У селі Сьомаки Жмеринської громади живуть дивовижні люди, які зберігають українські традиції і змалечку прищеплюють любов до всього українського своїм дітям. В самому серці села тут стоїть етно-будиночок «Мамина хата», який у кожному своєму куточку зберігає український дух.
Тут справжня піч із припічком, уквітчана петриківським розписом, стародавня скриня, глиняний посуд, вишиті рушники й обереги – речі, що пам’ятають голоси предків і тихо розповідають свої історії.
Тел. для організації екскурсій 096-919-64-75
Господиня «Маминої хати» Людмила Бондар радо зустрічає гостей – на екскурсії, на дегустації, на щиру розмову. Та найочікуваніші для неї – її вихованці, учасники зразкового аматорського фольклорного колективу «Крикухи».
Це талановиті діти, які знають напам’ять до сотні українських пісень, прислів’їв і приказок, гаївок і веснянок.
Цими днями «Крикухи» разом зі своїми матусями влаштували святкування Масляної – давнього українського свята проводів зими перед Великим постом.
У піснях закликали весну, у долонях тримали спечених із тіста жайворонків – символи тепла й нового життя.
Випікали млинці з різноманітними начинками, ліпили вареники з сиром та вишнями, щедро пригощали одне одного і щиро сміялися.
Людмила Бондар та Юрій Дубель розповіли дітям про традиції Масниці, або ж Колодія. Про давні народні гуляння і гостювання, про «колодкування» – жартівливий обряд для неодружених, про спалювання опудала зими, про Прощену неділю – день очищення серця від образ. Діти слухали уважно, бо в цих історіях живе пам’ять народу.
Кожна матуся й кожна дитина прийшли у вишиванках, у яскравих уквітчаних хустинах. За великим столом усі разом ліпили вареники, ділилися родинними рецептами й маленькими кулінарними секретами. У тій спільній праці було була єдність, передача традицій від серця до серця.
Сьомаки – село дружніх і щирих людей. Тут разом підтримують захисників України: випікають печиво, ліплять вареники, організовують благодійні фестивалі.
Тут завжди лунає українське слово, жива народна мова та щира пісня. Тут живе український дух.
Війна внесла свої корективи у життя села, як і всієї країни. Тих масових народних гулянь, які колись збирали цілу громаду на Масляну, нині вже немає.
Але є щось важливіше – пам’ять і бажання зберегти своє. Людмила Анатоліївна щиро дякує батькам «Крикух», які допомогли створити це маленьке свято для дітей.
Бо навіть у непрості часи дитячий сміх, народна пісня і теплий духмяний млинець у руках – це вже перемога.
Весна іде – красу несе. І поки в українських селах звучить пісня, поки матері вчать дітей ліпити вареники й співати веснянки, поки в «Маминій хаті» палає піч – наша традиція жива. А значить – жива і Україна!
