Сто днів тому захисник України, морський піхотинець і сапер Олексій Вознюк розпочав новий етап свого життя. Після фронту, де боронив Україну на Київщині, Чернігівщині, Харківщині, Донеччині та Луганщині, він став головним спеціалістом відділу ветеранської політики управління соціального захисту населення та охорони здоров’я Жмеринської міської ради.
Сьогодні він допомагає тим, кого добре розуміє сам, – ветеранам, військовослужбовцям та родинам наших захисників.
— Олексію, дякуємо вам за службу. Як минули перші 100 днів на новій посаді?
— Якщо чесно, вони пролетіли як один день. Тут чудовий колектив, який підтримує в усьому. Я швидко адаптувався, адже працюю з людьми, проблеми яких мені добре знайомі.
— Ви стали на захист України з перших днів повномасштабної війни…
— Так. 8 березня 2022 року ще привітав дружину зі святом, а вже наступного дня вступив до батальйону спеціального призначення морської піхоти. Разом із побратимами обороняли Київщину та Чернігівщину, брали участь у боях за Гостомель, Бучу, Красне.
Пізніше мене перевели до 70-ї бригади. Після навчання став сапером і виконував бойові завдання на Харківському, Донецькому та Луганському напрямках – Ізюм, Куп’янськ та багато інших населених пунктів.
На Чернігівщині отримав контузію, а після служби на Луганщині почалися серйозні проблеми з ногами. Попереду вже четверта операція.
Відеосюжет
— Чому вирішили працювати саме у ветеранській політиці?
— Бо ветерана найкраще зрозуміє ветеран. Людина, яка сама пройшла війну, знає, що таке поранення, реабілітація, оформлення документів, повернення до цивільного життя. Мені хочеться, щоб кожен захисник, який приходить до нас, відчував не байдужість, а підтримку.
— З якими питаннями звертаються найчастіше?
— Щодня приходять ветерани, військовослужбовці, родини загиблих Героїв, безвісти зниклих чи полонених. Допомагаємо оформити статуси, матеріальну допомогу, консультуємо щодо реабілітації, державних і місцевих програм підтримки. Постійно співпрацюємо з фахівцями із супроводу ветеранів, зокрема з Олександром Джурабаєвим, який працює на базі Жмеринської центральної районної лікарні.
— Які можливості сьогодні мають ветерани?
— Окрім міських програм підтримки, діє державна постанова №432, яка дозволяє ветеранам безкоштовно здобути нову професію або підвищити кваліфікацію.
Зараз четверо людей уже проходять навчання: троє безкоштовно здобувають категорію водія «В», а фахівчиня із супроводу ветеранів Світлана Кунцевич навчається у магістратурі. Усі витрати покриває держава.
Під час засідань виконавчого комітету щомісяця начальниця управління соціального захисту населення і охорони здоров’я Анжела Ткачук повідомляє про звернення від жителів Жмеринської громади. Лише за перше півріччя 2026 року програмою «Підтримка Захисників і Захисниць» скористалися 652 жителі громади на загальну суму 2,6 мільйона гривень. За три роки допомогу отримали вже понад 2 180 людей.
За словами начальниці відділу ветеранської політики Інни Завади, 22 учасники бойових дій отримали державні житлові ваучери на суму близько двох мільйонів гривень кожен для придбання житла після втрати власних домівок на тимчасово окупованих територіях.
Також у громаді діють компенсації за проїзд для родин полеглих Героїв, матеріальна допомога пораненим, сім’ям безвісти зниклих та полонених, виплати дітям полеглих захисників, компенсація вартості ліків, допомога на встановлення пам’ятників, пільги на оплату житлово-комунальних послуг, безкоштовне оздоровлення у басейні, дайвінг-терапія, тренажерний зал «Вільні та нескорені» та інші програми підтримки.
— Робота займає багато часу. Як вдається поєднувати її з родиною?
— Родина – це моя найбільша підтримка. Разом із дружиною Ніною виховуємо чотирьох дітей. Старший син Віктор колекціонує метеликів, любить готувати і навіть збирає кошти на дрон. Донька Діана мріє стати суддею. Наймолодші, Сергій та Вадим, народилися вже під час війни, у 2022 році. Паралельно навчаюся у Вінницькому національному аграрному університеті. Хочу розвиватися й надалі.
— Яке побажання після перших ста днів роботи?
— Найголовніше, щоб ветерани знали: вони не залишилися сам на сам зі своїми проблемами. Ми поруч і готові допомогти. І ще одне побажання: щоб праця фахівців органів місцевого самоврядування була більш гідно оплачуваною. Бо люди тут працюють віддано і з великим серцем.
Сто днів – небагато. Але для Олексія Вознюка вони стали підтвердженням того, що служити Україні можна не лише зі зброєю в руках. Після фронту він продовжує допомагати побратимам уже у мирному житті, роблячи все, щоб кожен ветеран відчував підтримку громади та вдячність за свій захист.
