто написати життя свого портрет…
Моя зірка
Не раз написаний вірш віддзеркалив прожиті дні --
Шукаю зоряний ківш і зірку, що світить мені...
Не хочеться збитись з дороги, не знаю, де шляху кінець,
Та в край, де відсутні тривоги, не хочеться йти навпростець…
Моя стражденна Україно, мій пращурів чарівний край!
Звертаюсь я до Бога й Сина : «Врятуй її від хижих зграй,
Щоб не топтали її знову і кров народу не пили,
Бо можна втратить волю й мову і бути, як в ярмі воли...
Щоб наші душі не купили й самі себе не продали,
І щоб ми всі у мирі жили, і внуки нас не прокляли...
Щоб не забрали у неволю й соборність нашу не відняли,
Пошли усім нам перемогу та від рашистів захисти !»
Двобій
Реве по місту сирена «Швидкої», призупинився навколишній рух…
Життя із смертю зіткнулись в двобої: в тілі людини ще теплиться дух…
Креслять кола секунди й години, в благанні й надії завмерли серця…
Горе зайшло до якоїсь родини: надія-на лікаря і на Творця…
Спогад
Обіцяла тобі я: "Приїду"... Говорила наостанку: "Чекай"...
Вже тих літ не залишилось й сліду, потяги мчать без мене в твій край.
Я твій лист ще й досі пам'ятаю і читаю не раз уві сні:
"Ти ображена будеш, я знаю, ти спізнилася, вибач мені"...
Загадкова нація
Є в світі нація така, і солов’їна, й працьовита.
Манила вічно чужака земля, могилами скрізь вкрита.
Є в світі нація така, яка була і тим відома,
Що танцювала гопака і сиротою була вдома.
Є в світі нація така, не раз гриміла її слава
В часи Хмельницького й Сірка, в часи князівства Ярослава…
Є в світі нація така, м’яка душею й уперта,
Її торкнулась зла рука – із мап віками була стерта…
Є в світі нація така, по саме горло горем сита,
Носить чорного вінка, гріхом своїм і рашистів вкрита…
Є в світі нація така, така довірлива й побожна,
Що то за нація така,- збагнуть цього, мабуть, не можна…
Порада
Не спіши, коли спішить не треба, і не підганяють справи і думки.
Якщо в душі з’явилася потреба заглянути в прожиті дні й роки…
Оцінку дать словам своїм і вчинкам й покаятись в содіяних гріхах.
Життя – як ніжна і всевладна жінка, а ми – в її обіймах і ногах…
Обізвалися луною у душі батьків слова,
Ті роки вже за горою й сріблом вкрита голова:
« Віднайди хоча б хвилину написати хоч слівце,
Й ти просити будеш, доню, у дітей своїх про це…»
Нація у часі
Розділяють мертвих і живих
Миті, дні, роки й тисячоліття,
Забувають швидко про одних-
Інші ще живуть в серцях століття…
Рідний край стояв на смерть не раз,
Бо на нього всі ординці були ласі.
Й досі будить душі в нас Тарас,
Щоб не зникла нація у часі.
Із поезією Людмили Антонічевої можна ознайомитися на сторінках друкованого видання «Жмеринська газета».
